”Реформи” як отримання прав на розподіл фінансових потоків

Економіка буксує: обсяги її продукції недостатні для задоволення вже звичних людських потреб. Вона настільки квола, що без іноземних кредитів і поставок неспроможна нагодувати наявну чисельність громадян України. У 2010 і 2011 рр. фактичний обсяг ВВП країни – менший, ніж сукупні доходи усіх українських сімей.

Тобто, вартість усіх товарів і послуг широкого споживчого призначення – їх сума дорівнює ВВП – є меншою за сукупні грошові доходи лише самих українських громадян. Покрити нестачу товарів і послуг допомагає надлишковий (чистий) імпорт, а також закордонне валютне канючення української влади.

Володимир Лановий. Фото "Радіо Свобода"

Візуально, складові товарного покриття сукупних споживчих потреб України показані на рис.1. Ми спожили товарів і послуг у 2010 р на 1125,6 млрд грн, а ВВП досяг лише 1094,6 млрд грн. Отже, чистий імпорт дав споживчих цінностей на 31,0 млрд грн, або $3,9 млрд ( що відповідає звітному платіжному балансу НБУ).

Для того, щоб їх оплатити, всього було зроблено $1,9 млрд чистих іноземних запозичень (15,2 млрд грн). Різниця перекрита іншими валютними джерелами. Наприклад, чистий приток прямих іноземних інвестицій (ПІІ) дорівнював $5,7 млрд.

У 2011 р ситуація значно погіршилася: негативний експортно-імпортний баланс зріс до $9,2 млрд, а чисті іноземні кредити склали $2,2 млрд. І для покриття дисбалансу вперше після кризи 2008 р знадобилися ще резерви Національного Банку – вони зменшилися на $3,8 млрд.

Чому наша економіка настільки залежна від імпорту і неспроможна сама задовольняти внутрішні потреби? Чому заклик прем’єр-міністра Миколи Азарова щодо імпортозаміщення нагадує пустодзвонні лозунги соціалістичної епохи?

Тому що залежність від імпорту завжди була і буде. Вона є результатом певного розподілу праці між країнами – раз. Наявність у нашій торгівлі іноземних товарів паралельно з вітчизняними підвищує конкуренцію – це два. А перевищення імпорту над експортом є наслідком недостатності продуктивності і якості нашої праці, неспроможності розширити присутність на світових ринках.

І, в принципі, задача полягає у стрімкому зростанні продуктивності праці, яке забезпечить перевищення розмірів ВВП над сумою сукупних доходів громадян, інвестицій та накопичень держави.

В чому причини слабкої продуктивності?

Щоб визначити причини слабкої продуктивності, подивимось на структуру розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання ВВП України і доданої вартості іноземних товарів і послуг (вона вимірюється чистим їх імпортом) на окремих фазах цього процесу. Рис. 1 - 3 дають картину пофазного перерозподілу ресурсів у 2010 р ( усі показники цієї моделі у 2011р. будуть опубліковані урядом лише у квітні теперішнього року).

На рис. 1 можна побачити основні непорозуміння первинного розподілу отриманої Україною у 2010 р доданої вартості. По-перше, кидаються в очі зовсім незначні обсяги коштів, що виділяються для оплати праці в реальному секторі економіки – 399,4 млрд грн або лише 35,5% від усього обсягу доданої вартості.

Це - повідомлення про недостатність стимулів до праці, малу її значимість у загальному результаті.

Можна зробити припущення щодо низької продуктивності праці, яка обумовлена перш за все засиллям у вітчизняній економіці застарілих виробництв, які не потребують кваліфікованих кадрів. Також незначний обсяг витрат на оплату праці є наслідком придушення інтересів працюючих роботодавцями, що стало можливим завдяки високому рівню безробіття в країні.

По-друге, досить нераціональним є співвідношення зарплати та інших прибутків громадян – від прав власності, оренди, позичок, підприємництва тощо – які склали 224,9 млрд грн, або 20% усієї доданої вартості. Це непрямо свідчить, з однієї сторони, про кричущу нерівномірність розподілу доходів у суспільстві, а з другої – про нестачу робочих місць у виробничих корпораціях і необхідність людям заробляти самим.

