Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
короткий
повний

ВАРТА

Навіть не знаю як таке можна назвати!!!

  • 23.05.11, 18:55
Россия обвинила Грузию в отсутствии демократии23.05.11 // 18:27

Министерство иностранных дел РФ распространило заявление, в котором выразил «глубокую обеспокоенность» развитием событий в Грузии, где 21 и 22 мая прошли столкновения между оппозиционерами и полицейскими.

В заявлении, размещенном на сайте российского МИДа, в частности, отмечается: «Действия режима Михаила Саакашвили не могут расцениваться иначе, как препятствование реализации населением и политическими силами страны законных прав на свободу собраний и выражение мнения».

По мнению дипломатов, применение силы «приведет к дальнейшему обострению отношений между властями и оппозицией, еще большей дестабилизации общей ситуации в стране».

Кроме того, российский МИД назвал заявления Тбилиси о приверженности демократии «демагогической риторикой», скрывающей нежелание и боязнь посмотреть в глаза реальности.

«Непродуманная внутренняя и внешняя политика руководства страны сталкивается со все более масштабным неприятием со стороны собственного населения», - отмечается в заявлении.

МИД РФ выразил надежду на то, что Грузия начнет следовать обязательствам в области защиты прав человека в полном объеме, и пообещал и дальше отслеживать ситуацию в республике.

Чи стануть кияни жертвами помсти віщого Олега?

  • 22.05.11, 06:45

Чому медіа майже ігнорують тему знищення Щекавиці? Може, тому що забудовник там надто «крутий»?

