Подорож на Закарпаття. Мукачево

Привіт всім! Вже вчетверте починаю писати невеликий екскурс-трилогію про літню відпустку 2008 року.
Попередні 3 варіанти зникали внастлідок конфлікту текстових редакторів, переустановки програм та таке інше... А потім, була зима, протягом якої читати та і писати про літні канікули було не актуально... І от знову пригріло сонечко, почала прокльовуватися перша зелень, ненароком почали з"являтися думки про природу, шашлики, і навіть відпустку та море... Але хто ж при такій погоді сидить с інтернеті? Тож нарешті дописав і публікую про поїздку влітку на Закарпаття.
Тож влітку 2008-го року ми мали кілька планів проведення "літніх канікул".  Хотілося відвідати Луцький замок графа Любарта і далі гайнути на Шацькі озера (досі не був). Також була ідея проїхатися по Прикарпатським замкам та руїнам фортець. Але переміг третій варіант, в основному завдяки своїй рекреаційно-пізнавально-лікувальній властивості... А саме: ми вирішили з оздоровчо-пізнавальною метою відвідати одне з чудес природи на території України - Солотвинські солоні озера. Ми досить багато чули про них, так як їноді студенти нашого факультету перебуваючи на Карпатській практиці їздять туди на пару днів... На нашому курсі такої розкоші не було...
Провівши попередню розвідку в інтернеті , та обдзвонивши кілька баз . Я вияснив приблизну вартість проживання та яким чином краще дістатися до жаданого курорту. Попередній затверджений маршрут був такий: потягом до Мукачева, потім маршруткою до Солотвина, 3-4 дні купання-лікування, далі до Рахова, а з відти на Яремчу чи Коломию, звідти на Івано-Франківськ, де ввечері нас чекатиме потяг додому...

---

Майже так і сталося. По-перше, що ж то за чоботяр з чоботями... Весь тиждень нашої відпустки по прогнозам мала бути дощова та хмарна погода, але чим ближче до дати від"їзду прогнози були все більш оптимістичними... Тож зранку з поїзда Київ-Ужгород у Мукачево ми вийшли якраз з останніми краплинами дощу... Зразу ж біля вокзалу мікроавтобусики вже пропонували свої послуги по розвезенню пасажирів у більш-менш популярні селища Прикарпаття та Закарпаття. Але ми вирішили спочатку випити філіжанку кави та зібратися з думками, до того ж, була підозра, що маршрути з автовокзалу можуть бути дешевшими. І ми вирушили на автовокзал дізнатися про періодичність маршрутів на Солотвино, але поки йшли до вокзалу, виникла ідея лишитися у цьому місті, хоча б до завтра, бо загорати на ще мокрому піску на пляжах Солотвина ми вирішили не доцільним.
Ще з минулої весняної подорожі у нас був недовиконаний план-мінімум, що до відвідин пам"яток природи та архітектури Мукачево. Взагалі, це чудове місто. Вже вдруге з двох разів воно збиває наші попередні плани, що робить мандрівку досить цікавою! (ще й досі моторошно, як згадаю автовокзал у Бероговому, куди нас занесло з Мукачево, періодичність руху автобусів та славетний потяг "Едельвейс". Але це інша історія...) Довго не роздумуючи, та озброївшись довідником по Західній Україні, атласом автомобільних доріг з планами окремих міст та телефоном, вже через кілька хвилин ми забронювали місця у готелі "Барви", що виявися у досить зручному місті: на півдорозі між центром міста та вокзалом. Ще через кілька хвилин ми вже знайомилися з адміністрацією готелю та представленими нашій увазі номерами. Це двоповерхова будівля, де на першому поверсі знаходяться аптека і супермаркет, а на другому, власне, готель. Адміністраторша попередила, що у  номері з великим двоспальним ліжком зламаний душ, а так як саме він був нам потрібен після поїзда, то ми поселилися у номері, який про себе назвали "кімната 3-х ведмедів". Тут стояло 3 дерев"яних ліжка, дерев"яний стіл та 2 дерев"яні стільці, а також шафа, холодильник  і телевізор на комоді. Все було досить зручно та мило.
Прийняши теплий душ, пішли гуляти у місто і зробити кілька корисних речей... По-перше я хотів постригтися - майстри у Закарпатті досить не погані, і беруть за свою роботу вдвічі менше столичних колег, по-друге ще вирішили зайти на речовий ринок і купити шорти на курорт. Як виявилося, ціни на речі тут майже не відрізняються від цін на базарах Києва, але я все-таки купив шорти і жовту рубашечку з коротким рукавом. Далі знайшли якусь зовсім чудову вуличку, дуже тиху та затишну, виникало таке враження, що ми десь у Європі в 19-ту сторіччі...
На цій же вулиці нас застав дощ, від якого довелося ховатися під сливами. В готелі ми лишили обновки і пішли в центр, шукати палац якогось угорського графа, що проминули минулого разу. Невдовзі зголодніли і довелося шукати кафе. У кафе "Білочка", що нам сподобалася назвою та дизайном, були лише солодощі, тож ми знайшли кафе "Білий папуга", на центральній площі поруч з Ратушею та пам"ятником Кирилу та Мефодію.
У величезній клітці у залі дійсно жив крикливий білий какаду, якого офіціантки у формі флібустьєрок іноді підкормлювали хлібом, щоб він не зчиняв галасу. Кричить він дуже голосно та пронизливо... Взагалі інтер"єр кафе виконаний у морській тематиці, дуже гарне, затишне і з помірними цінами місце... Після ситного обіду, ми викотилися на вулицю, та з пів-години сиділи на лавочці, перетравлюючи борщ та омлет...
Потім, з цікавості, зайшли у внутрішній дворик ратуші... На диво, нас звідти ніхто не вигнав... Дворик дуже гарний та доглянутий.
Як тільки до нас повернулася жага руху до нового та цікавого, ми попрямували до Мукачівського монастира, що на самому краю міста на лівому березі річки Лотариця. Перейшли міст, я відмітив, що води у річці у липні на багато більше,ніж минулого року у травні. Трохи пройшлися Лівобережним Мукачевом, потім повернули і йшли по набережні. Це асфальтований тротуар, що знаходиться на певному валу, що захищає будівлі "бідних" Мукачівчан від великої води. Автомобільна дорога йде далі, за цими дачами... По дорозі я здійснив "обряд миття ніг" - я збираю водойми, де купався, чи хочаб мочив ноги...А прямо на березі річки ми натрапили на зарості ожини і трохи попаслися в них.

