Російські частини Ваффен СС

Промосковські історики кричать з усіх боків про УПА, приписуючи їй співпрацю з німцями, кричать щоб заглушити факти боротьби народів срср проти людиноненависницького комунізму та приховати існування у складі Вермахту російських формувань. Таких, як Російська Визвольна Народна армія (РОНА), Російська Національна Народна армія (РННА), Російська Визвольна армія (РОА, яка на кінець квітня 1945р., під командуванням генерал- лейтенанта РККА Власова, мала більше130О000 вихідців з Росії), Бойовий Союз Російських Націоналістів (БСРН). 
Кричать про українську дивізію СС «Галичина». Кричать, щоб заглушити правду, щоб менше людей почало замислюватися про найбільшу після німців кількість саме російських військ СС (Французькі частини СС за кількістю були на другому місці). Не бажають проросійські історики, щоб люди знали про 29 дивізію СС (1-ша російська), 30 дивізію СС (2-га російська), 15-й козацький кавалерійський корпус СС, 1-шу російську національну бригаду СС «Дружина», добровольчий полк СС «Варяг» та менші російські військові з*єднання СС. Ховають від громадськості факт існування на території Росії нерадянських державних утворень : Локотської республіки, Козацького Стану та республіки Зуєва. Мовчать російські історики і про російські німецькі організації: Російську Фашистську Партію (РФП), яка виникла в 1920р., у Маньчжурії і в 1943р. закрита японцями, Всеросійську Фашистську Організацію (ВФО), яка виникла в 1933р. в США та діяла до 1942р., Російський Націонал-Соціалістичний Рух (РНСД), який виник в 1933 р. у Німеччині. 
                                                                        Локотська республіка. 
В умовах краху фронту та безвладдя в покинутих Червоною Армією районах селяни почали ділити колгоспну землю. Вони озброювалися і утворювали загони самооборони, щоб захистити свої села від пограбування солдатами, які потрапили в оточення, та партизанськими загонами.
Після відступу Червоної Армії та ганебної втечи функціонерів районної радянської влади в вересні 1941 р., ще до появи німецьких військ, в Локті було організовано місцеве народне самоуправління, «Вічовий сход» представників всіх населених пунктів Брасовського району Брянської області та сусідніх районів Орловської області обрав губернатором Локтя «и сопредельной земли» Костянтина Павловича Воскобойнікова, викладача локотського лісотехнічного технікуму, а його заступником Броніслава Камінського, інженера локотського спиртозаводу.
Була утворена Локотська республіка. Її прапором став російський триколор з Георгієм Переможцем на червоному щиті в центрі.
Керівництво Локотської республіки 4 жовтня 1941 р. зустріло хлібом-сіллю передові частини Вермахту. Спочатку на окупованій німцями території під російським самоуправлінням існувала Локотська волость, потім вона була перетворена в Особливий Локотський уїзд зі значним прирощенням території. А в липні 1942 р. німецькою владою був утворений Особливий Локотський округ, який мав у своєму складі вісім районів: Дмитровський район Орловської області, Дмитрієвський район Курської області, Брасовський, Комарицький, Севський, Суземський, Навлинський, Михайловський райони Брянської області.
Німці залишили в Локті тільки невеликий гарнізон та декілька офіцерів для зв’язку, а самі пішли на схід. 17 жовтня 1941 р. німецьке командування призначило Воскобойнікова бургомістром волосної управи, а Камінського—його заступником.
Завдяки злагодженій праці команди однодумців, Локотська республіка на початку війни почала стрімко розвиватися.
Населення Локотської республіки досягло, за різними оцінками, від 581тисячи до півтора мільйона тільки місцевих мешканців, а з урахуванням біженців, яких притягувало сюди гарне життя, - до двох мільйонів людей. 
Загін народної міліції з 20 чоловік згодом виріс в «Русскую Освободительную Народную армию» (далі – РОНА). В 1942р. чисельність РОНА була біля 12 000 чоловік, а з урахуванням ополченців – біля 20 000.
