За законами природи: «регіонали» повторюють шлях «ЗаЄдУ»

У владному конгломераті одна за одною відбулися дві знакові події, які попри зовнішні відмінності стали виявом взаємодоповнюючої тенденції, що ймовірно набиратиме обертів. 15 березня більшість провалила внесену президентом Януковичем кандидатуру на посаду омбудсмена, а 17 березня – відбулося влиття до складу Партії регіонів найбільш рейтингового її сателіта (за винятком КПУ) – "Сильної України" Сергія Тігіпка. Попри позірну консолідацію владного табору, насправді процеси, що відбуваються в ньому впродовж останнього часу свідчать про визрівання передумов для його швидкого розпаду за першої ж сприятливої можливості, як це уже було десятиліття тому зі збитим під тогочасного президента блоком "ЗаЄдУ".

Спільна ідеологія

Після початку поглинання "Сильної України" (стартом якого стало прийняття в члени ПР її колишнього лідера та призначення його на посаду першого заступника) Микола Азаров, повідомив, що Партія регіонів на цьому зупинятися не збирається і веде більш чи менш активні переговори і з іншими політичними силами. З якими саме не сказав, однак відзначив, що це може бути "не тільки процес злиття, як сьогодні, а політичне об'єднання, наприклад, на виборах". Це уточнення ймовірно стосується двох найбільш ласих сателітів –Народної партії спікера парламенту Володимира Литвина та Єдиного центру глави МНС, екс-керівника секретаріату попереднього гаранта та "некоронованого короля" Закарпаття Віктора Балоги.

Попри відсутність у обох цих політичних сил шансів на самостійне проходження до парламенту за партійними списками, у разі участі у виборчій кампанії вони можуть виступити такими собі технічними проектами зі "спалювання" щонайменше 2% голосів потенційно лояльного до влади електорату, що не так уже й мало з урахуванням нинішнього рейтингу ПР.

Водночас від позиції Єдиного центру значною мірою буде залежати доля провладних кандидатів у кількох одномандатних округах у Закарпатті. Інтриги додали спростування обох потенційних партнерів, які посилаються як завжди на "різну ідеологію". Проте насправді проблема обмежується ціною питання. Що не все втрачено свідчить зокрема участь Володимира Литвина у "з'їзді поглинання" та підтвердження готовності до продовження співпраці із ПР, яке цілком може вилитися у той чи інший варіант узгодженого походу на вибори, наприклад шляхом надання 2-3 "народникам" місць у списку без зміни партійної належності. Врешті Народна партія донедавна входила до спільного із останнім часом "Сильною", а тоді ще "Трудовою Україною" у рамках Блоку Литвина, а сам Володимир Михайлович мав багатий досвід виборчої співпраці і з ПР, і зі згаданою "Трудовою Україною" у рамках очолюваного ним владного блоку "ЗаЄдУ" під час парламентських виборів 2002 року. Відтак можливий альянс Литвина із регіоналами, як і у випадку із Сергієм Тігіпком, котрий у 2004 році очолював виборчий штаб кандидата в президенти Віктора Януковича, стане лише виявом процесу консолідації породженої режимом Кучми пострадянської еліти.

І "різна" ідеологія, як твердить Володимир Михайлович на заваді не стане, адже у них вона одна – влада. До речі, Сергій Тігіпко цього не приховує коли називає аргументи, з допомогою яких йому вдалося переконати функціонерів "Сильної України" здійснити політичне харакірі: "Я все зроблю, щоб максимум цікавих людей з "Сильної України" з'явилися у владі, зокрема, у виконавчій владі, на рівні губернаторів, заступників губернаторів, глав районних адміністрацій, міністерств, відомств і так далі". І в ПР, вустами голови парламентської фракції Сергія Єфремова підтверджують, що принаймні 15 областей отримають заступників голови облдержадміністрації із "Сильної України", а на Житомирщині та Харківщині відповідні призначенні навіть відбулися у вигляду “авансу” ще 15-16 березня – напередодні поглинання.  

Під дією внутрішнього тиску

Апетити у партії влади чималі. За словами першого заступника Азарова по партійній лінії Володимира Рибака ведуться переговори про співпрацю на виборах "у різних формах" з керівниками приблизно 50 партій. При цьому він не виключив, що на наступному з'їзді Партії регіонів, який буде скликаний за три місяці до парламентських виборів, можуть виникнути "ще якісь об'єднання". З одного боку, цей процес по факту уже тривалий час і так відбувається, як у парламенті, так і на місцях. З іншого — поглинання занадто великої кількості нових людей, неодмінно вестиме до подальшого розмивання обличчя Партії регіонів, ослаблення ролі традиційних груп впливу, зростання інтенсивності конфліктів у партії.

У цьому сенсі якраз і є показовим фрондування, що вилилося напередодні з'їзду у провальне голосування  коаліції, що має запас міцності у декілька десятків голосів, за внесену навіть не урядом, а безпосередньо Віктором Януковичем кандидатуру пані Лутковської на посаду омбудсмена. Так само, як і дежавю, яке виникає, коли слухаєш Володимира Литвина: на з'їзді він знову поскаржився на спроби “переламування парламенту через коліно” - “маємо таку практику, що не встиг уряд внести законопроект у Верховну Раду, а Верховна Рада його вже прийняла”.Адже у зв'язку з цим не можна не пригадати, що саме з подібних апеляцій Володимира Михайловича починалося влітку 2005 року поглиблення суперечок у до того підкреслено узгодженому трикутнику президент-уряд-парламент, який сформувався після приходу до влади “помаранчевого табору”, і яке врешті завершилося його розвалом.