По-третє, дуже малим є позитивне сальдо прибутків і збитків усіх підприємств – 13,9 млрд грн. Це при тому, що прибутки прибуткових підприємств дорівнювали 155,2 млрд грн. Але збиткова частина господарств закінчила рік з негативним результатом у 141,3 млрд грн – факт, неприйнятний для конкурентної ринкової економіки. Окрім того, це підтверджує засилля у нашій економіці технологічно архаїчних виробництв.

По-четверте, важливою є й така інформація (див. рис. 1): недостатність ресурсів примноження основного капіталу самими господарствами - чисті прибутки підприємств ( 1,2 % усіх ресурсів), амортизація капіталу (5,5 %), ПІІ (4,1 %). Разом із зарплатою й майновими та іншими прибутками громадян усі вони – прямі продуктивні витрати реальної економіки. Проте на цій фазі на них припадає лише 2/3 загальної величини доданої вартості країни.

Рис. 1. Розподіл доданої вартості і чистого імпорту України на первинні фінансові фонди у 2010 р, млрд грн

Як держава вилучає капітал з економіки

Рис. 2 демонструє другу фазу перерозподілу, коли первинні доходи і фонди людей, підприємств, держави частково вилучаються за допомогою податково-бюджетних і державних пенсійно-соціальних фондів, перерозподіляються між собою і направляються на урядові потреби.

При цьому, на жаль, держава проявляє байдужість до потреб інших учасників економіки, виходячи за рамки розумної централізації фінансів.

Так, уряд запозичив на внутрішньому і зовнішньому ринках всього 124,3 млрд грн, хоча зобов’язання з повернення кредитів і виплати відсотків дорівнювали тільки 26,7 млрд грн. Окрім того, він взяв у кредит ще 20,1 млрд грн за допомогою інструментів стабілізаційного фонду. В результаті, надходження до бюджету були штучно збільшені на 117,7 млрд грн.

Оскільки таке збільшення фінансових засобів уряду не мало додаткового товарно-матеріального покриття, держава перетягнула на свої потреби те, що об’єктивно повинно було надійти для споживання людям і на ринок інвестицій. Такі дії влади дезорганізували економіку, дестабілізували фінанси.

Також після фіскальних поборів до бюджету частка продуктивних витрат економіки - зарплати, прибутків громадян і кампаній разом з амортизацією та ПІІ - зменшилась у загальній доданій вартості з 2/3 до 54 %.

Можна сказати, що своїми позичковими та податковими агресіями у 2010 р. нинішня влада нанесла непоправимої шкоди нашому малопродуктивному господарству. І ця фінансова обжерливість влади ще буде відгукуватися усім нам.

Далі, рис. 2 ілюструє, на що витрачалися фінансові ресурси суспільства після їх перерозподілу через бюджет і державні пенсійно-страхові фонди. Зокрема, з’являються державні закупівлі, в ході яких бюрократи фінансують капітальне будівництво, оплачується газ і тепло, купують техніку і транспортні засоби та інше, а також бюджетні субсидії збитковим державним корпораціям і банкам.

І перші, і другі є особливо бажаними чиновництву: вони дозволяють йому мати свій нелегальний бізнес з державними грошима. У 2010 р. держзакупівлі за рахунок бюджету дорівнювали 8%, а субсидії – 2,1 % ВВП України. Стає зрозумілим, навіщо можновладці понатягували звідусіль кредити і оголили податками вітчизняну економіку.

Рис. 2. Перерозподіл первинних фінансових фондів економіки України через бюджет і державні пенсійно-соціальні фонди у 2010 р, млрд грн.

Можна також побачити, наскільки мізерними стають після виконання фінансових зобов’язань перед державою ресурси накопичення основного капіталу економіки - власні інвестиції підприємств і банків та іноземні інвестиції. Їх разом залишається тільки 8,9 % ВВП.