До кінця 1942р., через рік після народження республіки, в складі тільки регулярних частин РОНА було 14 стрілецьких батальйонів, які мали на озброєнні гармати, міномети й кулемети, зенітну батарею, бронетанковий дивізіон, а також елітна винищувальна рота, охоронний та комендантський взводи. Є данні, що у червні 1942р. на сторону РОНА перейшло 427 червоних партизан.
Першою справою Локотської республіки було втілення в життя мрії селян – ліквідація колгоспів. При цьому майно та інвентар були роздані селянам порівну в залежності від кількості членів сім’ї. Одночасно для ведення підсобного господарства надавались земельні ділянки для сімей бійців народного ополчення, народної армії, поліції порядку, співробітників адміністрації, лікарів, вчителів, робітників заводів, фабрик, майстерень, найбіднішим категоріям населення, щомісячний прибуток яких був менше 250 карбованців. Від податків звільнялися всі інваліди та дуже старі люди, люди які не мали підсобного господарства, а також робітники з маленькою зарплатою.
Відкрилися школи, лікарні (по республіці було відкрито 9 лікарень та 37 медичних пунктів), театр, православні церкви... . Видавалася щоденна газета «Голос народу». Швидко почали відбудовуватися великі промислові підприємства, зруйновані Червоною Армією при відступі. 
В республіці функціонувала фінансова система, відкрився державний банк. В обігу були радянські карбованці. Курс карбованців був пропорційний успіхам або поразкам радянських військ на фронті. Щотижневі недільні базари працювали на товарно-грошових умовах. Завдяки галузевому плануванню Локотська республіка була забезпечена усіма необхідними товарами першої потреби.
До початку учбового року в 1942р. на території Локотської республіки було відкрито 345 шкіл. Усього в цьому учбовому році в цих школах навчалося 43 422 учні. Наказом Камінського семикласова освіта була встановлена обов’язковою.  А 25 листопада 1941 року в Локті був опублікований маніфест Народної Соціалістичної партії Росії «Витязь» («Вікінг»). Програма партії мала 12 пунктів, серед яких: повне знищення в Росії комуністичного та колгоспного ладу, безкоштовна передача селянству в довічне, спадкове користування всієї орної землі з правом оренди та обміну ділянок, вільний розвиток приватної ініціативи. 
В Москві досить швидко зрозуміли, яку свиню підклало радянській владі німецьке командування. НКВС почало активну диверсійну роботу проти Локотської республіки.
На початку 1942р. група диверсантів з НКВС провела напад на село Ігрицьке. 8 січня три спецзагони НКВС під командуванням чекіста Дмитрія Ємлютіна на 120 підводах з різних кінців напали на Локоть під час проведення установчого зібрання «Вітязя». Цей напад було відбито силами народного ополчення, радянські спецгрупи понесли серйозні втрати і втекли до лісу. Під час знищення однієї з груп диверсантів був смертельно поранений К. П. Воскобойніков. В грудні 1942р. в Локотській республіці був виданий наказ Б. В. Камінського, за яким селище Локоть офіційно перейменувалося в місто Воскобойнік.
Неодноразово чекісти намагалися знищити Камінського, але кожного разу йому вдавалось оминути розставлені пастки. 1 травня 1942 р. Кокоревський партизанський загін під керівництвом Чичеріна захопив Тарасівку і Щемякіно, де за п’ять днів партизанами було по-звірячому закатовано і вбито 115 чоловік, в тому числі багато жінок та дітей. 
За даними підпільного Орловського обласного комітету ВКП(б), в липні 1942р. на території Орловської області діяло 60 партизанських загонів загальною чисельністю 25 240 чоловік. Восени 1942р. в зв’язку із збільшенням зіткнень з партизанами Камінським була оголошена мобілізація чоловіків 1922 – 1925рр. народження. 