Ймовірно кандидатура Лутковської таки буде затверджена Верховною Радою, однак сама по собі ця ситуація засвідчила, що віднині голосування більшості можуть і не відбуватися у формі регулярного "одобрямсу" представників владного конгломерату за ініційовані Банковою або урядом проекти, а вимагатимуть попереднього погодження між різними групами, які потрібно буде щоразу "переконувати" підтримати те чи інше рішення. Так само зрозуміло і те, що у порівнянні із попереднім рівнем "дисципліни" така ситуація буде кроком до її ослаблення.

З іншого боку, очевидними є напружені стосунки між потенційними жертвами поглинання, які доповнюватимуть і посилюватимуть існуючу напруженість між групами впливу у ПР. Показовою у цьому сенсі стала поширене наближеними до одного із центрів впливу у Партії регіонів ЗМІ повідомлення про те, що Тігіпко висунув умову: до ПР увійде або він, або Балога. У разі ж поглинання Партією регіонів дедалі більшого числа своїх нинішніх сателітів відповідна проблема владного конгломерату поступово трансформуватиметься у її проблему.

Тим часом, її традиційні спонсори, які небезпідставно занепокоєні швидким посиленням Cім'ї, уже шукають механізмів урізноманітнення власних політичних інвестицій за рахунок підтримки частини виборчих проектів на опозиційному полі. Йдеться і про Наталію Королевську, яку, як свідчать деякі джерела, спонсорує нещодавно відлучений принаймні від офіційного керівництва виборчим штабом ПР Андрій Клюєв, і про можливе розкладання яєць у різні кошики найбільшим українським олігархом Рінатом Ахметовим, який нібито через своїх партнерів по бізнесу спонсорує Фронт змін.

Проте у дійсно повномасштабну “самостійну гру” різних груп впливу у Партії регіонів може перетворитися висунення своїх, формально "незалежних" (від офіційних органів ПР) кандидатів у мажоритарних округах. Адже у парламенті нового скликання такі обранці не будуть пов'язані жодними формальними зв'язками і зобов'язання із партією, можливостей впливу на ухвалення рішень у якій у старих спонсорів залишається дедалі менше.

Виправляючи помилки минулого?

Неоднозначною залишається і ситуація зі вступом Сергія Тігіпка до ПР. Зрозуміло, що рейтинговий і амбітний політик має свій погляд на майбутній сценарій розвитку подій, має підстави вважати його реалістичним і бачить сили і обставини, які можуть у цьому посприяти, виходячи звісно ж із їхніх власних інтересів. Ще 24 лютого в закритому інтерв’ю трьом "обраним" телеканалам, відповідаючи на запитання чи може Сергій Леонідович очолити після злиття Партію регіонів, Віктор Янукович багатозначно відповів: "Те, що Тігіпко буде як мінімум заступником, у мене немає ніяких сумнівів". Що, власне і було формалізовано 17 березня на з'їзді Партії регіонів. Проте питання з приводу "як мінімум" залишилося: чи не заступить Сергій Леонідович Азарова, коли той, наприклад під вибори, таки буде знятий із усіх посад у якості "жертовного ягняти" за набутий владою негатив, принаймні на посаді лідера партії. Сам Микола Янович за результатами з'їзду, по-суті, ухилився від прямої відповіді на відповідне запитання журналістів, відбувшись пафосним: "Ми два роки пропрацювали разом, і Сергій Леонідович мене не підставляв, і зараз не підставить. Коли треба буде піти Азарову, він піде". Тим часом, Тігіпко не особливо приховує, що прийшов в ПР з амбіцією не просто стати її формальним керівником, але й вивести на важливі посади приведених із собою “варягів”. Зокрема коментуючи "важкі дискусії" в "Сильній Україні" він зазначив, що "казав колегам, які боялися загубитися: не бійтесь, в партії повинна бути внутрішня конкуренція… Хто хоче, той знайде себе". Врешті досвід опанування партії в Сергія Леонідовича уже є.

Проте керівництво партією Тігіпком навряд чи буде таким же технічним як у випадку з Миколою Яновичем і вимагатиме від Януковича і "Сім'ї" відповіді на питання, чи готові вони на політичну пенсію Віктора Федоровича і операцію "наступник" уже 2015 року. У цьому контексті варто пригадати дискусії, які точилися у партії влади у 2003-2004 роках, коли Сергій Леонідович уже розглядався як альтернативний Віктору Януковичу кандидат від влади на посаду президента, і за визнанням оглядачів міг бути значно більш прохідним, аніж нинішній гарант. Авторитетні в партії регіонали уже зараз визнають, що Тігіпко може стати публічним керівником виборчої кампанії, як це вже мало місце у 2004 році, а закулісні мотузочки “сірі кардинали” партії намагатимуться зберегти за собою. Водночас така ситуація певний час може влаштовувати широке коло зацікавлених сторін, включно із самим Сергієм Леонідовичем, який натомість отримає публічне визнання "лідера" біло-блакитного табору, відіграти яке потім назад, навіть при великому бажанні, його опонентам буде не так і просто, якщо взагалі можливо. До речі, схожий сценарій готується і у опозиційному таборі, яким під прикриттям формального “публічного лідера” Арсенія Яценюка, прагнуть керувати зовсім інші люди. 

tyzhden