Пишемо «Київ», думаємо «Москва»

Трирічна каденція нинішнього французького посла добігла кінця, тож Париж нині визначається з кандидатурою його наступника. Оскільки про агреман та вірчі грамоти ще не йдеться, можна оцінювати події лише в умовному способі. Поза тим, вибір кандидатури та критерії до неї не позбавлені повчального сенсу. «Якщо МЗС зупиниться са­­ме на Алені Ремі, можна припустити з великою часткою вірогідності, що звич­­ка дивитися на Київ крізь призму Москви повертається до вжитку, – вважає один з адміністраторів французького дипломатичного відомства, який не побажав бути названим. – Пан Ремі двічі працював у Росії. Першого разу – ще за СРСР, вдруге – вже за Путіна. Це зовсім не означає, ніби сам дипломат перебуває під російським шармом. Може бути й навпаки. Та правомірно було б зауважити: нинішні очільники французької дипломатії вважають, що для того, аби зрозуміти Київ, досить добре знати політичну практику Москви».

Непрямим аргументом на користь такого припущення може слугуватиочевидне посилення російського вектора в зарубіжній політиці Франції. Чи, точніше, в зовнішньоекономічному напрямі. «Саркозі не бачить у росіянах перспективного політичного партнера, – пояснює економічний журналіст Рено Ребарді. – У політичній площині вони цікаві лише відносним впливом на Іран та повітряним коридором до Афганістану. Інша справа – економіка. Тут великі французькі підприємства праг­­нуть будь-що обіграти німців у боротьбі за російські ринки». Renault та EDF, Gaz de France та Vinci, Alstom та EADS активно домагаються співпраці з росіянами. «Не шукай у цьому глибокої політичної стратегії, – радить французький банкір, який майже 10 років відпрацював у Москві. – Її нема. Є бажання в умовах світової кризи за рахунок платоспроможної держави створити робочі місця для французьких фахівців. Ми воліємо, аби російські нафтодолари вкладали у вигідні для нас проекти». Навесні Ніколя Саркозі, який обіцяв під час своєї президентської кампанії «вимогливо ставитися до Росії», призначив до Москви свого спеціаль­­ного представника Жан-П’єра Тома. Так, ніби не досить офіційного посольства та численних приватних лобістів. «Жодна країна, навіть Сполучені Штати, ніяких президентських уповноважених не мають», – зазначив знайомий адміністратор МЗС. Завдання пана Тома – зовсім не нагляд за правами людини. Його функція – просування французького бізнесу. Ніби нічого надзвичайного. Але додаткові потужності в ексклюзивному режимі – промовиста деталь до характеристики нинішнього стану відносин Парижа й Москви. Цими днями Жан-П’єр Тома заявив у одному з інтерв’ю пресі РФ, що «Росія може найближчим часом не лише пристати до спільного економічного простору з Євросоюзом, а й вступити в ЄС, і зробити це раніше за Україну й Туреччину». У цьому самому тексті спеціальний представник французького президента закликав росіян «об’єднатися в економічному й геополітичному протистоянні США, Китаєві та Індії». Нібито нічого такого стосовно Штатів Саркозі офіційно не проголошував...Саме формат майбутніх відносин України з ЄС стане першим великим головним болем нового посла. Незалежно від того, буде то Ален Ремі чи хтось інший. Не лише Париж, а й Брюссель, Лондон, Берлін, інші європейські столиці нині вагаються стосовно тактики переговорів із Києвом у  ерспективі грудневого саміту «Україна–ЄС». Частина політиків схиляється до того, щоб таки підписати угоду про асоціацію, і вже потім, у межах нового договору, вимагати від вітчизняної сторони дотримання демократичних стандартів. Інша позиція полягає в тому, щоб відтермінувати підписання документа, доки Юлію Тимошенко та Юрія Луценка буде випущено на волю під підписку про невиїзд. «Якою є реальна пропорція прибічників радикального та поміркованого підходу, вказати важко, – пояснює чиновник МЗС. – Одне є певним: рішення ще не узгоджене, тривають дискусії». Також рано робити висновки, наскільки тези, виголошені спеціальним представником французького президента в Росії, відповідають політичній лінії Парижа. «Ці заяви можуть бути проявом стандартної дипломатичної улесливості, – вважає знайомий банкір. – Чого не зробиш, аби отримати замовлення! Прозорих тендерів у Росії не буде ще довго». Врешті, навіть перспектива ймовірного повернення московської призми в погляді на Київ, – не більше, ніж сумна закономірність. Українці самі собі обрали президента, який слухняно підписав Харківські угоди. Самі дозволили йому проголосити позаблоковість і фактично відмовитись від курсу на кандидатство в НАТО. Отож сьогодні мирно спостерігаємо, як перспектива побудови правової держави у нас віддаляється за хмарні обрії. То чого ж дивуватися реакції іноземних політиків? Якщо Франція підшукує на посаду посла в Україні людину, яка добре знає насамперед Росію, а не Польщу або Угорщину, це означає одне: Київ нікого не надурив своїми заявами про «європейські пріоритети». Західні політики-прагматики роблять висновки з того, що бачать на власні очі.  Алла Лазарева