Була в РУЕ хатка льодяна, а в «Нафтогазу» — луб’яна…

Отут і став у пригоді ухвалений парламентом рік тому закон про реформування газового ринку України. І тепер уже національний регулятор — Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) вимагає передачі газотранспортних функцій виключно дочірній компанії НАКу — «Укртрансгазу». Чому вимагає саме тепер? Напевно тому, що у разі приватизації компанії буде значно легше прибрати до рук тільки прибутковий газотранспортний підрозділ «Нафтогазу», без численних боргів і міжнародних зобов’язань НАКу.

Минулого разу у зв’язку з «РосУкрЕнерго» йшлося про святість рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати…

Рішення Київського апеляційного господарського суду щодо кардинальної зміни структури акціонерного капіталу ЗАТ «УкрГаз-Енерго» стало загально відомим днями після його публікації в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Однак таке доленосне рішення для газового ринку України (і не тільки для нього) є результатом багаторічної і багатоходової комбінації. Хоча навряд чи автори цієї схеми були аж такими далекоглядними 2004 року, коли ще тільки створювали «Рос­УкрЕнерго» (натомість надто примітивної «Юралс Транс-Газ»). Значною мірою їм, напевне, пощастило. І задумка вочевидь спрацювала…

Отже, шість років тому як посередник у поставках в Україну і Східну Європу середньо- і центральноазійського газу (принаймні так це підносилося) з’явилося «РосУкрЕнерго АГ» (кантон Цуг, Швейцарія). Сталося це після ялтинської зустрічі тодішніх президентів України і РФ Л.Кучми та В.Путіна. «Нафтогаз України» у той період (з 2002-го по 2005 рік) очолював Юрій Бойко, настільки добрий знайомий Дмитра Фірташа, що останній навіть видав довіреність на ім’я Ю.Бойка для ведення своїх справ.

Сплинуло чимало газу, коли врешті з’ясувалося, що засновниками «РосУкрЕнерго АГ» у рівних частках по 50% насправді є російський «Газпром» і вже згадуваний бізнесмен Дмитро Фірташ (та його партнер Іван Фурсін). Уже 2006 року РУЕ отримує статус монопольного постачальника газу в Україну, планомірно виштовхуючи з газового бізнесу національного оператора — НАК «Нафтогаз України», яка дуже швидко і дедалі глибше поринає у боргову яму, викопану з допомогою РУЕ (DT.UA докладно описувало всю епопею з затвердженням на ринку України РУЕ). З цього часу «РосУкрЕнерго» постачає в Україну весь імпортований газ — на 2006 рік було заплановано 59,2 млрд. кубометрів, а скільки отримали?

Впевнений наступ РУЕ не зупинився і при президентові В.Ющенку. Попри спротив тодішнього прем’єра Ю.Тимошенко. Хоча вона спромоглася виставити з Мінпаливенерго Ю.Бойка, «РосУкрЕнерго» тоді встояло. Але прем’єром невдовзі став Ю.Єхануров.

Нагадаю, що вже напередодні зими 2005—2006 років в України виникли чергові проблеми з газопоставками з Туркменистану. Новорічний візит тодішніх міністра палива та енергетики Івана Плачкова та голови НАКу Олексія Івченка до Ашгабата не мав позитивного результату — напередодні росіяни через «Газпромекспорт» (газоекспортне дочірнє підприємство «Газпрому») викупили весь обсяг туркменського газу, на який претендував «Нафтогаз України». Таким чином, з 2006 року і донині Україна залишається заручницею монопольного постачальника імпортного газу — російського «Газпрому» та його партнера (чи, можливо, сателіта?) «Рос­УкрЕнерго».

Народження «УкрГаз-Енерго» — «брунькування» РУЕ?

Однак прибутків від посередництва при імпорті природного газу власникам і патронам РУЕ було замало. Вони зажадали прибутку від безпосереднього продажу газу найбільш платоспроможним покупцям — промисловим споживачам України. А заодно і контролю над газорозподільними мережами України, орендованими відкритими акціонерними товариствами з газифікації та газопостачання (колишні облгази).