У Києві вже звикли до божевілля в особливо великих масштабах. До того, що тут руйнують споруди, які не можна руйнувати, і зводять ті, яких не можна будувати. У жодному разі. Звісна річ, у нормальному, а не божевільному світі, де замість захмарної казки - щоденний Кафка. Боюсь, якщо завтра, скажімо, на місці Святої Софії Київської ми побачимо порожнє місце й обнесене зеленим металевим парканом будівництво чергового торговельнорозважального центру, дибки стануть лише кількасот людей в усьому місті. Інші ж тихенько поматюкаються і рушать далі своїми звичними маршрутами. А телеекрани відреагують на подію повною відсутністю реакції.До таких думок підштовхує ситуація, що склалася буквально цими днями у висвітленні проблеми форсованого знищення літописної Щекавиці.«Щекавиця, також Славика, гора в Києві над Подолом. Назва походить від Щека, одного із легендарних засновників Києва. Про назву згадують літописи, тут мав би бути похований кн.. Олег. Археологічні знахідки свідчать про існування тут забудови з часів кн. Києва 11-13 вв. У 16 в. Щ. належала до володінь київ. замку. Бл. 1772 Щ. перетворено на цвинтар, там збудовано Всехсвятську церкву (1782) та кам'яну дзвіницю (1809). На цвинтарі поховані А. Ведель, А. Меленський, В. Іконников та ін.», - зазначає Енциклопедія українознавства (Т. 10, С. 3912). А Українська радянська енциклопедія додає до цього ще дещицю інформації: «Щекавиця, Олегівка, Олегова гора... Згадується в літописі під 1151...» (Т. 12, С. 457).Звісно, це не Свята Софія, але ж ідеться про справді історичне місце, про одне з осердь давнього Києва, про те, що створювало ауру того Міста, про яке писали і яке малювали великі. Саме так: створювало. В минулому часі. Бо Щекавиці, якою вона була і якою її  пам'ятають небайдужі до минувшини кияни, вже немає, - а скоро про неї залишаться тільки згадки.І найголовніше, що це мало кого тривожить. Ідеться, ясна річ, не про чиновників і не про політиків - а про тих, хто покликаний розносити вістки по різних сегментах медіапростору, про газетярів і телевізійників.Звісно, дається взнаки відсутність у цьому просторі «Газети по-київськи», яка не обійшла б увагою знищення забудовниками чергової історичної пам'ятки вищої категорії значущості. Але чому ліниві та відсторонені майже всі телеканали та загальноукраїнські й міські видання? Бо ж, скажімо, станом на 4 квітня, коли пишеться ця стаття, чи не найповніший репортаж про події навколо Щекавиці дав лише телеканал НТН, хоча далеко не такий гострий, як це могло (і мало би, як на мене) бути.Що ж стосується інших, то вони відверто ігнорують цю тему. Можливо, тому що забудовник там надто «крутий»? Чи новинарі вважають українців (і киян зокрема) такими вже байдужими й тупими, що їм такі теми не цікаві? А тим часом ідеться не просто про захист історичного місця від вандалів (хоча й цього в нормальній країні вистачило б для великого скандалу). Йдеться і про цілу низку інших важливих речей. Можливо, автори сайту «Майдан», яких я цитуватиму, налаштовані дещо радикально (як, власне, і має бути, коли йдеться про громадянських активістів), але навіть якщо ці автори мають рацію бодай на чверть, то час бити на сполох минув уже позавчора...Отож, почнімо. «Хто і на якій підставі веде роботи на горі, наразі невідомо. Однак відомо, що на схилах цієї гори знаходяться братські могили жертв епідемії чуми 1770 року... Це масове захоронення, тоді померло близько 6 тисяч людей. Братські могили засипані вапном», - повідомляє «Майдан».Коментуючи це, George V. Pinchuk - Mississippi University for Women (Associate Professor, Biological Sciences) пише: «Якщо цe дійсно була чума, тоді нeбeзпeки нeма ніякої - бактeрії, що викликають чуму (Yersinia pestis), нe зберігаються у ґрунті або воді. Алe в старі часи "чумою" іноді називали інші хвороби, які супроводжувалися набряками лімфатичних вузлів і почорнінням шкіри. До таких хвороб налeжить сибірська виразка (anthrax). Бактерії, що викликають сибірську виразку (Bacillus anthracis), утворюють так звані ендоспори, і можуть зберігатися у ґрунті десятками чи навіть сотнями років. Тому варто бути обeрeжними під час розкопок так званих "чумних" могил».І, нарешті, автор, який виступає під іменем Максим Ісаєнко, вибухає гнівом:«Прямо зараз розривають під житло якогось  скоробагатька-нелюда літописну київську гору Щекавицю. Ну, я розумію, що зайдам і бидлу в Києві нема ніякої справи до київської історії та святинь, до елементарної людської порядності не розкопувати поховання.Також підозрюю, що не лякає їх той факт, що там тисячі чумних трупів: мабуть, сподіваються, що сучасні технології якось їх від того убезпечать. Навіть можу зрозуміти, що у багатьох порядних киян, котрі дізнаються про цей бєспрєдєл, купа свого гемороя, нема сил, часу якось протестувати, а головне - надії, що це щось дасть. Б'ють в набат лише нечисленні активісти. Але мені цікаво, чи збираються щось робити з цього приводу Церкви, особливо так звані традиційні? Чи втручались колись вони в таких випадках? Чи самі заклопотані - рейдерством, взаємними суперечками та утопічними планами, а часу на таке не вистачає? Коли паплюжать християнські поховання, летять цвинтарні хрести та кістки покійників, коли зривають Гору, звідки пошла єсть земля і т.д.? А слабо разом чи окремо видати жорстку заяву із загрозою анафеми, а, якщо не подіє, так її й проголосити на голови всіх, хто до такого блюзнірства причетний, та не пускати їх та їхніх покровителів на свої служби?»Надто різко? Нетолерантно? Незбалансовано? То подайте сюжет, у якому буде, крім об'єктивно побудованого бекґраунду, точки зору захисників Києва та його забудовників, а крім того (обов'язково!) - і церковних ієрархів. Хай дадуть відповіді на те, про що їх запитують віряни (а запитання ці зібрано воєдино у Відкритому листі Предстоятелям християнських Церков).Чи це теж нецікаво або/та неформатно? То, може, Максим Ісаєнко має рацію, називаючи свою статтю «Щекавиця як знаряддя Апокаліпсису»?... А тим часом, поки не прийшли професіонали (будівництво між тим триває), ми можемо переглянути аматорське відео, зняте з «огризку» Щекавиці. Крім того, маємо так само аматорські фото з акції протесту проти нищення історичної місцевості.Професіонали ж мовчать. Чи відбуваються короткими повідомленнями - замість того, щоб розкрити всю анатомію питання, залучивши до того справді фахових експертів. Власне, а де наші провідні ток-шоу, де їхні вправні ведучі, котрі вміють «викрутити» навіть напівпорожні теми? Чи їх не цікавить Київ у силу їхньої байдужості до не їхнього Міста - мовляв, ще одне місце для заробітку, не більше? Отож божевілля в особливо великих розмірах у Києві триває. І це якраз той випадок, коли події відбуваються, хоча їх дружно і замовчує значна частина телевізійників і газетярів. Проте, на щастя,існує інтернет. І ті кількасот небайдужих за його допомогою щосили намагаються розбудити киян, поки помста віщого Олега з містично-уявної не стала реальною...