Це говорить і про обмеженість внутрішніх можливостей – до вказаних вище треба додати занижені норми амортизації виробничих фондів, – і про незадовільні темпи надходження іноземних інвестицій та значний відплив національних прибутків за кордон, як свідчення неприйнятних умов для бізнесу в Україні.

На цій фазі перерозподілу отримуємо також незадовільне співвідношення сукупної зарплати працюючих у реальному секторі економіки і усіх пенсійно-соціальних виплат громадянам - як 1 до 1,06. Обсяг продуктивної праці менше обсягу пенсійно-соціальних послуг. Висновок: витрати на оплату праці явно занижені, робочих місць недостатньо, при такому співвідношенні підняти пенсії і соціальні виплати нереально. А наміри влади щодо їх скорочення стали очевидними вже у 2011 р

Перерозподіл скоріше шкодить, ніж сприяє розвитку

На рис. 3 показаний перерозподіл усіх чистих доходів громадян на поточні потреби, платежі і заощадження. В результаті, отримуємо кінцеве використання ресурсів доданої вартості та державних запозичень за напрямками.

Маємо визнати, макроекономічний перерозподіл є неефективним з наступних причин:

(а) економіка отримує незначну частку валових приватних інвестицій в основний капітал (включають приватні інвестиції українських громадян, банків і підприємств) - у сукупності 10,1 % усіх ресурсів; отже перерозподіл не націлений на зростання потужності й модернізацію вітчизняного капіталу;

(б) невиправдано великі кошти виділяються для державно-бюрократичних потреб – свідчення гіперцентралізації фінансових ресурсів країни;

(в) населення України не схильне до гривневих заощаджень – тільки 7,4 % усіх витрат громадян (окрім того, 4 % заощаджується в іноземній валюті), а також до інвестицій у негрошові активи – лише 1,7% усіх витрат. Воно вибирає поточне споживання (79 %), аби скоріше розпрощатися з гривнями і не мати мороки з правами власності.

Рис. 3. Перерозподіл фінансових доходів на кінцеве споживання заощадження та інвестиції в Україні у 2010 р, млрд грн

Отже, можна сказати, що система перерозподілу доданої вартості і запозичених коштів приносить доволі сумнівні, з економічного погляду, результати. Перерозподіл скоріше шкодить, ніж сприяє розвитку.

Ресурсів на найважливіші людські потреби не вистачає. Капітал зношується і не служить створенню нових робочих місць. Ми не модернізуємо виробництво, а виштовхуємо справжній бізнес і за ним – працівників за кордон.

Люди проїдають зароблене і довіряють свої накопичення лише іноземній валютній системі, а не інвестують у власну економіку. Держава нарощує борги, підриває наші надії на майбутнє, але не забуває прислужувати олігархічним кланам і наситити кишені корупціонерів.

Фактично, діюча модель макроекономічного перерозподілу приводить до диспропорцій у ресурсному забезпеченні динамічного розвитку суспільства.

Для певності порівняємо структуру кінцевих суспільних витрат, заощаджень й приватних інвестицій України та сучасної європейської країни зі схожими виробничими, демографічними, соціальними і природними характеристиками. Наприклад, Німеччини (таб.1).

Табл.1. Кінцеві показники споживання у ФРН та Україні у 2010 році, у % до ВВП кожної країни

Як можна побачити, в Україні частка витрат бюджету на держзакупівлі у 6 разів більша, ніж у Німеччині, що підтверджує надзвичайну централізацію вітчизняним урядом фінансових ресурсів. Натомість українські чисті заощадження, інвестиції бізнесу та іноземців мають у 2 рази меншу вагомість відносно ВВП, ніж німецькі. Їх явно недостатньо для нашої відсталої, немодернізованої економіки.

Викривлений макроекономічний перерозподіл не надає ресурсів для зростання продуктивності праці. За цих обставин не може бути високою й динаміка ВВП і реальних доходів громадян. Не дивно, що український валовий внутрішній продукт і доходи на одного жителя у 15-25 разів менші за аналогічні показники ФРН.