До речі, з цим завданням чудово справлявся тодішній заступник голови «Нафтогазу» і права рука Ю.Бойка Ігор Воронін (і не задарма, як з’ясується згодом). За короткий термін він очолив наглядові ради мало не двох десятків облгазів. А деякі, подейкують, встиг і прикупити. Та чи для себе? Бо 2008 року в телеефірі співвласник РУЕ і на той час уже хімічний магнат Д.Фірташ заявив, що контролює дві третини регіональних газорозподільних мереж (через колишні облгази)…

А обов’язок забезпечувати газом населення, підприємства комунально-побутової сфери та державні установи (за регульованим і нижчим від закупівельних імпортних цін тарифом, що автоматично призводить до утворення боргів) залишився за «Нафто­газом». Як і накопичені борги.

І отут «Газпром» і РУЄ «зглянулися» над бідним «Нафтогазом», запропонувавши НАКу «братерську» допомогу… з реалізації газу в Україні. Мовляв, і з погашенням боргів РУЕ допоможемо. Таким чином, 4 січня 2006 року «Нафтогаз», «Газпром» і «Рос­УкрЕнерго» підписали угоду «Про врегулювання відносин у газовій сфері». Саме цей документ передбачав створення для реалізації газу на внутрішньому ринку України спільного підприємства з РУЕ.

Невдовзі DT.UA з’ясувало, що того ж дня було також підписано сім додаткових угод, якими власне і встановлювався новий та дуже втаємничений порядок на українському газовому ринку…

Далі була угода з урядом прем’єра Юрія Єханурова і, зрештою, розпорядження Кабміну від 24 січня №27-р «Про питання забезпечення вітчизняних споживачів природним газом», в якому докладно йшлося про створення ЗАТ із часткою «Нафтогазу» не менш як 50% акцій. Нове спільне підприємство створювали начебто з метою забезпечення безперебійних поставок імпортованого газу віт­чизняним споживачам.

«УкрГаз-Енерго»: «Бачу ціль, не помічаю перешкод»

Далі події розвиваються ще стрімкіше. 1 лютого 2006 року НАК «Нафтогаз України» і «РосУкр­Енерго» підписують договір про заснування на паритетних засадах ЗАТ «УкрГаз-Енерго» зі статутним фондом 5 млн. грн. А наступного дня відбулися установчі збори ЗАТ, де було затверджено статут нового СП. Головою правління «УкрГаз-Енерго» засновники обрали заступника голови «Нафтогазу України» Ігоря Вороніна (заступник голови НАКу в 2002—2005 роках). Головою наглядової ради обрано Валерія Голубєва, заступника голови ВАТ «Газпром». У складі керівництва «УкрГаз-Енерго» знайомі все обличчя — в основному з «Газпрому» і «РосУкрЕнерго». Незабаром головою правління НАК «Нафтогаз України» було призначено також вір­ного соратника Юрія Бойка — Євгена Бакуліна (після майже дворічної перерви він і зараз очолює «Нафтогаз»).

З держреєстрацією «УкрГаз-Енерго» не забарилися. І РУЕ одразу ж підписує з «УкрГаз-Енерго» договір купівлі-продажу природного газу центральноазіатського і російського походження строком на п’ять років.

Нагадаю, тристороння угода від 4 січня 2006 року між «Нафтогазом», «Газпромом» і «РосУкрЕнерго» обумовлювала поставку до України 59,2 млрд. кубометрів газу. Із них 32 млрд. кубометрів передбачалося реалізувати через ЗАТ «УкрГаз-Енерго». Це означало, що для УГЕ терміново треба було розчистити ринок, що й було зроблено мало не вольовим рішенням. Благо (для РУЕ?), на керівництво Мінпаливенерго знову повернули Ю.Бойка.