Просто ЖАХ!!!

  • 21.05.11, 21:53
В Прикарпатье нашли захоронение жертв НКВД
Kyiv Post21 мая 2011 21:26

Среди тел много детей. Люди в основном захоронены без одежды

Вблизи села Пшеничники Тисменицкого района Ивано-Франковской области обнаружили останки более 220 замученных НКВД людей.

Об этом на пресс-конференции в Ивано-Франковске сообщили участники раскопок, передает УНИАН.

По словам судмедэксперта Омельяна Левицкого, территория захоронения составляет 4 тысячи квадратных метров."Это не выкопать яму, а перелопатить, это большой труд", - описал судмедэксперт масштабы работы.

Представители Мемориала выяснили, что, согласно рассказам жителей, с 1939 по 1941 год в Пшеничниках дислоцировался гарнизон НКВД.

Именно в это село свозили убитых заключенных из трех тюрем Прикарпатья – Станиславской, Тисменицкой и Тлумачской. Место массовых захоронений нашли благодаря геосканеру.

Осенью прошлого года участники научной экспедиции обнаружили тела 170 жертв пыток. Недавно раскопки были возобновлены. Спустя две недели найдено еще 100 тел.

Каждое пятое тело – ребенок. По словам экспертов, по челюстям видно, что молочные зубы у многих едва прорезались.

По данным судмедэкспертов, мужского пола было 70 человек, женского – 40, не установлен пол 20 человек.

"Что особенно поразило исследователей и подтвердило свидетельства людей - среди тех уничтоженных людей были даже дети, - сказал историк, член Мемориала Василий Тимкив. - Участники раскопок нашли тело матери с маленьким ребенком на руках, и она перед смертью обнимает своего ребенка".

В телах погибших - крюки и другие острые металлические предметы, что свидетельствует о жестоких пытках заключенных. Многие тела жертв были расчленены. Еще один важный факт - остатков одежды на большинстве тел не обнаружили, ее оставляли в тюрьмах.

По словам Тимкива, когда были открыты "эти тюрьмы, то очевидцы увидели огромное количество, буквально скирды одежды. Ею были забиты целые комнаты, и даже на улицах она валялась. Среди этой одежды, кстати, было много гуцульской национальной одежды".

После тщательного анализа останки тел перезахоронят по христианскому обряду.


100%, 16 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Толерантність по єврейськи.

  • 19.05.11, 10:45

Палестинская семья рассказала о перенесенных их сыном Рафатом Бани Уди издевательствах в сионистских застенках. Мальчик подвергался перманентным психологическим и физическим пыткам в течение шести лет (!) содержания в «израильском» узилище.Большую часть срока заключения ребенок провел в одиночной камере. (Вопиющее нарушение прав детей!). Один из следователей-извергов принёс и вылил на него кипящее масло (!!). Кожа с головы вместе с волосами, а также с лица, шеи, груди сходила в течение недели, обнажилась черепная кость… Сейчас подросток серьезно болен. И не только физически — глубоко травмирована его психика.Родители палестинского мученика обратились к правительствам, международным структурам, правозащитным организациям предоставить их сыну надлежащее лечение, ибо у самой семьи нет средств. А судиться «Израилем» она считает занятием бесперспективным, ибо сионизм скорее мобилизует полчища адвокатов, чем признает свою вину и выплатит ПАЛЕСТИНСКОЙ семье компенсацию за пытки.Организация по защите палестинских узников также подтвердила, что Рафат получил в «израильской» тюрьме серьезные психологические и физические травмы в результате перенесенных пыток и отсутствия должного медицинского вмешательства. Он нуждается в срочном квалифицированном лечении.

http://kavkaz.org.uk/russ/content/2011/05/19/81674.shtml

І ці люди вчать толерантності український народ?