Ще здалеку монастир вразив нас своєю могутністю.
У дворі монастира росте сад, кажуть, що монастирські землі раніше простягалися досить далеко, але у радянські часи його "розкуркулили" і землі віддали під дачі. Ще у дворі є невелике кладовище монахинь та священників... На кількох могилах були дуже цікаві надписи: викарбувані не тільки роки життя, а й роки приходу в монастир та постригу... Також мене приємно вразила церква... це практично повіністю прозора будівля, мабуть найсвітліша церква, з усіх, що я бачив...
Повертаючись до готелю, ще зайшли у кафешку напроти Ратуші, що привертає увагу малюнком великого кухля пива і надписом "Чоповане пиво" на склі вітрини. Це досить маленький заклад, всього 3 столика вздовж вікна-вітрини і барна стійка... Що таке "чоповане" пиво ні барменша ні офіціантка толком пояснити не змогли, все, що я зрозумів, що це пиво варять прямо у цьому приміщенні. На смак воно з гірчинкою і чимось нагадує "Родомишль".
На вечерю і сніданок купили ковбаси, хліба та йогурту.
Зранку перекусили, зібрали речі, зайшли у "світ кави", випили по філіжанці кави, купили по 100 грамів кавових зерен і пішли шукати маршрутку до Солотвино. Не доходячи кілька метрів до автовокзалу нас піймав водій мікроавтобуса і запропонував довезти нас швидко та зручно... Ми погодилися. Ще з пів-годинки чекали, поки збереться потрібна кількість пасажирів, потім водій змінив табличку "Тячів" на "Солотвино" і ми поїхали...

Далі тут:
http://blog.i.ua/community/343/630427/ - Солотвино - унікальний курорт-катастрофа.
http://blog.i.ua/community/343/630430/ - Подорож на гуцульщину.