Пирогово - маленька Україна.

У однин з вихідних днів, здається на трійцю, ходили в Пирогово. Народу було багатенько, чулася навіть німецька мова серед відвідувачів музею. Основна частина людей відпочивала на схилах навколо центральної площі, де на дерев"яній сцені виступали етнічні колективи з народними піснями та танцями, діти запускали повітряних зміїв, допрослі відпочивали та фотографувалися на фоні вітряків та хат-мазанок.
Ми теж злилися з натовпом, хоч і намагалися не потрапляти в його гущу, тож пішли гуляти по всім регіонам. Я нарешті вперше потрпив до "карпатського села".
Тут нам всім сподобалося найбільше. Не знаю, не має у мене родичів серед гуцулів та горців, людина я більш рівнинна зі спокійним характером, а в гори душа тягнеться регулярно, як на другу батьківщину. От і тоді ми довго сиділи на ганку дерев"яної церкви, дивилися на білі хатки, квітучу калину та дітей у вишиванках, і так захотілося у старовинне карпатське село, де "всюди буйно квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина", а "вівчар жене отару плаєм, тьохнув пісню соловей за гаєм..."
Короче, дивіться фотографії і мрійте і ви!