Він думає, що він носій руської мови!!!

  • 19.05.11, 09:47
Дуже не хочеться копіпастити цю статтю. Краще ніж в ній не скажеш і не покажеш!!! http://gazeta.ua/articles/life/383166

По моєму - це головна причина безладів у Львові!

  • 19.05.11, 09:18
Костусев: Одесса готова принять матчи Евро-2012 на высочайшем уровне

В случае необходимости Одесса готова принять матчи "Евро-2012" на высочайшем уровне, заявил мэр Одессы Алексей Костусев.

Комментируя заявление председателя оргкомитета "Евро-2012" Маркияна Лубкивского о том, что Одесса сегодня не готова и не сможет подготовиться за год до турнира, Костусев отметил, что географически выгодное расположение, существующая инфраструктура гостиничного хозяйства, мест отдыха и развлечений Одессы, как курортного центра, во многом превосходит города, принимающие Евро-2012.

"Что касается возможности подготовки Одессы, могу сказать, что на сегодняшний день полным ходом идут работы по строительству современного стадиона, открытие которого планируется уже в сентябре ко Дню города. Кроме того, реализуется проект модернизации Одесского международного аэропорта, после чего транспортный комплекс обретет статус международного транзитного аэропорта первой категории. Запланировано, в частности, строительство новой взлетно-посадочной полосы. Уверен, что если Одессе доверят проведение Евро-2012, то мы проведем его на высочайшем уровне", - подчеркнул Костусев.


94%, 16 голосів

6%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Дресировані українці

  • 14.05.11, 13:16
Брати Капранови, для УП _ П'ятниця, 13 травня 2011, 15:38
Фото прес-служби президента

"Величезною завадою у боротьбі –

[є] відсутність чекістів-українців".

Ф. Дзержинський 25 червня 1920р.

Щось забагато в оточенні українського президента наших знайомих. Їй Богу, за Ющенка такого не було. У Гуманітарній раді, Шевченківському комітеті, прес-службі... Звичайно, це не близькі друзі, але багато кому з них ми не гребували потиснути руку, а інколи навіть було і чаркували.

Навіщо всі вони Януковичу? Чому кадровики Банкової за перевіреним рецептом не скомплектували усі ці органи за рахунок донецьких?

Відповідь на це питання нам підказала цитата з листа Дзержинського власному заступнику – Ксенофонтову. Цитату цю ми зустріли випадково, читаючи біографію Махна, сказати чесно, найбільше нас вразила дата – червень 1920 року. Що, тоді і справді не було українських чекістів?

Наскільки нам відомо, Всеукраїнська ЧК була створена ще у вісімнадцятому. А це означає, що за два роки ані розстріли, ані шантаж, ані залякування не примусили українців служити карателям. Звучить дивно, особливо як на нинішню українську самооцінку.

Звичайно, ми розуміли, що йдеться не про повну відсутність українців–"по пачпорту", а скоріше про жорсткий дефіцит чекістів "від пуп’янка" місцевих.

Це теж вдавалося дивним, а проте підстав не вірити керівнику ВЧК ми не мали. Тому вирішили приймати це як доконаний факт. І факт цей подарував нам новий погляд на історію минулих та хроніку поточної окупації України.

Як знають усі, саме у двадцятому році українські повстанці дуже успішно тримали фронт проти більшовицьких карателів, попри те, що на тих цілодобово працювали Тульські зброярі, а українці постачалися хіба здобутим у боях. І здається, корінь цього успіху саме у цитаті, винесеній у епіграф.

