Михайло Волинець: «Вугільна галузь продовжує грабуватись»

Світлана ОРЛОВСЬКА: Наш гість: Михайло Волинець, народний депутат України, голова Конфедерації вільних профспілок України, голова Незалежної профспілки гірників України. Сьогодні будемо говорити про стан вугільної галузі та перспективи її модернізації. Обговоримо підсумки політичного сезону та перспективи реалізації пенсійної реформи. Була думка, що цей політичний сезон не був одноколірним. Згуртувалися і розпочалися реформи. Те чого не було за 20 років незалежності України. На Вашу думку, наскільки плідним та знаковим був цей політичний сезон? Що стало його апогеєм? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Відносно реформ – це схоже на організоване пограбування держави. Якщо подивитися, то плідно працював парламент в зв’язку з кількістю прийнятих законопроектів. Вони не затримувались в комітетах, дуже швидко проходили. Але наприклад, такі законопроекти, як мої, взагалі не розглядалися. Шляхом маніпуляції вони знімалися. Я написав законопроект про те, як уникнути пірамід при будівництві житла, інвестування житла для громадян. І як добудувати ті будинки, які стоять по всій Україні. мій законопроект навіть не був винесений на розгляд. Я передбачив бюджетне фінансування, щоб забрати ці будинки та добудувати їх. І компенсація цих коштів у бюджет державі. І підсилення ролі генеральної прокуратури, контролюючих органів у цьому питанні. Законопроект не розглядався. Наступний мій законопроект, відносно внесення змін до деяких законів, законодавчих актів про проведення низки законів у відповідність до конвенції Міжнародної організації праці. Це право на свободу асоціації, право на заключення колективних договорів, право на винагороду, достойну заробітну плату. І цей законопроект затягувався, а потім був провал. Ще один мій законопроект - це проект постанови про парламентські слухання відносно порушень прав профспілок. Не старих кишенькових профспілок, які торгують майном і сьогодні уникають всякої відповідальності за це, а дійсно незалежних профспілок, які створені самими працівниками для свого захисту, представлення своїх інтересів перед органами влади та роботодавцями. Ця постанова також була провалена. А також багато інших законопроектів. Але натомість, були прийняті інші законопроекти. Закон «Про пенсійну реформу», закон про концесію для вугільних підприємств, і заодно прихопили ще підприємства теплокомуненерго, генерації, потужні електростанції, які находяться на балансі держави, але в управлінні місцевих органів влади. Так як дві потужні теплові станції у місті Львові, які виробляють 25% електроенергії, що споживається в місті. Зараз можна забрати задаром. НКРЕ теж в руках однієї фінансової групи. Тому не так все добре, плідно. І я не можу назвати це реформами. Деякі речі дійсно вирішувались. Але вони сьогодні стали абсолютно непоміченими. Світлана ОРЛОВСЬКА: Які структурні зміни відбулися серед українського політикуму, суспільства? Що продемонстрував цей політичний сезон? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Перше, треба говорити про людей нашої країни, які розчаровані тією ситуацією, яка склалася. І яким здається, що вони не можуть вплинути на ситуацію. Я думаю, що треба менше розчаровуватися, а просто зупинитися і подумати, як змінити ситуацію. Бо колективна думка може отрезвити гарячі голови представників влади. Які дорвалися до влади і намагаються бізнес зробити навколо бюджету. Коли влада стане розуміти, що люди не байдужі до тієї ситуації, яка склалась. Що вони згадують про своїх дітей, що цих дітей треба навчати, допомогти здобути освіту, що потрібно лікувати своїх батьків, що мати житло. Що для того, щоб продуктивно працювати, потрібно відновлювати свою робочу силу. А для цього треба жити в нормальному достойному житлі. Мати можливість лікуватися, нормально харчуватися, одягатися, культурно розвиватися. Тоді, якщо люди це зрозуміють, але почують, принаймні, мене, то можливо, буде інакше без напруги, без розчарувань об’єднати свої зусилля і сказати владі, Ви це робити неправильно. Попереду вибори. Якщо Ви далі так будете поступати, то Ви вибори не