Розплідник проФФесури

 Спостерігаючи бурхливу діяльність Дмитра Табачника й Ганни Герман, мимоволі починаєш відчувати жалість до пана Президента. Бо ці два персонажі вітчизняного політикуму, попри давню непримиренну ворожнечу, мають просто феноменальну здатність перетворювати свого шефа на посміховисько. Що вони й роблять понад сім років поспіль – то спільно, то по черзі. При чому, коли Табачник і Герман починають діяти разом, ефект виходить просто приголомшуючий. Доказом чому слугує історія з присудженням Державної премії України в галузі освіти 2011 року з виплатою 150 тисяч гривень двом пройдисвітам – «професорові нейрохірургії» Андрієві Слюсарчуку та його водієві Олександру Червоному.

Про «подвиги» Ганни Миколаївни на теренах служіння «Залізному господарю» і «Тому що лідеру» писалось немало. Саме вона в травні 2004 року, щойно опинившись у команді Януковича, роздмухала історію про дружбу Віктора Федоровича з льотчиком-космонавтом Береговим, внаслідок чого вся країна довідалась, що чи то Янукович украв шапку, чи то в Януковича вкрали шапку, але щось було. А останньою її витівкою стало видання під іменем Президента України книжки, текст якої був безсоромно списаний у інших авторів без посилання на першоджерела.

Дмитро Володимирович також чимало зробив для того, щоби нинішній Гарант Конституції викликав в народу виключно кримінальні асоціації. Принаймні, єхидні журналісти досі пригадують, як у липні 2004 року тодішній віце-прем’єр Табачник від імені Прем’єр-міністра Януковича подарував Національному музею історії України 39 листів Михайла Грушевського, начебто придбаних Віктором Федоровичем за власні кошти в якихось закордонних колекціонерів. А коли ж з’ясувалось, що ці листи були раніше викрадені зі Львівського державного архіву, Табачник хутенько «перевів стрілки» на міністра Кабінету Міністрів України Анатолія Толстоухова. Одначе нарвався на спростування Анни Герман, яка на правах прес-секретаря Януковича заявила, що з ініціативою подарувати листи Грушевського виступив саме Табачник.

Тоді сварка між Герман і Табачником нічим не закінчилась – доказів на правоту своїх слів ніхто зі скандалістів надати не міг. Але тепер, коли вибухнув новий скандал, пов’язаний з присудженням Державної премії шахраю Слюсарчуку, що видавав себе за професора нейрохірургії, ані Табачнику, ані Герман спростувати свою причетність до афери не вдасться – папери підписували саме ці два достойники.

Завдяки творчим зусиллям львівських журналістів Світлани Мартинець та Ігоря Починка ( http://ord-ua.com/2011/12/01/zbochentsi-ministra-tabachnika/ ) «професор» Слюсарчук зараз вивчає меню Львівського слідчого ізолятора. Але досі на високих посадах перебувають ті, хто підсунув Януковичу на підпис Указ від 30 вересня 2011 року №960/2011, згідно з яким Слюсарчюк та його спільник (і за сумісництвом – водій) Червоний стали лауреатами Державної премії України у номінації «наукові досягнення в галузі освіти» за цикл робіт «Комплекс освітніх інформаційних технологій подання, запам’ятовування та опрацювання надвеликих об’єктів інформації в процесі навчання».

Встановити прізвища ініціаторів афери великих складнощів не становило, оскільки, відповідно до Положення про державну премію України, затвердженого Указом Президента України від 30.09.2010 №929/2010, на розгляд Президентові України пропозиції щодо кандидатів на присудження Державної премії вносить Комітет з Державної премії України в галузі освіти.

У складі цього Комітету – Германівський сільський голова з Обухівського району Київської області Людмила Володимирівна Йолкіна, директор дошкільного навчального закладу з с.Рогозів Бориспільського району Лідія Андріївна Кібиш, директор спеціального дитячого будинку для дітей з затримкою психічного розвитку «Малятко» з Києва Лідія Семенівна Литвиненко, голова Комітету Верховної Ради України Максим Георгійович Луцький, директор «Сімферопольського вищого професійного училища ресторанного сервісу і туризму» Марина Іванівна Пальчук на інші не менш знані фахівці вітчизняної освіти на чолі з Дмитром Володимировичем Табачником.

Зрозуміло, що Комітет у такому представницькому складі одностайно визнав Слюсарчука та Червоного особами, гідними одержати 150 тисяч гривень. Щоби пересвідчитись у цьому, ми звернулись з інформаційним запитом до Адміністрації Президента України й за кілька днів отримали від Головного управління забезпечення доступу до публічної інформації копію подання за підписом Табачника.

 

 

 

Але, як розуміє досвідчений читач, одного лише подання недостатньо для того, щоби два шахраї збагатились на кругленьку суму. Бо очолюваний Дмитром Володимировичем Комітет лише подає на розгляд Президентові пропозиції щодо кандидатів на присудження Державної премії. Після чого перевірку поданих кандидатур на відповідність вимогам, встановленим Положенням про премію, мають провести працівники Адміністрації Президента, а точніше — Головне управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань, очолюване пані Герман.

Звісно, якби Анна Миколаївна знайшла б час на виконання своїх службових обов’язків, то, можливо, скандалу вдалось би уникнути. Але де там: про те, що Державна премія України з подачі Табачника та Герман була присуджена шахраям, у Адміністрації Президента дізнались лише з газетних публікацій. І вже тільки після цього керівництво АП звернулось до правоохоронних органів з проханням провести перевірку.

Про наслідки перевірки Міністерство внутрішніх справ України повідомило Адміністрацію Президента 22 листопада. Зокрема – проінформувало, що відносно лауреата Державної премії Слюсарчука порушена кримінальна справа за ознаками шахрайства та використання завідомо підроблених документів. Тим не менш, прізвища Слюсарчука та Червоного досі прикрашають Указ Президента України від 30.09.2011 №960/2011 про присудження Державної премії України в галузі освіти.

Як повідомила на наш запит Адміністрація Президента України, виплата грошової винагороди лауреатам ще не проводилась. Але доки в Указ не будуть внесені зміни, жодних юридичних підстав позбавляти «професора» та його вірного «асистента» законних преміальних не має. От тільки ініціювати ці зміни ані Табачник, ані Герман не поспішають. Мабуть, ще не вирішили, на кого «перевести стрілки».

Володимир БОЙКО