А й дійсно. Військові окупаційні хвилі котилися потужно і безжально, але карателі ішли далі, а випалена і розстріляна Україна піднімалася знову. Саме у такий спосіб боролися найбільш успішні повстанці – Холодноярська республіка та армія Нестора Махна.

І протистояти цьому перманентному відродженню комуністи змогли тільки за рахунок зміни національної політики, яке забезпечило залучення на бік окупантів хоч якоїсь частини корінного населення – найбільш зневірених та заляканих.

Наступна спроба всеукраїнського повстання було подавлена голодом у тридцять третьому. Тоді вже чекістів-українців було доста і саме це гарантувало успіх карателів.

Тому коли у сорок четвертому стало питання упокорення нових українських земель, цей рецепт був застосований одразу ж. "Істрєбітельниє отряди", прозвані в народі "стрибками" були наріжним каменем чергового етапу окупації – нащадки Дзержинського вміли робити висновки з власних помилок.

Але зверніть увагу, що слід за військовим упокоренням незмінно йшло упокорення культурне. "Поступившись принципами" і дозволивши розквіт національної культури у двадцяті, вже на початку тридцятих більшовики ретельно перетворили українське відродження на розстріляне, залишивши живими лише культур-чекістів.

У сорокові ж услід за озброєними "стрибками" у ідеологічний бій одразу було кинуто "стрибків" гуманітарних.

Звичайно, не усі ланцюгові інтелігенти мали шанс стати вишнями і галанами – хтось через брак агресії, хтось – через атавістичну і ретельно приховану совість. Та роботу знаходили всім. Не вмієш проклинати ворогів – прославляй вождів. Ну а якщо з прославлянням не аж як виходить, тоді просто легітимізуй. Усім своїм виглядом і творами удавай перед очі влади покірність народу, а в очах народу підтверджуй "рідність" влади. Ну і, звичайно, її справедливість і всемогутність.

Історик Олександр Палій у своїй "Історії України" зауважив, що окупаційний режим завжди встановлювався руками колонізованих народів. А ми додамо, що ідеологічним авангардом виступали у цій справі ретельно відібрані і добре видресирувані діячі місцевої культури.

Тепер, підкріпившись авторитетом Залізного Фелікса, спробуємо проаналізувати відповідний авангард сучасної хвилі окупації. Пам’ятаєте, у 2004-му в оточенні Януковича було троє публічно україномовних – політик, журналістка та архітектор. Результат ви пам’ятаєте також.

Що ж. Тепер мізансцена виглядає зовсім інакше. Президент оточений легіоном дресированих україномовних. Подивіться хоч би запис недавнього засідання Гуманітарної ради. Всі вони вміють натхненно вихваляти і публічно сподіватися на світле майбутнє. Ні, вершин радянського дуполизтва ще не досягнуто, але ми не сумніваємося, що цим рекордам ще дадуть нові дзвінкі імена.

Функції новітніх "стрибків" – ті самі. Вихваляти та легітимізувати. Та й нагорода така ж – тридцять срібняків у всіх сенсах цього історичного образу. Але якщо хтось думає, що у президента дарма витрачають гроші на дресированих аборигенів, то ми мусимо категорично заперечити. У інформаційну чи то постінформаційну добу саме цей фронт стає головним, далеко випереджаючи військово-каральний напрямок.

Аргументи? Та дуже прості. Ви ніколи не замислювалися, чому за умов перенаселення нашого телебачення талант-шоу лідерство тримають проекти телеканалу СТБ? А ми замислювалися. І знайшли відповідь, яка має навіть конкретне ім’я – Ігор Кондратюк.

Україномовний до останнього патрону, яскравий, компетентний. Хто сказав, що один у полі – не воїн? Ще й як, якщо у журі шоу-конкурентів суцільні зайди. А люди ж тягнуться до свого, попри те, що у журі поруч – зовсім вже третьосортні персонажі. Самим фактом свого екранного існування Кондратюк робить позичені формати нашими, "рідними".

Не знаємо, чи аналізували Банківські політтехнологи саме цей феномен, але висновки зроблено абсолютно вірні. Дресировані україномовні культурні діячі – перевірений шлях легітимізації будь-якої, а особливо окупаційної влади. (Попередня влада теж, до речі використовувала цей простий прийом, просто тоді контраст не так кидався у очі).

