Україна знімає побої

Юлія Мостова «Дзеркало тижня. Україна» №16

Інформація про те, що у в’язницях б’ють, у СІЗО катують, а вбити можуть і там, і там, — не новина для України. Розповідь Сергія Власенка про побиття в Качанівській колонії Юлії Тимошенко, яка відмовилася їхати в харківську лікарню, мала приголомшити суспільство. Чому? Бо це приниження не політичної, а людської гідності. Бо це удар не по політичних перспективах, а в живіт. Бо ми знаємо, що це може статися з кожним, але не допускали, що з нею. Чому не з нею? Тому що кожен, хто має досвід бійок, знає: є люди, яких ударити неможливо. І не тому, що вони сильніші, а тому що їхній погляд, аура, дух, випромінювання, створене визнанням друзів і ворогів, утворюють невидиме захисне поле. Тимошенко, безперечно, така людина. Порушити цей кокон недоторканності — означає бути твариною або отримати наказ від тварини. 

Однак інформація, яка вийшла зі стану БЮТ, як граната із зірваною чекою, крутиться, сичить, іскрить, але до громадянського вибуху поки що не приводить. Сумніви — ось головне пояснення. Я наштовхуюся на них на довжелезних форумах, у спілкуванні з депутатами, журналістами, чиновниками, знайомими. «Хіба вона мало брехала? Хіба Сара Бернар варта її нігтя? Вона заявила у своєму інтерв’ю, що 15 травня буде не вердикт касаційного суду, а результат тиску Заходу, — ось і дає Заходу підстави посилити тиск. Хто бачив синці? Власенко, дочка і Кожем’якін? Таж вони зацікавлена сторона! Що, Карпачова теж бачила? Таж вона мстить «Регіонам» за відставку. Її помічник бачив? Таж він повністю під впливом Карпачової». І т.д. і т.п.

Що ж... Бумеранги повертаються у найбільш непідходящий момент. Розставити в цій історії всі крапки над «i» вкрай складно. Нас із вами до Юлії Володимирівни в камеру не пустять. Але в цій драговині взаємних гнівних, наступальних, боягузливих, оборонних, взаємовиключних і ангажованих заяв я спробувала знайти кілька острівців твердого об’єктивного ґрунту. 

По-перше, Віктор Янукович чудово усвідомлює, що справа Тимошенко — ключова для побудови його відносин із Європою і далеко не остання у списку його проблем із Росією. Янукович посадив Тимошенко у в’язницю, а вона його оточила. Господар Банкової не міг не звернути увагу на єдину й жорстку реакцію «від Москви до самих до окраїн — до Вашингтона» на заяву Юлії Володимирівни про її побиття та оголошення нею голодування. Це загрожує не просто лайт-ізоляцією, а більш серйозними й відчутними для особистих перспектив та бізнесу наслідками. 

Що в такій ситуації повинен зробити президент, незалежно від того, ким він є — порядною людиною чи підлим єзуїтом? Він повинен гучно оголосити, що, зважаючи на значущість висунутих Юлією Тимошенко обвинувачень, важливість забезпечення українського суспільства правдивою інформацією в цьому принциповому питанні та необхідність надати об’єктивні дані нашим європейським і російським партнерам, президент бере під особистий контроль розслідування ситуації. Янукович оперативно, негайно вимагає досконалого дотримання юридичних процедур, покликаних встановити правду. Огляд (зняття побоїв) проводиться у присутності адвоката; пенітенціарна служба, дотримуючись норм закону, пропускає до Тимошенко депутатів-лікарів із різних фракцій. Комуніст Гайдаєв і регіонал Бахтеєва отримують до Тимошенко такий самий доступ, як б’ютівці Шевчук і Передерій. Вердикт перших і других лягає в основу результату розслідування. Факт побиття встановлено? Янукович гнівно й публічно розмазує керівництво пенітенціарної системи, а прямі учасники йдуть під суд. Встановлено відсутність побиття та його слідів? Янукович гнівно й публічно розмазує Тимошенко. І кругом— король! Раду розблоковано; цивілізований світ задоволений; істину встановлено. Але ж Янукович цього не зробив. Чому? Адже лінія поведінки абсолютно очевидна! Однак він вибрав іншу, перевірену: пішов зі спільниками у відмову. А може, це просто диктат життєвого досвіду — ніколи не змінювати показань? У кожному разі, влада вирішила, що краще буде інформаційну хвилю, зняту захистом Тимошенко і депутатами БЮТ, збити зустрічною — з демонстрацією туманного відео. Чому влада? Тому що я пам’ятаю механізм появи в Мережі запису ландиківського розгуляю в ресторані «Баккара». Тому що заява пенітенціарників про справжність відео, зробленого камерами спостереження в Київському СІЗО, — це явка з повинною; зізнання у злочині; тюрма, якої вони не бояться, бо захищені найвищими гарантіями. Втім, відвернути увагу від качанівських подій покликана не тільки контрінформаційна хвиля, а й вибухова… Це ж треба — як до речі вибухнули урни в Дніпропетровську!