Про деякі закони в Україні

   Цікава штука – законодавство в Україні…
   Як не крути, а завжди можна знайти щілину для того, щоб використати Закон в не правовому руслі. Наприклад, ситуація, що склалася з видачею дозвільних документів на видобуток корисних копалин ТОВ «Граніт Групп», є взагалі поза межею здорового глузду. Так п.3 ст.50 та п.3 ст.39 Закону України «Про екологічну експертизу» (надалі – Закон) наголошують, що «надання дозволів на спеціальне природокористування; фінансування та реалізація проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища без позитивного висновку екологічної експертизи» є порушенням в галузі екологічної експертизи і «Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється».
   Натомість ТОВ «Граніт Групп» отримало ліцензію в 2007 році і почало розкривні роботи в 2011 році взагалі без екологічної експертизи. На вимогу протестуючої громади, що вийшла захищати унікальну ділянку заповідника «Інгулецький Степ», вищевказане товариство в надкороткі терміни замовило і отримало екологічну експертизу, виготовлену ДП Центр «Еколого-експертної аналітики», що знаходиться під одним дахом з міністерством екології і природних ресурсів України. Згодом виявилося, що мінприроди і є тією установою, яка одночасно і приймала рішенні про проведення державної екологічної експертизи і виконувала екологічну експертизу, а також надавала «позитивні» висновки цього безглуздя.
   Чому безглуздя? А як ще можна назвати такі дії, які взагалі не відповідають чинному законодавству? Коли нехтуються вимоги громади, порушуються права приватної власності громадян, змінюються межі заказника, плюндруються історичні і біологічні цінності?
Згодом громадянка Дьякова С.В., садове товариство «Інгулець северний-89» та СТ «Родничек» звернулися з обґрунтованою заявою до міністерства щодо оскарження висновків державної екологічної експертизи. Згідно ст..44 Закону «Юридичні особи, заінтересовані в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтовану заяву до відповідних Рад, органів державної виконавчої влади, державної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи . В разі відмови у розгляді заяви вони мають право звернутися до суду.
Відповідні Ради, органи державної екологічної експертизи, інші органи, які приймали рішення про проведення державної екологічної експертизи, зобов’язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням належних експертів.».
   Тобто, мінприроди повинно було б виправити свою помилку і призначити додаткову експертизу. Але, натомість, міністерство ігнорувало думку скаржників, і у своїй відповіді  посилаючись на ст.. 13 Закону, пропонує виконати такі «послуги» на підставі договору про надання еколого-експертних послуг з урахуванням ст.. 48 Закону про фінансування інших екологічних експертиз! Тобто, міністерство екології ставить громадян в одну ланку з замовниками екологічної експертизи, зацікавлених в розробці кар’єру, та ще й вимагає від них надати матеріали у повному обсязі(!) і оплатити роботи. Неначе вони є розробниками даного проекту!
   Таким чином, на виконання міністерством своїх обов’язків годі і сподіватися! І цинічними прозвучали слова в О. Вілкула (віце-прем’єр-міністр України) в інтерв’ю на «Радіо Ера» про те, що це питання буде вирішуватися згідно чинного законодавства. Особливо після вирішення справи судами про скасування договору оренди ТОВ «Граніт Групп», яке прямо порушує цілу низку законів України. Але суди відмовили визнати договір оренди недійсним лише на тих підставах, що громадянка Дьякова С.В. (позивач) не є суб’єктом договірних умов!
   Це означає, що при бажанні, районна адміністрація і якийсь невідомий підприємець можуть заключити договір оренди землі для проведення ядерних випробувань без урахування громадської думки. І головне, мешканці сусідніх будинків не зможуть таке рішення оскаржити, бо вони не є суб’єктами договірних умов! А санітарно-захисну зону можуть зменшити з дозволу такої комерційної структури, як Державна установа Інститут гігієни та медичної екології ім.. Марзеєва АМН України. В даному випадку саме ця установа вирішила, що нічого страшного не відбудеться з мешканцями будинків, які розташовані поряд з майбутнім кар’єром.
   Для себе я зробила висновок, що для керівників України не є приорітетними збереження здоров’я і добробуту громадян. І структури, які повинні захищати інтереси держави, навпаки знищують Україну.