Зверніть увагу, що серед дресированих найбільше україномовних з такої породи, яка почувши під час українського ефіру російську мову тут-таки радикально міняє лінгвістичну орієнтацію. Проте авторитет цього різновиду теж не аж який високий – навіть якщо вони у перервах старанно танцюють дикі танці. Принципово україномовні котуються значно вище.

А Кондратюк чим вам не догодив? – спитає уважний читач. – По-вашому, національна інтелігенція взагалі не повинна співпрацювати ні з телеканалами ані з владою? Це ж те саме, що просто віддати всю гуманітарну політику зайдам. З відповідними наслідками.

І ми замислимося, бо відповідь на цей закид не така проста.

Звичайно, закликати усю інтелігенцію іти у підпілля і відмовлятися від спроб впливу на державну політику ми не можемо. Саме тому й жодного разу не висловилися у різкому тоні стосовно вибору Дмитра Стуса, Дарки Чепак або візиту на засідання Гуманітарної ради Ольги Богомолець чи Мирослава Поповича.

Проте кожен, хто сідає грати з шулером повинен розуміти, що противник має специфічний погляд на правила. Так само це має усвідомити і той, хто береться співпрацювати із владою.

Згадаємо того-таки Кондратюка. Пам’ятаєте минулий сезон "Україна має талант", коли за рішенням журі замість бандури до фіналу шоу вийшла балабайка? Та ще й з низькопробним попурі на теми совєцьких пісень? Це при тому, що глядацьке голосування дозволяло втілити і менш ганебний сценарій.

Звичайно, пан Ігор скаже, що ці номери були в різних півфіналах, що він голосував інакше, що такі правила гри – виправдань знайдеться купа. Але факт залишається фактом – під цим паскудством стоїть підпис україномовного патріота, який таке рішення визнав і не знайшов у собі сил поставити питання руба.

І інший приклад. Свого часу при Ющенку членом Гуманітарної ради була Ліна Василівна Костенко. З нею у 2007 році спробували такий самий фокус – протягти голосуванням рішення, з яким вона не була згодна. І чим, як ви гадаєте, усе закінчилося?

Правильно. Ліна Василівна прямо під час засідання написала заяву і вийшла зі складу цього поважного органу. Бо у культурі не буває демократичного централізму. Кожне рішення ухвалює не безлика більшість, а конкретні особистості з конкретною репутацією. І саме від таких рішень ця сама репутація і залежить.

Кожен з тих, кого влада запрошує до співпраці має знайти в собі мужність коли буде треба гацнути дверима. Кожен повинен бути готовим втратити не тільки посаду, а й дещо більше. Бо інакше і не помітите, як будете носити "апорт" і подавати "голос", коли скажуть.

Чи наважиться хтось зі складу сучасного українського владного кордебалету на такий різкий крок? Сумніваємося. Поки бачимо, як Шевченківський комітет, не зморгнувши оком, дозволив витерти об себе ноги і проігнорувати в указі президента власне рішення щодо Шкляра. Другим номером було колективне підлизування на Гуманітарній раді...

Цікаво, а якщо організувати тоталізатор з питання – піде хтось з "привладних українців" у відставку на знак ідеологічної незгоди, чи ні? Які коефіцієнти даватимуть тоді букмекери?

І чи знайдеться в Україні хоч одна людина, яка поставить гроші на "Так"?

Джерело

А дійсно, чи  піде хтось з "привладних українців" у відставку на знак ідеологічної незгоди? Як ви вважаєте?


14%, 5 голосів

81%, 29 голосів

6%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Та вони всі зговорилися!!!

  • 13.05.11, 23:00
Прочитайте цю статтю!!! Медведєв думає, що він суддя... як мінімум. http://news.zn.ua/articles/80960 

Скільки в Україні ще діючих “еліта-центрів”?


- це запитання ми адресуємо Генеральній прокуратурі України та Міністерству внутрішніх справ України.

