Кирилиця, кара Божа
- 29.09.12, 18:06
- Лента блогеров.
Вибір православ’я і кирилична абетка – ось дві речі, які й продиктували наш цивілізаційний вибір на століття вперед. Православний світогляд візантійського типу тяжіє у нашій підсвідомості, примушуючи раз у раз мріяти про «сильну руку» правителя. Мова, якою ми думаємо, у матеріальному світі виражена кирилицею, і саме в таких візерунках ми бачимо навколишню дійсність. Це наш фатум, від якого не втекти. Стара приповідка стверджує, що місце сидіння визначає й кут зору. Таким чином і мова, якою ми говоримо, якою ми думаємо, якою ми пишемо, створює наш світогляд. Припускаю, що кириличні літери настільки глибоко вкорінені у наше уявлення про себе, що саме вони передусім і впливають на визначення категорій «своє-чуже».
Неодноразово мені доводилось пояснювати закордонним друзям кириличну абетку: вони дивляться на неї, як на щось цікаве й архаїчне, але й незрозуміле водночас, як арабська в’язь. Світ глобалізується, і навіть японці все частіше послуговуються латиницею. «Кириличний світ» теж маліє, зникає під натиском змін інформаційної епохи. Рік тому мені вихопилися рядки: «Бог покарав нас тричі: Сходом, владою і абеткою». Сходом – візантійщиною в щонайширшому сенсі, як і Сходом нашої країни. Як, зрештою, і нашим «магучім» східним сусідом. Владою – тут усе ясно. І абеткою, яка відрізала нас від західноєвропейського життя, яка зіграла злий жарт із нашим науково-технічним поступом, примусила постійно спізнюватися і потім гарячково й невдало наздоганяти то епоху Просвітництва, то Романтизму чи Модернізму. Ми досі наздоганяємо сучасний світ і до фінішу приходимо завжди в останній когорті.
Я справді вважаю, що в метафізичному сенсі абетка – це в’язниця, в яку запроторено наші думки. Можна писати кирилицею про що завгодно, а виходить все одно про Ігоря, Святослава, Памву, Нестора, Богдана, Самійла й так далі.
Згадати про це днями мене змусила Чорногорія. Точніше цвинтар у маленькому містечку Бєло Полє на півночі країни. Я приїхав сюди на міжнародний поетичний фестиваль імені Рісто Ратковіча, і щодня мав кілька годин на дослідження околиць. Обов’язковим пунктом туристичної програми тут є православна церква святого Ніколая, зведена в 16-му столітті. Церква вражаюча, але ще промовистішим є цвинтар навколо неї.
Сербія поволі відходить від кириличного алфавіту, переходячи повсюдно, навіть у школах, на латинку; Чорногорія ж у цьому значно випереджає свого сусіда. Абсолютна більшість вивісок, написів, меню в ресторанах, дорожні вказівники, – все це написано латинськими літерами. І тільки на цвинтарях, на могильних плитах і хрестах – кириличні написи. Виглядає так, ніби проживши все життя в іншому, європеїзованому вимірі, людина перед обличчям смерті таки повертається до своєї сутності. Бо від кирилиці, повторюся, не втечеш. Вона як родима пляма на шкірі, як прокляття, що тяжіє над людьми й цілими націями.
Перехід на латинку відбувається невимушено навіть у нас: ніхто, скажімо, не відчуває труднощів, пишучи смс латинкою, як не відчуває їх, читаючи, отримувач повідомлення. Сумніваюся, що в найближчі десятиліття в Україні хтось прийме вольове рішення про поступовий перехід на латинку. Для чого нам ставати зрозумілішими Європі, якщо у нас є «регіональний язик»?
А значно патріархальніші за нас серби й чорногорці поволі прощаються із таким звичним і традиційним кириличним письмом. Може, усвідомили, що на світі немає жодної щасливої й успішної нації, яка послуговується витвором учнів Кирила і Мефодія?
Андрій Любка – письменник
А яка ваша думка?
Вибір православ’я і кирилична абетка- вибір, що продиктували наш цивілізаційний вибір на століття вперед?
Вибір православ’я і кирилична абетка- вибір, що продиктували наш цивілізаційний вибір на століття вперед?
5
Коментарі
Гість: lyo Dnepr
129.09.12, 20:14
Очень интересная мысль
Гість: Лагуз
229.09.12, 20:37
Цікава стаття, але здається, якщо навіть Европа перейшла б на кирилицю, саме у нас нічого б не змінилось
тим паче ми на латиницю, а християнство.... гадаю буддистами ми б точно не стали 
ab absurdo
329.09.12, 22:37
Абсолютно згодна з автором. До такого висновку вже давно дійшла. Дивно, як інколи збігаються в людей думки.
helsan
429.09.12, 23:51Відповідь на 2 від Гість: Лагуз
Він веде мову не про християнство взагалі, а про православ’я.
Korsar-K
530.09.12, 21:17
Цікава стаття,але нам до цього дуже далеко,европейське словянство всетаки не було так довго під мацкалями.
Гість: Лагуз
61.10.12, 09:25Відповідь на 4 від helsan
А це і є християнство, яке має три гілки: праослав"я, католицизм і протестантизм. Нічим кардинальним католицизм від православ"я не відрізняється,а протестанти так, але їх відносно не багато. Гадаю малось на увазі саме хрещення Руси.
helsan
71.10.12, 13:16Відповідь на 6 від Гість: Лагуз
Мені Ваша дуика ближча ніж авторська, але всеж таки він веде мову про православ'я: "Православний світогляд візантійського типу тяжіє у нашій підсвідомості, примушуючи раз у раз мріяти про «сильну руку» правителя."
Надто характерний для православ'я принциповий консерватизм, а католицизм всеж таки схильний до реформізму.
Гість: Лагуз
81.10.12, 14:09Відповідь на 7 від helsan
helsan
91.10.12, 15:48Відповідь на 8 від Гість: Лагуз
2 Ватиканський собор (1962-1965), санкціонував частковий перегляд не тільки соціально-політичної доктрини, а й культової практики й організаційних форм Р-КЦ й узяв курс на осучаснення Церкви. Головна ідея, яку відтоді впроваджує вжиття католицизм, це ідея взаємопроникнення, взаємозбагачення Церкви і світської культури, філософії та теології, розуму та віри.
У 1991 році, папа І.Павло ІІ випустив нову, ювілейну енцикліку"Сотий рік",у якій знайшла розвиток соціальна доктрина Ватикану:програма дальшої діяльності католицизму і Ватикану. У енцикліці обгрунтовано необхідність зміцнення солідарності між всіма народами в ім' я збереження миру на Землі. Людина проголошується вирішальним фактором суспільного прогресу. Мир і процвітання проголошуються надбанням всього людства.
А православ'я що?
Гість: Лагуз
101.10.12, 16:12Відповідь на 9 від helsan
Друже, це ви серйозно? То ж усе словоблудство на рівні "економіка должна бить економной"
а змінилось що? крім того, що вони вимушені з часом все більше послаблюати свій вплив, як і наші, адже часи інквізицій минули і люди все більше вдаються до ізотерики та філософії і менше до багаторазового повтору молитов. І яка на фіг різниця, що проголошує церква? це б мало значення у часи Джордано Бруно, а зараз викликає лише позіхання.
Сподіваюсь ви людина не дуже релігійна (релігійна і віруюча - це різні речі) і я не зачепила нічого важливого для вас.