виграєте. Якщо Ви їх фальсифікуєте, то ми всі піднімемося і всі вийдемо на вулицю. Треба хоч би подати такий сигнал. Влада поки таких загроз ще не зрозуміла. Можливо, люди зараз зайняті якимось такими питаннями, як городину виростити, як картоплю найближчим часом викопати, як дітей до батьків відвести, щоб хоч би там оздоровити, а не в піонерському таборі. Бо людям це не доступно в переважній більшості населення нашій держави. Але восени, я впевнений, що наші громадяни зрозуміють, що треба покладатися, в першу чергу, на себе. І правильно оцінювати політичні сезони. Я думаю, що люди зрозуміють між рядками, що їм показують, що ситуація не зовсім така, як її показують. Що Тимошенко і Луценко судять не за те, не за скоєні злочини, а чиниться розправа над політичними лідерами, які можуть очолити протестний рух. Або які можуть дуже добре аргументовано професійно показати людям, що там між рядками. За політичними, не зовсім об’єктивними моментами, неправдивими, влада сьогодні намагається зробити власний бізнес. Світлана ОРЛОВСЬКА: Якщо прибрати політичні декорації, говорити конкретно, то завершенням цього політичного сезону стала пенсійна реформа. Федерація профспілок України просить президента України Віктора Януковича ветувати закон «Про пенсійну реформу», повернути цей законопроект на доопрацювання в парламент. І вже завтра активні Федерації профспілок України проведуть пікет під стінами Адміністрації президента. Ви підтримуєте цю ініціативу? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Федерація профспілок просить президента. Їм нічого не залишається, як просити і робити вигляд гарного розумного обличчя. Коли на минулому тижні Федерація профспілок подала заявку і мала провести пікетування біля парламенту, а конфедерація вільних профспілок, яку я очолюю, заявила про підтримку федерації профспілок, то Федерація профспілок не очікувано за день до цього оголосила, що вони не будуть проводити пікетування. І ми також опинилися в делікатному негарному становищі. Тому що акція готувалася спільними зусиллями. І кого завтра федерація профспілок буде пікетувати, я не зрозумів. Парламент зараз в відпустці. Адміністрацію президента будуть пікетувати? Світлана ОРЛОВСЬКА: Так. Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Я не вірю. Василь Хара очолює федерацію профспілок України, є активістом Партії Регіонів, і він буде пікетувати Адміністрацію президента? Я в це не вірю. Якщо вийдуть з дудками, то десь походять поза парканом і для того, щоб показати картинку. Але для кого? Вони самі не вірять в свої дії. Вони не збираються нічого робити. Це профспілкове утворення, об’єднання профспілок управляють майном, розподіляють кошти соціального страхування. Там багато підпільних мільярдерів, міліонерів. І люди їм не потрібні, члени профспілок не потрібні. Шановні члени профспілок, Ви не потрібні Федерації профспілок. Створюйте незалежні профспілки. Так як це відбувається в усьому світі, наприклад, Греції, Португалії, Іспанії. Світлана ОРЛОВСЬКА: Колишній президент Польщі Олександр Квасневський підтримує українську пенсійну реформу.» Я підтримую цю пенсійну реформу, оскільки вона добре продумана». – так вважає польський політик. Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Квасневський не буде отримувати українську соціальну мінімальну пенсію. І не буде жити в Україні. Він живе в ЄС. Те, що говорить Квасневський, це не несе ні відповідальності за той стан, в якому опиняються наші громадяни. Політик сказав якісь загальні думки. Можливо, він не знає, насправді, що 13 млн. людей отримують пенсію менше 1 тис грн. Можливо, він не знає, скільки коштують комунальні платежі за житло. На що тоді людям жити? Люди, які все життя пропрацювали на державу, втратили своє здоров’я, зараз це здоров’я треба підтримувати, гарно харчуватись, лікуватись, а нема як. Квасневський не може підтримати дострокову смерть наших людей. Я думаю, що його хтось ввів в оману. Можливо, наші чиновники, реформатори. Такі, як Тігіпко. Який живе зовсім в іншому вимірі і достатньо забезпечена, багата людина. І не може спуститися до низу і зрозуміти, як живуть наші громадяни. Коли вже люди не здатні плати за квартиру, то вже є багато випадків, коли в людей віднімають житло. І це відбувається, в першу чергу, в Донецькій області, де вважають, що люди - це маса, яка не здатна мати свою думку і не погоджуватись з таким життям. Світлана ОРЛОВСЬКА: Що необхідно, аби українське вугілля стало твердою основою енергетичної безпеки України і могло конкурувати з імпортним вугіллям на внутрішньому ринку? Якраз на фоні газових баталій і заяв щодо зменшення нашої енергозалежності перспективним напрямком президентом України було названо саме вугільну галузь. Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Президент України Віктор Янукович, ще коли два рази був прем’єр-міністром, щоразу він робив заяви, що в Україні щорічно буде закладатись в кожній області, це 6 областей, по одній шахті. І будуть запускатись до роботи щорічно по одній шахті. Ні одна шахта не була спроектована, не закладалась, не запускалась в роботу. тобто повна безвідповідальна заява. Зараз робить те саме. Мене одне тішить, що наприклад Єфим Звягільський в «Газеті-2000» опублікував свою статтю. Видно, що ця поважна людина у віці старше 70 років намагається щось добре сказати про перспективу вугільної галузі. Він висловлює своє бачення. Я можу підтримати такі баченні. Але хто буде виконувати? Звягільський не керує державою. Він не зможе зібрати проекті інститути, їх профінансувати і дати можливість будувати шахти, бо хто їх буде будувати. Я поки що не бачив і законопроекту про закриття шахт, про будівництво нових шахт. Тобто, розумні речі людина пропонує. І це все зависне в повітрі. Вугільна галузь тільки продовжується грабуватись. Мені не зрозуміло, хто втягнув сина Януковича Олександра, стоматолога, управляти вугільною промисловістю, десятками вугільних шахт державного підпорядкування, які знаходяться в державній власності. Місто Красноармійськ, 4 шахти. А в серпні місяці вони залишаться з одним вибоєм, в якому мають видобувати вугілля. На чотири шахти один вибій. А коли я працював на шахті Стаханова, було 12 вибоїв. І ми видобували тоді на добу 13,5-14 тонн вугілля. А зараз об’єднання видобуває 1,5 тис. тонн. В такому стані знаходить сьогодні об’єднання Красноармійськвугілля. А дуже зручно пограбували протягом 20 років найкраще об’єднання Красноармійське вугілля у системі Радянського Союзу. Воно стає сьогодні найгіршим. Але чому Олександр Янукович взявся керувати вугільними шахтами і робити бізнес на цьому? Тому що там мільярдні бюджетні вливання. Я думаю, що він, як людина непогана по характеру та своїй поведінці, допустив помилку. Тому що вугільна галузь - це не лікарня. Тому мені прикро, як шахтареві, як лідеру незалежної профспілки гірників, що сьогодні так попляжиться вугільна галузь. І що президент Віктор Федорович Янукович безвідповідально ставить. Світлана ОРЛОВСЬКА: Але цей процес занепаду вугільної галузі вже триває 20 років. І незважаючи на великі державні дотації, фінансові вливанні. Тобто фактично ці гроші йдуть в нікуди, вони не йдуть на оновлення цієї галузі. Наскільки перспективною є вугільна галузь в Україні? Якщо пригадати приклад Великобританії, коли Маргарет Тетчер взяла і закрила всі шахти. Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Досвід Маргарет Тетчер з закриття шахт і розправи над профспілковцями являється найгіршим із досвідів реструктуризації вугільної промисловості світу. Що торкається України, то цей досвід навіть гірший, ніж досвід Маргарет Тетчер. Тому що шахти, з одного боку, пограбовані. З іншого, ніякі перспективи і ніяких компенсацій шахтарям не передбачають давати. Бо коли я у 87 році був у Великобританії в шахтарських містах, то я бачив, що шахтарі отримали такі компенсації, що могли в іншій місцевості купити собі двохповерхові котеджі. І таким чином, вони отримали моральну, фінансову компенсацію. І навіть в ті й же Англії 800 шахтарів було внесено в чорний список, які не мали права працювати у вугільній галузі. Це чиста розправа. А в Україні розправа над шахтарями зовсім інакша. Закривають шахти, їх залишають напризволяще, роботи нема. В тих регіонах, де пласти виходять на поверхню, виникають копанки і знову під контролем кримінальних елементів і органів влади, навіть на рівні області, явище зовсім неприємне. І коли туди приїжджають закордонні журналісти або посли, які знаходяться тут в Україні, бачать таку деградацію у вугільному регіоні, звідки я сам, звідки Янукович, і та еліта, яка управляє державою, то це доказ того, як можна розвалити окрему галузь. Як можна розвалити окремий промисловий регіон. А потім країну. В недалекому майбутньому можна так само довести країну. І говорити, що в нас копанок нема. Світлана ОРЛОВСЬКА: Якщо говорити про копанки, то їх варто легалізувати чи ліквідувати? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Це ганьба. Міністр енергетики та вугілля Юрій Бойко, який не являється вугільником, спеціалістом в цій області, став підтримувати таку тезу, підкинуту керівниками Обладміністрації Донецької і Луганської, що потрібно легалізувати копанки. Представте, під горою вирита нора і туди спускаються шахтарі, які працюють. Нема технічного оснащення, забезпечення охорони праці, техніки безпеки. Ці шахтарі після цього йдуть, як бомжі, в брудній одежі 3-4 км додому. І це всі бачать. Це в Західній Європі бачили 400-500 років назад, коли в такому стані ходили по містах. І потім він вдома має помитися, а вдома нема води. Не те що гарячої, а й холодної немає. Потім це вугілля, яке видобувається на копанках, не зовсім якісне. Називають молоде вугілля, калорійність його погана, теплотворність. Але потім воно показується, як видобували на державних шахтах, і туди вливається держпідтримка. Це одна із схем розкрадання бюджетних коштів. Тіньовий ринок вугілля в Україні складає сьогодні 3 млн. тонн. Це біля 2 млрд. грн. Світлана ОРЛОВСЬКА: Що можна і що треба зробити, щоб в нас вугільна галузь перейшла із розряду дотаційної в розряд такої що приносить прибуток? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Вугільна галузь України, ті шахти, як залишились в державній власності, вони не можуть приносити в цілому прибуток. Хіба що декілька шахт. А інші за 20 років доведені до важкого стану. Крім того, видобуток вугілля в Україні ведеться на найтонших платах в світі. На найбільших глибинах в світі. Такі шахти загазовані, небезпечні з вибуху газу метану. І багато інших речей там негативних. Тому вугільна галузь в таких умовах повинна мати матеріальну підтримку. Чи пряму підтримку з державного бюджету, чи непряму підтримку з державного бюджету. Бо ми вступили в ВТО і на нас будуть тиснути закордонні партнери, щоб закрили такі шахти. Але треба ще подумати про енергетичну безпеку, що десятки шахтарських міст і населених пунктів, і там робочі люди, які все життя віддали державі і працюють в вугільній галузі. Шахтарі найкращі майстри, професіонали у своїй сфері. Але в усьому світі шахтарі не здатні адаптуватися в інших сферах промисловості. Так було завжди. І просто закрити шахти а потім посадити цих шахтарів на якісь маленькі пенсії , то що ми отримаємо? Світ розвивається, стає глобальним, комп’ютеризація, технологія розвивається, а в нас в Україні все відбувається іншим шляхом. Якщо так буде видобуватися, то не відбудеться Україна як держава. Тому що вугільна галузь являється фундаментом для всієї промисловості України. Наприклад, коксівне вугілля - це робота коксохімічних комбінатів та металургійних комбінатів. Енергетичне вугілля - це робота теплових електростанцій, електроенергія, машинобудування. На них стоять виробництво електроенергії, 60% тепла виробляється з українського вугілля. І запасів в Україні вугілля складає 170,6 млрд. тонн. Таким чином на 400 років в нас є власних запасів вугілля. У світі всього на всього на 150 років. Світлана ОРЛОВСЬКА: Які конкретні механізми, за допомогою яких можна було б реанімувати вугільну галузь? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Україна знаходиться в п’ятірці найгірших економік світу за версією журналу «Forbes». Також Україна потрапила до двадцятки країн з найвищими податками. А вугільна галузь знаходиться ще в гіршому стані. Що можна зробити? Якби Ви мене питали років 10 назад, я сказав би, що необхідно подолати корупцію, змінити менеджмент, поставити чесних міністрів. Але я мав досвід, який був нам поданий ще віце-прем’єром Тимошенко, яка відповідала за паливно-енергетичний комплекс. Вона зібрала всіх представників і державних міністерств, і приватного бізнесу, і представників місцевої та регіональної влади, галузевої та міжгалузевої національної науки, профспілковців, представників громадських організацій і заставила нас працювати. І сама в тому числі працювала. І ми за кілька місяців розробили програму розвитку та реформування вугільної галузі. Там було закладено чотири тези . Крім аналізу стану, перше, що необхідно було зробити. Друге, які фінансові ресурси та звідки їх узяти. Третє і четверте, хто відповідальний та терміни виконання. Все дуже просто, класично і ясно. Але в нас якщо зараз виділяється до 20 млрд. грн. на рік з бюджету на підтримку вугільної галузі, і за один місяць через проведення тендерів забирається фінансування на півроку. Ми бачимо там перевищення ціни на пальне в 2 рази, перевищення ціни на обладнання в 2 рази. Дуже часто під виглядом нового обладнання за світовою ціною шляхом тендеру в шахту поступає обладнання із старої закритої шахти, перекрашене під нове обладнання. Тобто, корупцію, насправді, у вугільній галузі не подолали, чого я дуже бажав би. В цілому, йде вимивання бюджетних коштів через вугільну галузь, в яку, справді, треба давати кошти з бюджету, щоб забезпечити енергетичну безпеку держави, не дати розвалитися іншим галузям промисловості, які стоять на фундаменті вугільної промисловості і не привести до колапсу шахтарські міста. Такі як місто Родненське, яке півтора року тому опинилося в такому жахливому стані, що газ не подавався, електрики не було, будинки були затоплені, теплова система була розвалена. Ніхто нічого не робив до тих пір, поки я туди не приїхав і не наробив такого шороху, що підняв населення. Тоді сконцентрувалися всі зусилля країни і влади для того, щоб вийти з такого становища. Я поїхав в місто Новогродівка. Там таке ж саме становище. Якщо не реагувати, то ми дійдемо до такого стану, в якому шахти знаходяться у містах Родненському та Димитрові, Українську, Шахтарську, Новогродівці, Селідово. Світлана ОРЛОВСЬКА: Варто було б виписати на законодавчому рівні. Але сама думка та ідея про те, що передача шахти у приватні руки сама по собі здатна перевести її в категорію рентабельних, наскільки вона є вірною? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Кращі шахти дійсно були приватизовані і під хороший соціальний пакет за участі профспілок Ринатом Ахметовим у Павлограді. Ці шахти поки що залишилися на плаву. Виділяються певні кошти, але недостатні для того, щоб будувати гірничо-капітальні виробки: шахтні стовбури, горизонти – але ці шахти в кращому становищі. Більшість шахт, які знаходяться в державній власності, сьогодні знаходяться у набагато гіршому становищі. Наприклад, на початку 2000-них років орендували шахту у місті Красний Луч і шахти були доведені до такого стану, так пограбовані, що лише лідери незалежних профспілок боролися за їх повернення в державну власність. Два роки вели боротьбу, підключали мене, як голову незалежної профспілки. Ми повернули ці шахти у державну власність, спасли їх. Але сьогодні знову ж йде розграбування цих же шахт, недостатньо фінансування, тому що нечесно та не об’єктивно проводяться тендери. Навіть якщо нормальному бізнесмену віддати шахту у приватні руки, хорошому спеціалісту, який знає, що та як робити, але треба розуміти, що шахта – це досить складний механізм та важкі гірничо-геологічні умови. Шахта в любий момент може опинитися в дуже скрутному становищі. Тут потрібна консолідація, цілісний комплекс, де за рахунок однієї шахти підтримується інша тимчасово. Постійно відбувається солідарна підтримка між шахтами. Якщо просто роздати шахти у приватні руки, то потім можемо отримати дуже великі неприємності і Єфим Звягільський також про це говорить. Таких глиб у вугільній галузі, як Єфим Звягільський, небагато. Він утримав від розвалу свою шахту. Світлана ОРЛОВСЬКА: Але якщо сказати про шахту імені Засядько, то пригадається чимало інших історій. Я маю на увазі безпеку на шахтах. Загалом, якщо не рахувати Китай, то найбільше загибель шахтарів саме в Україні. Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Нажаль, дуже багато людей гине в шахтах України. Так само дуже багато калік з’являється. Знову ж треба говорити про відповідальність, яка склалася у галузі за ці 20 років. До тих пір поки не стануть наші можновладці, власники шахт, директори нести відповідальність за життя людини, до тих пір знову це буде продовжуватись, і крім прямого травмування ми ще маємо 175 тис. шахтарів-інвалідів, яким сьогодні виплачують регреси із Фонду соціального страхування. Це ж теж ми довели людей до такого стану, тому що порушується технологія, йде над експлуатація людини, що позначається на її здоров’ї. Якщо простого пелюсткового респіратору ми не даємо людині, яка спускається в вибій, а норми запиленості у зв’язку з порушенням технологій перевищуються в 300 разів, то за півроку людина може отримати запилення легенів і отримати силікоз або антракоз. Це вже інвалід. Інвалідів могло би бути більше, якби ще штучно не різали та не відкидали цих людей, які вже сьогодні і працювати не можуть, і не можуть довести фактично, що вони хворі. СЛУХАЧ: Денис. Досвід Німеччини. У 1989 році у Німеччині у вугільній галузі працювало 189 тис. чоловік. Наразі, приблизно 22 тис. До 2020-го року Німеччина повністю анулює вугільну промисловість. Реформа триває 30 років. На ліквідацію вугільної промисловості було витрачено 30 млн. євро. Це і пенсії, і соціальні гарантії, і багато чого іншого. Чи можливо таке в Україні? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Я виїжджав у Німеччину у Бохум, район Руру, і вивчав, як проводиться там реструктуризація. Німецькі шахти працюють на великих глибинах, відпрацьовують тонкі пласти. Держава виділяє з бюджету великі кошти, контролює, як вони розподіляються. Продуктивність праці значно вища. Ніхто там не гине. Насправді, якщо поодинокий випадок, то це вже реакція всієї держави. В той же час, коли в Німеччині закривали шахти, то вони закривали там, де шахти вже були відпрацьовані. Політика ЄС зараз така, що вимагає від Франції, Польщі, Німеччини закрити шахти. Вигідніше економічно завозити вугілля з Австралії, з ПАР. В той же час після аварії на Фукусіма-2 в Японії на АЕС Німеччина приймає рішення про те, що будуть закривати атомні станції. То які енергоносії ця високо розвинута індустріальна країна буде використовувати? Я думаю, що вони будуть повертатися до вугілля. В тих регіонах, де не будувалися шахти, будуть їх проектувати, закладати та видобувати. Можливо, будуть вкладатися інвестиції, Німеччина може собі дозволити, в економіки інших країн для розвитку вугільних галузей. Дай Боже, щоб такі інвестиції німці вклали Україну, тому що це поруч і в нас є потужні запаси вугілля не тільки в кількісному варіанті – в тонах. А В окремих регіонах: в Донецькій та Луганській області – де можна закласти зараз шахти, вкласти в будівництво шахти 1-5 млрд. дол. і побудувати їх за 3-5 років. Але треба створити умови. Влада, в першу чергу, має проявити волю. Треба допустити сюди інвесторів. Я тільки що повернувся з Китаю. Китай видобуває 1,3 млрд. тонн вугілля – лідери видобутку вугілля в світі. Але китайців до нас ніхто і не пускає. В нас в Україні видобувають 72 млн. тонн. Якщо ще привести до нормальних параметрів світових стандартів по якості видобутку українського вугілля, то буде трошки більше 60 млн. тонн. Але ніхто не допускає сюди нові технології, інвестиції інших країн. І не тому що в нас важкі умови, а ще й низька робоча сила. Наша влада зараз робить пріоритет на дешеву робочу силу. Все робиться на те, що інвестиції мають прийти, тому що дешева робоча сила. Дійсно інвестиції мали б прийти. Світлана ОРЛОВСЬКА: Вони не приходять чи їх не пускають? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: А їх не пускають, тому що в нас створений такі природні монополії у галузі, що ніхто сюди нікого не пустить. Тому що не сплачуються податки окремими компаніями, пріоритетно забирається вугілля для певного споживача, є певні фіксовані ціни на вугілля, на обладнання. Навіть закордонний інвестор не зможе конкурувати в кримінальній економіці. СЛУХАЧ: Владимир, Перевальск. Я работал в шахте на передовой. И по шахте ходил, был добычным электрослесарем и проходка, ходил по три смены в шахте. «Заработал» силикоз. Выполняли пятилетки за 4 года. Угля некуда было давать. Почему сейчас приняли закон о престижности шахтерского труда? Я ушел из шахты в 2001-м году. Начисление пенсий, которым сейчас идут на пенсию. Они производительность труда по балкам собирают, ноль, конечно, а перечисляют намного больше. И силикоз больше. А у нас умирают ребята, уже здороваться не с кем, и силикоз меньше, и пенсия меньше. Вы при разработке нового закона о пенсиях, Вы делали предложения по тем шахтерам, которые вышли на пенсию раньше? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Независимый профсоюз горняков, который я возглавляю, требует от органов власти пересчитать пенсии для шахтеров, регрессы для шахтеров, тем, кто ушел на пенсию до 2008-го года. Путем инфляции сделали так, что пенсии у шахтеров, которые ушли на пенсию до 2008-го года, сегодня мизерные, и прожить невозможно. Регрессы тоже маленькие. В ответ власть оказала очень сильное сопротивление независимым профсоюзам, была дана команда, и начали уничтожаться наши организации. Тогда, шахтеры-инвалиды, которые менее зависимы от власти, от директоров, от начальников участков, те, кто сегодня уже не работают, в Павлограде объявили голодовку. 8 человек. И независимый профсоюз горняков их поддержал. Я подал заявку на пикетирование Кабинета министров, администрации президента, Верховного Совета. Когда они увидели, что уже включается целый профсоюз, сто возможно остановится шахта, быстро удовлетворили 95% требований этих шахтеров. Вопрос пенсии – единственный, который повис в воздухе и не был решен. Когда рассматривался закон о пенсионной реформе, то на эти вопросы никто не обращал внимания и все наши предложения, которые подавались, они никому не нужны были. Власть себе поставила целью пенсионной реформы – увеличить пенсионный возраст граждан, и больше ничего. Ничего не сделано для того, чтобы повысить жизненный уровень человека, то есть повысить заработную плату и сделать многое другое для блага человека. Для того чтобы он мог работать, восстанавливать свое здоровье. Идет эксплуатация, обычная и близкая к рабству. СЛУХАЧ: Андрій, Донецьк. Нашим опозиційним депутатам, яких представляє Ваш гість, треба більше розповідати всьому світу, як угробили Донецьк наші вожді. А насчет Звягильського, на него было возбуждено уголовное дело, и его надо было посадить в тюрьму уже давно. Как Вы считаете? Михайло ВОЛИНЕЦЬ: Я намагаюся говорити об’єктивно про ситуацію в галузі і не боюся це робити. Так само ті шахтарі, які не побоялися вступити в незалежну профспілку, і таким чином, отримали кращий механізм захисту своїх прав. Можливо, не завжди ми досягаємо мети, але ми намагаємося це зробити. Відносно Єфима Звягільського багато можна говорити позитивного і негативного. Я виїжджав в останні роки на цю шахту, коли створилася там вже незалежна профспілка гірників України, і побачив що досить багато кращого та позитивного стало робитися по технічному оснащенню, по застосуванню нових технологій, по дегазації тощо. Мені здається, що Звягільський багато в чому переоцінив своє ставлення до шахтаря і намагається сьогодні ситуацію кардинально виправити. Я дивлюся по публікації, яку він останнім часом направив в «Газету-2000». Там наявні пропозиції Я пропонував би Вам також прочитати цю статтю. Важливо, що починається обговорення навколо вугільної галузі, бо людина, яка близька до влади, сьогодні говорить про якийсь негатив і про те, що треба зробити. Ясно, що Звягільський не дійшов ще до такого кроку, щоб критикувати владу. Він не піднімає причини становища у вугільній галузі. Дійсно, як так вийшло, що в Донецьку, де були потужні шахти, де ставили рекорди. Я жив і працював у місті Димитрові Донецької області. В нас зарплата була вдвічі менше ніж у Донецьку. Зрозуміло, бо місто Донецьк – обласний центр та обличчя. Але сьогодні це обличчя змарніло та збідніло і шахтарі там теж знаходяться у дуже скрутному становищі. А шахти пограбовані. http://www.radioera.com.ua/eranews/?idArticle=34022