У засобах масової інформації ледь не кожного місяця можна прочитати повідомлення про те, що чергова будівельна компанія набралася грошей у громадян України для спорудження житла, щось почала робити, а потім… її засновники зникли разом з коштами громадян.

Суми вкрадених грошей, як правило, зникають десятками мільйонів гривень. Куди вони діваються? У який спосіб вивозяться? Чому правоохоронні органи не вживають профілактичних заходів, щоб запобігти розкраданню грошей громадян України? Хто контролює видачу ліцензій “будівельним” фірмам та приватним підприємцям?

Закликаємо народних депутатів України звернутися до ГПУ та МВС з депутатськими запитами, в яких вимагати надання відповідей на вищезгадані питання. Пропонуємо журналістам та громадським активістам долучитися до боротьби з великомасштабним шахрайством в Україні.

РАЗОМ МИ ДАМО ГІДНИЙ БІЙ “БУДІВЕЛЬНИМ” ШАХРАЯМ!

Світова інтернет-спільнота українців "Україна - Ukraine".

Севастопольська влада знищує єдиний у місті український н.з.

  • 13.05.11, 13:37
Оптимізація середніх навчальних закладів, яку проводить Міністерство науки і освіти, тихо котиться і Севастополем. Є у Севастополі єдиний середній повноцінний навчальний заклад, де викладання всіх предметів ведеться українською мовою – це школа-інтернат № 7. Він, між іншим, є єдиним українським інтернатом на Кримському півострові. Зараз його тихо, без суспільного розголосу, розпочали «оптимізувати» так, щоб з 2012 року школа-інтернат взагалі перестала існувати.

Створена школа-інтернат № 7 була на вимогу штабу Військово-морських сил України, міського товариства «Просвіта» і української громади у 1997 році для дітей-сиріт і військовослужбовців на базі вивільнених приміщень дитячого садочка № 69. Інших приміщень тоді місто для української школи не знайшло. На сьогодні в школі українською мовою навчається більше 80 дітей. Але, згідно з програмою оптимізації, виданою управлінням освіти і науки Севастопольської держадміністрації, вже через рік ці діти будуть позбавлені можливості в подальшому отримувати знання рідною українською мовою.

Оптимізація твориться по-єзуїтськи. У жовтні місяці минулого року усним(!) розпорядженням начальника управління освіти та науки СМДА С. Круглова було закрито перший клас гімназії з причин малої кількості учнів у класі – першокласників-українців набралося 14 дітей. Малечу не просто позбавили можливості навчатися рідною мовою - їх викинули на вулицю посеред навчального року. Батьки змушені були терміново шукати своїм дітям школу і посилати посеред навчального року вже до російськомовних шкіл, бо інших у тому районі міста немає. Тепер ці діти, отримавши першу у своєму житті психологічну травму, будуть освоювати азбуку «слов’янського братерства» в традиціях «города русской слави».

За словами директора цього навчального закладу Галини Григорівни Колесник, їй вже надійшло розпорядження з управління освіти прискорити «оптимізацію». Вимагають перевести з 2012 навчального року дітей до російськомовної школи – інтернату № 4 і, таким чином, поповнити учнями їх класи. Навчання там обіцяють проводити, але ще не проводиться, двома потоками – російською і українською мовами. Але діти, стверджує Галина Григорівна, туди не підуть, бо з місця проживання до школи їм прийдеться добиратися двома транспортними маршрутами. І накладно, і важко, і довго дітям треба буде добиратися до навчання. Скоріш за все, діти розійдуться по сусідніх російськомовних школах. На місці існуючої школи-інтернату планують створити навчально-виробничий комплекс з дошкільною підготовкою і початковою освітою, але вже на базі російської мови виховання і навчання.

Таким чином, єдиний у Севастополі український навчальний заклад припиняє своє існування. У вину школі-інтернату ставиться факти відсутності в навчальному закладі спортзалу, виробничих майстерень та й багато чого, потрібного сучасній школі. У зв’язку з цим, за словами директора, вже давно навколо навчального закладу, замість державної допомоги у створенні сучасної перспективної української школи, точаться розмови про її закриття - звідси і зменшення притоку учнів. Батьки, бажаючи надати своїм дітям ґрунтовну освіту, вимушені, замість української, посилати дітей в російськомовні школи, яким влада приділяє набагато більше уваги.