17 березня 2006 року «УкрГаз-Енерго» отримує ліцензію НКРЕ на ведення господарської діяльності з поставок природного газу українським споживачам за нерегульованим тарифом (тобто призначеного в основному для промислових споживачів). Але на той час робота із укорінення УГЕ в Україні і витіснення «Нафтогазу» з традиційних незбиткових ринків ішла повним ходом. Через різницю в цінах реалізації газу населенню, компобуту і держсектору, які були знач­но нижчими від імпортних, а також з інших причин на кінець травня 2006 року «Нафтогаз» вже виявився винним «УкрГаз-Енерго» 25,5 млн. дол. ЗАТ відмовлялося поставляти газ «Нафтогазу» без передоплати і погашення боргів.

Конфлікт не залагодили, але відстрочили дату «Ч». «УкрГаз-Енерго» квапиться закріпитися на газовому ринку України.

24 жовтня 2006 року ЗАТ «УкрГаз-Енерго» і «РосУкрЕнерго АГ» підписують доповнення до Договору купівлі-продажу природного газу від 2 лютого 2006 року на 2006—2010 роки. Відповідно до цього документа, 2007 року на адресу «УкрГаз-Енерго» має надійти вже весь газ, який імпортується для потреб України, — не менш як 55 млрд. кубометрів. «Нафтогазу» відведено роль статиста.

Рапортуючи про досягнення першого (2006-го) року роботи «УкрГаз-Енерго» на ринку України, голова правління ЗАТ Ігор Воронін повідомив, що прибуток компанії до оподаткування становив 1,014 млрд. грн. Виручка від реалізації перевищила 16,75 млрд. грн.

За словами І.Вороніна, 2007 року ЗАТ «УкрГаз-Енерго» мало намір продовжити узяті темпи і курс. «Сума відрахувань нашої компанії до Державного бюджету України за результатами 2006 року перевищує платежі таких галузей національної економіки, як чорна металургія чи залізничний транспорт. Загалом відрахування ЗАТ „УкрГаз-Енерго“ становили 3% держбюджету України. 2007-го цей показник становитиме близько 10%», — наголошував він.

З таким прибутком і планами співзасновники ЗАТ «УкрГаз-Енерго» мали право розраховувати на вагомі дивіденди. Ба ні, не всі. Під різними приводами збори акціонерів переносили, або український співзасновник — «Нафтогаз» — в них не зміг повноцінно брати участь. Але правління «УкрГаз-Енерго» та інший співзасновник РУЕ встигли перезатвердити статут ЗАТ. Словом, стало очевидно, що «Нафтогаз» не лише потіснили з вітчизняного ринку газу на користь УГЕ, а й не мають наміру ділитися з ним прибутком.

«Нафтогаз» vs «УкрГаз-Енерго»: «То не діставайся ж ти нікому!»

Не маючи можливості реально впливати на політику ЗАТ «УкрГаз-Енерго», на початку 2008 року (коли прем’єрську посаду знову обійняла Ю.Тимошенко, а в Стокгольмському арбітражі вже лежав перший позов РУЕ до НАКу) «Нафтогаз України» звертається з позовом у Господарський суд Києва з проханням визнати недійсними: рішення установчих зборів засновників ЗАТ «УкрГаз-Енерго» від 2 лютого 2006 року, чергових зборів від 28 квітня 2007 року, а також статут ЗАТ і держреєстрацію цього підприємства.

5 березня 2008 року «Нафто­газ» додає вирішальну вимогу: ліквідувати ЗАТ «УкрГаз-Енерго», обов’язки з його ліквідації покласти на НАК і призначити ліквідаційну комісію із запропонованих «Нафтогазом» осіб. Мабуть, у процесі ліквідації «Нафтогаз України» розраховував отримати хоча б частину належних йому дивідендів. А головне — «ліквідувати» загрозу втрати своїх позицій.