В травні-червні 1943р. німецькими військами при допомозі всіх Збройних Сил Локотської республіки була проведена операція по зачистці території Брянського лісу від партизан під назвою «Циганський барон».
З 5 липня до 23 серпня 1943р. східніше і південно-східніше цих місць відбулася Курська битва. В заключній фазі Орловської операції до 18 серпня лінія фронту якраз проходила по східній частині села Любощ.
Після провалу літньої операції німецьких військ в районі Курсько-Орловської дуги «Цитадель» почався відступ Вермахту від Курська, Орла, Брянська. РОНА забезпечувала прикриття відходу 2-ї танкової армії Вермахту та прикривала проведення планової евакуації Локотської республіки.
При евакуації Локотську республіку покинуло близько 50 000 людей. Закінчивши евакуацію, співробітники міської адмістрації взяли зброю і встали пліч-о-пліч з бійцями четвертого полку РОНА, а також з місцевими бійцями РОНА, які не бажали евакуюватися. Полк добровольців та місцева адміністрація вісім годин захищали місто Севськ, утримуючи наступ Червоної Армії, поки основні сили РОНА та біженці намагалися покинути район наступу.
В цей час на лівому фланзі танкові частини Червоної Армії прорвалися на захід, звідки назустріч їм вдарили загони партизан. Об`єднавшись, вони атакували села Лагерєвку й Тростну, що знаходилися на шосе «Севськ-Локоть», майже в двадцяти кілометрах західніше Комаричів, звідки ще не встигли евакуюватися тилові та технічні частини РОНА. Ці частини все ж таки змогли прорватися на південний захід, до Севська. Та доля четвертого полка РОНА була вирішена і у своєму останньому бою на руїнах Севська він був майже повністю знищений.
28 серпня 1943р. зруйнований Севськ був взятий Червоною Армією. Командир четвертого полку РОНА майор Райтенбах дістався червоним живим, вони прив`язали його тросом до танка Т-34 і волочили по вулицях міста, поки він не перетворився на брудний кривавий шматок м`яса. 
Після захоплення території Локотського округу Червоною Армією, РОНА була перейменована в 29-ту піхотну дивізію СС (російська №1) та передислокована в Білорусію. В цей період 29-та дивізія СС разом з бригадою Дирлевангера приймала участь в операціях по знищенню партизанського руху в Білорусії, за які Камінський був нагороджений «Залізним хрестом».
З Білорусії дивізія була переведена в Польщу. 1 серпня 1944р., коли Армія Крайова підняла повстання в Варшаві, 1-ша російська дивізія СС взяла активну участь в його придушенні. Її солдати відзначилися вбивствами цивільного населення і мародерством. В результаті безпосередньої участі росіян загинуло близько 250 000 мешканців Варшави. Після Варшавського повстання залишки 29 дивізії СС влилися в Російську Визвольну армію Власова.

Навіть з цих фактів видно суттєву різницю з УПА. Якщо з РОНА утворена була 29 дивізія СС, то УПА використовувала дивізію СС «Галичина» для того, щоб вишколити в ній свої командирські кадри. Вояки УПА ніколи не воювали на стороні Вермахту, а вела бої проти німецьких військ і загонів НКВС.

http://ru.wikipedia.org/wiki/29-я_гренадерская_дивизия_СС_«РОНА»_(1-я_русская)
http://ru.wikipedia.org/wiki/Кононов,_Иван_Никитич
http://ru.wikipedia.org/wiki/Русский_коллаборационизм_во_Второй_мировой_войне
http://nordman75.livejournal.com/396164.html?thread=1547140
http://rutube.ru/tracks/587206.html?v=9517f57392fe1bf28767b730577a6128
http://www.nazireich.net/forum/viewtopic.php?p=78411&sid=725ed45e78025002a477380347a5d483
http://war2.name/tag/rona/

(копіюйте зсилку повністю та вставляйте в браузер, не тисніть тільки на текст синім виділений)