З приводу такої популярної в коридорах місцевої влади ідеї двомовних (з українською і російською мовами викладання) шкіл, то треба визнати, що існуючі у Севастополі три такі школи в жодному разі не виховують справжніх громадян-патріотів України. У більшості діти там стають такими собі денаціоналізованими малоросами, які ніби й знають мову, але не вважають її корисною для себе. Ані учні, ані педагоги таких шкіл, окрім уроків, українською мовою не користуються. Варто лише відвідати шкільні заходи цих навчальних закладах: там скрізь домінує російська мова.

В ситуацію, що склалася з «оптимізацією» школи-інтернату, ще у грудні місяці втрутилася Севастопольська «Просвіта», яка патронує школу-інтернат. Загалом не заперечуючи проти «оптимізації» як такої, просвітяни виставили вимогу взамін «оптимізованої» школи-гімназії № 7 українізувати школу-інтернат № 4, щоб у місті залишився український навчальний заклад. Але пропозиція просвітян в управлінні освіти була відхилена, а здійснювана ними «оптимізація» освіти по-севастопольськи набирає антиукраїнського відтінку.

Заступник начальника управління освіти Віктор Корнієць, якого у «Просвіті» вважають ініціатором розпуску першого класу в українській школі-гімназії, від коментарів ухилився.

Як відомо, міністр освіти і науки Дмитро Табачник з трибуни Верховної Ради не раз заявляв, що українські школи, якщо у них навчається 40 дітей, закриватися не будуть, і що МОН України під його керівництвом піклуватиметься про функціонування і розвиток шкіл з українською мовою навчання. Однак севастопольські працівники від освіти і без словника зрозуміли езопову мову свого патрона – рішенням про закриття єдиної української школи і скасування української освіти в місті-герої відзначили двадцяту річницю ратифікації Україною Конвенції захисту прав дитини. Севастопольським дітям залишають право навчатися в українській школі, однак, у них відбирають саму можливість такого навчання. В педагогічному колективі школи-гімназії стверджують, що «оптимізацію» їхнього навчального закладу контролює голова міської державної адміністрації Валерій Саратов особисто.

Це не перший у Севастополі наступ влади на все українське. Торік було зупинене будівництво українського колегіуму, перший камінь в який заклав ще екс-президент Леонід Кучма. У державній адміністрації вже не один раз пропонувалося перепрофілювати його на англійську, чи ще якусь іншу мову, аби не українську. Судячи з усього, керівництво міської організації Партії регіонів, користуючись владою, всерйоз перейнялось викоріненням у системі освіти всього українського. Розпочали з найбільш беззахисних – з дітей початкових класів. По всьому видно, що здійснюються «дружні поради» московської делегації, яка ще торік заявляла у Севастополі, що Росія тут залишається назавжди, і українське не повинно заважати розвиткові «русской слави» міста-героя. Ось воно і маліє з кожним днем.

Вчителі школи-гімназії, навчені гірким досвідом, у більшості мовчать, бояться взагалі втратити роботу. У штабі ВМС України та в управлінні виховної роботи командування ВМС про «оптимізацію» української школи інформацією не володіють. Там давно забули, що вони є шефами школи-гімназії, і що там вчаться діти їхніх військовослужбовців. Представників ВМС ЗС України все частіше можна побачити з квітами в руках не в українській школі-гімназії, а біля пам’ятника «голодній вовчиці» Катерині II, а вона, як відомо, українську мову не вважала за мову взагалі.

На завершення, хотілося би нагадати севастопольській владі і особисто начальнику управління освіти і науки С.Круглову, що німецько-фашистські загарбники, захопивши Севастополь, у 1942 році відкрили у місті справжню українську школу і ввели предмет «Історія рідного краю». Як на цьому тлі виглядає теперішня влада у поштовхуваній нею «оптимізації» української освіти у Севастополі з предметом «севастополєвєдєніє»?
За матеріалами: ukrlife.org