Однак госпсуд не задовольнив повністю позовні вимоги НАКу, а інший співзасновник УГЕ — «РосУкрЕнерго» явно не мав наміру ліквідувати це СП, тому обидві сторони пішли по судах…

Тим часом влада в Україні знову помінялася. Президентом став В.Янукович, прем’єром М.Азаров, в Мінпаливенерго знову повернувся Ю.Бойко, а в «Нафтогаз» — його колишні соратники, зокрема Є.Бакулін. І досить швидко і без бою «Нафтогаз» пішов на те, щоб Стокгольмський арбітраж узаконив мирову угоду з РУЕ. (Історія цього арбітражу детально описана авторами DT.UA.)

Тривала б судова тяганина «Нафтогазу» із ЗАТ «УкрГаз-Енерго» та його співзасновником «РосУкрЕнерго», мабуть, іще дуже довго б, якби після імплементації в Україні рішення Стокгольмського арбітражу компанії «РосУкр­Енерго» терміново знову не знадобився надійний інструмент реалізації на внутрішньоукраїнському ринку відвойованих у НАКу 12 млрд. кубометрів газу. Таким інструментом і могло б стати ЗАТ «УкрГаз-Енерго». От тільки «Нафтогаз» серед його засновників тепер ні до чого.

«РосУкрЕнерго» — «Нафто­газу»: третій — зайвий…

Не описуватиму всіх юридичних нюансів рішень судів різних інстанцій, але закінчилася справа досить швидко і навіть несподівано. Для «Нафтогазу України». Представники ЗАТ «УкрГаз-Енерго» і його співзасновників від «РосУкрЕнерго» знайшли нововиявлені обставини і звернулися до Київського апеляційного господарського суду — з позовом до «Нафтогазу». Суд з’ясував, що НАК у лютому 2006-го при заснуванні ЗАТ не узгодив свого рішення з Мінпаливенерго, яке на момент проведення перших засновницьких зборів акціонерів «Нафтогазу України» (а поки НАК тільки формально називається акціонерною компанією) є його найвищим органом. На цій підставі НАК сама вимагала ліквідації ЗАТ «УкрГаз-Енерго»! В принципі, якщо вже строго слідувати букві закону, то після цього ЗАТ «УкрГаз-Енерго» слід було б ліквідувати.

Суд докопався, що коли прий­няти рішення про ліквідацію ЗАТ «УкрГаз-Енерго», то «таке рішення створює правові наслідки не тільки для учасників спору, а й для всіх осіб, які перебувають із товариством (ЗАТ) у господарських, цивільних, трудових та інших правовідносинах». Тому 30 червня 2011 року суд ухвалює… визнати недійсними положення статуту ЗАТ «УкрГаз-Енерго» тільки в тій частині, яка стосується лише одного співзасновника — «Нафтогазу». Адже він дійсно допустив порушення, не узгодивши свого рішення про заснування ЗАТ із Мінпаливенерго!

Потім ще з’ясовували, чи є ЗАТ «УкрГаз-Енерго» дочірньою компанією «Нафтогазу України», чи все ж таки ні.

Та, як виявилося, суть цієї «байки» така: Суд враховує той факт, що ЗАТ «УкрГаз-Енерго» могло бути створене одним акціонером — компанією «РосУкр­Енерго» без участі позивача — НАК «Нафтогаз України». Тому що у «РосУкрЕнерго» два засновники — «Газпром» і компанія Д.Фірташа (див. рис. 1, 2), а у «Нафтогазу» тільки один — Кабінет міністрів України…

Так вирішилася справа «Нафтогаз України» vs «УкрГаз-Енерго». І цього разу — на користь «РосУкрЕнерго» і його співзасновників.

Хто на ринку газу господар?

Отже, на сьогодні єдиним співзасновником ЗАТ «УкрГаз-Енерго» — за рішенням суду — є «РосУкрЕнерго». Яким чином кардинальна зміна акціонерів УГЕ позначиться на ринку газу (і не тільки на ньому), нескладно спрогнозувати, порівнявши рис. 1 і 2. По суті, це «недитяча гра» під назвою «Знайдіть одну відмінність». На рис. 1 подано схематичну структуру акціонерного капіталу ЗАТ «УкрГаз-Енерго» — на момент його створення 2 лютого 2006 року. Очевидно, що, попри присутність «РосУкрЕнерго», фактично співвласниками «УкрГаз-Енерго» виступали газові компанії України і Російської Федерації — «Нафтогаз» і «Газпром». Причому 100% акцій НАК «Нафтогаз України» поки що — держвласність. І управляти нею уповноважене профільне міністерство — сьогодні це Міненерговуглепром на чолі з Юрієм Бойком.