Скудність заощаджень та інвестицій не дозволяє мати ресурси не лише для того, аби наздогнати провідну європейську країну, а навіть для елементарного подолання приниженого стану наших громадян. Є також неможливим вивести державу зі стану безнадійного боржника, що є життєво необхідним для України.

”Реформи” полягають в отриманні прав на розподіл фінансових потоків

Повернемося до фінансового перерозподілу в Україні. Ненажерливість владолюбців у 2010 р обернулася згубними наслідками для 2011 і наступних років. Видатки бюджету на погашення й обслуговування раніше отриманих позичок підстрибнули у 2011р. у 3,5 разів – до 90 млрд грн.

Це спричинило нестачу коштів для поточного фінансування соціальних, управлінських, оборонних та інших видатків. Зросла вартість і звузився ринок державних запозичень, впала ліквідність банківської системи. Ще глибше впала частка приватних інвестицій та заощаджень населення у ВВП: відповідно до 7,1 і 2,9 %. Навіть державні замовлення трохи впали – приблизно до 68 млрд грн.

Отже, вибраний шлях – у нікуди.

Можна назвати основні викривлення у фінансовому перерозподілі доданої вартості, які спричиняють поступове загнивання країни:

-  форсування гіпертрофованих державних іноземних запозичень і чистого імпорту товарних цінностей;

-  занижений рівень зарплат працюючих ( і замала їх частка у сукупних особистих доходах громадян) через незадовільну продуктивність праці, нестачу робочих місць і переважання низькооплачуваних робіт;

-  вкрай низький рівень середньої прибутковості підприємств, майже половина з яких є формально збитковими, але до них не застосовуються механізми банкрутства і ліквідації збитковості;

-  надзвичайно високі й без міри чисельні податки, платежі, інші фіскальні збори і відрахування до бюджету, пенсійного і соціальних фондів;

-  занижені норми амортизації основних фондів і завищене вилучення податково-митними органами прибутку підприємств;

-  дискримінаційні фіскально-податкові умови приватно-бізнесової діяльності;

-  неприйнятно великий дефіцит державного бюджету та скерування більшої частини банківської ліквідності на його фінансування; гіперцентралізація державою фінансових ресурсів суспільства і надмірно великі обсяги державних закупівель;

-  загальна фінансова незбалансованість і висока ризикованість урядових запозичень; здебільшого неринкові способи встановлення фінансових параметрів: цін, тарифів, валютного курсу гривні, процентних ставок за кредитами і депозитами та інших; усе це спричиняє фінансову нестабільність і відлякує людей від заощаджень та інвестицій.

Перераховані викривлення системи макроекономічного регулювання – вкрай шкідливі й небезпечні для розвитку країни, а бездіяльність українських урядів щодо їх ліквідації – не можна назвати інакше, як злочинною. Вони постійно відтворюються вже 20 років.

Якщо їх не викорінити, Україну і абсолютну більшість українців очікують не найкращі часи. Зростання добробуту практично не буде, а ось соціального розшарування й озлобленості між людьми – скільки завгодно.

Для тих, хто зневірився у можливості щось змінити, скажу: нічого конструктивного не робиться лише тому, що особам у високих урядових кріслах це не потрібно! Їх ”реформи” полягають в отриманні ними прав на розподіл фінансових потоків, а це вони роблять ”професіонально”, цинічно і далеко не на користь мільйонам громадян.

Дійсне ж макроекономічне регулювання полягає не у покращенні ручного розподілу і примусі працювати на магнатів та їх обслугу, а у стимулюванні державою позитивних структурних зрушень і процесів росту та досягненні збалансованості економіки.

Стимулювати зростання і розвиток, завдяки яким – піднімати добробут людей, а не придушувати активність, якими б соціальними демагогіями це не обґрунтовувалось.

(далі буде. У наступному матеріалі ми розглянемо протиріччя системи фінансового перерозподілу за основними його напрямками).
http://www.epravda.com.ua/columns/2012/03/15/318645/