Безпосередня держчастка РФ у структурі акціонерного капіталу ВАТ «Газпром» (як випливає з даних його звіту за 2010 рік) становить 50,002%. Власникам американських депозитарних розписок (АДР) належить ще 24,35%, іншим зареєстрованим особам — решта 25,648%. Власників АДР і зареєстрованих осіб, як правило, не називають. Можна тільки здогадуватися, хто це може бути. Реєстратор реєстру акцій «Газпрому» наголошує, що реєстрація власників цінних паперів цього ВАТ триває. І що хто не встиг, той запізнився.

Очевидно також і те, що Д.Фірташ як співзасновник РУЕ грає не на українському боці: «РосУкрЕнерго» має швейцарську прописку і договірні податки платить у швейцарському кантоні Цуг, а не в Україні. Але ж це формальність?..

Тепер повернімося до рис. 1. Закрийте на ньому ліву частину і ви отримаєте рис. 2: структуру акціонерного капіталу ЗАТ «УкрГаз-Енерго» після рішення Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2011 року.

Погодьтеся, що навіть за такої схематичності — відмінність приголомшує... Приблизно так само, як і ймовірні наслідки в результаті описаного вище рішення суду.

До речі, «Нафтогаз України» не просто видалено з акціонерів ЗАТ «УкрГаз-Енерго». Як уже зазначалося, йому залишається почесний обов’язок забезпечувати газом (в основному власного видобутку і за регульованим тарифом) населення, компобут і бюджетні організації — через дочірню компанію «Газ України». На цьому багато не заробиш. Особливо коли спрацює ідея Кабміну поголовно ощасливити споживачів лічильниками газу і тепла — в цьому разі газоспоживання скорочуватиметься. (Втім, це радше стане головним болем облгазів — складніше буде «списати» на когось або на втрати «невраховані» три-чотири мільярди кубометрів газу на рік.) Окрім того, потреба цих категорій газоспоживачів — у межах 23 млрд. кубометрів на рік.

Але ж договір із «Газпромом» від 19 січня 2009 року діє! Куди «Нафтогаз» діватиме свої майже 18 млрд. кубометрів і закуплений за контрактом російський газ (а це більш як 30 млрд. кубометрів на 2011 рік), якщо в ПСГ знаходиться значна частина з відсуджених «РосУкрЕнерго» 12 млрд. кубометрів, а відроджене ЗАТ «УкрГаз-Енерго» намагається відстояти права на кілька мільярдів кубометрів «свого» газу, котрі свого часу зберігалися в українських ПСГ. Втім, не виключено, що УГЕ «шукає» той же росукренергівський газ. Навряд чи НАКу як господарюючому суб’єкту від цього легше. Тим більше що в квітні Кабмін скасував монопольне право «Нафтогазу» розмитнювати імпортований газ (постанова №343). Тепер це дозволено робити всім, хто має можливість і газ. Навіть якщо він вже в українських ПСГ…

Ідея була б цілком ринковою — свобода вибору продавців і покупців! Якби «Нафтогаз» не був зв’язаний жорсткими контрактними путами з «Газпромом» до 2019 року; мав можливість конкурувати за ціною з іншими покупцями газпромівського газу; міг продати свій газ за контрактною газпромівською ціною українським промисловим споживачам; мав шанс експортувати газ до Європи, куди «Газпром» його ніколи добровільно не пустить. Хіба що тільки через газотранспортне СП, створене на базі української ГТС.

А про те, як нескладно у потрібний момент «ліквідувати» зай­вого співзасновника СП, — читайте статтю із початку.