Коваль Степан Йосипович (03.01.1914 р., с. Корчин Радехівського р-ну Львівської обл. – 2001 р., м. Івано-Франківськ). – хорунжий УПА (від 31.08.1944 р.). Псевдо: «Рубаш», «Рубашенко», «Рубащенко», «Бурлака», «Юрко», «Юрій». Курінний УПА


З родини селян-середняків. У 1930 р. здобув середню освіту в сільській школі. Від 1930 р. навчався на дяка. З 1933 р. став активним симпатиком ОУН. Мав хист до співу, відвідував хоровий і драматичний гуртки "Просвіти", диригував у хорі. Служив у Війську Польському в артилерії впродовж 1936-1938 рр. Звідти за "читання української літератури" і демонстрацію "обурення пригнобленням українців" потрапив до польської в'язниці на строк 5 р. У вересні 1939 р. вийшов з тюрми. Побоюючись арешту новою радянською владою нелегально перейшов на територію Генерал-губернаторства. До червня 1941 р. перебував у Грубешівському повіті Люблінського воєводства (нині - Польща). Жив у с. Жужель і містечку Долматів. Організував там молодіжні парамілітарні організації "Січі", працював на млині і в продовольчому відділі.

Влітку 1941 р. прибув до Львова з похідними групами ОУН(б). За радянськими даними, відмовився працювати поліцаєм у Львові, переїхав до Луцька і розпочав навчання у німецькій сільськогосподарській школі "Ландвіртшафт". Як свідчить П. Содоль, С Коваль після прибуття з похідними групами був призначений заступником к-ра навчального куреня, згодом реорганізованого у сільськогосподарську школу. Як згадує сотник УПА В. Новак, з липня 1941 р. Коваль став заступником к-ра куреня "Відділ окремого призначення ім. Є. Коновальця". Згодом німці перепрофілювали цей підрозділ на господарську школу. Далі С.Коваль вступив у нелегальну ланку ОУН(б), якою керував Г.Кузьма ("Мороз")


Похорони курсанта с/г школи “Ландвіртшафт” у м. Луцьку. Збоку колони курсантів – Степан Коваль. Мабуть 1942 або поч. 1943 р.

З вересня 1941 р. (за ін. даними – з осені 1942 р.) очолював школу. Проводив нелегальний вишкіл оунівських кадрів. Влітку 1942 р. одружився з Косюк Ольгою. 20 березня 1943 р. вихованців своєї школи (300-320 чол.) перевів до УПА, захопивши всю зброю (100 гринтівок). За це німці спалили будинок і забрали все майно сім’ї дружини Коваля. 1—13 червня 1943 р. брав участь у здобутті від німців м. Колки. Влітку командував сотнею УПА "Богдана". Сотня брала участь в боях з німцями в с.с. Гірка Полонка і Котів, здійснювала відплатну акцію на польську колонію Пшебраже (за те, що поляки знищили українське с. Красний Сад у Сенкевичівському р-ні), у середині 1943 р. воювала з радянськими партизанами у Крижинському лісі, між с. Берестяни і м. Цумань, у р-ні с.с. Черниж і Журавичі. З літа або листопада 1943 – до осені 1944 - к-р загону «Котловина» («Хвастівський») групи "Турів" з базою в Колках (бл. 300 чол. на поч. осені 1943 р., 600 чол. станом на поч. весни 1944 р.).
Організаційна структура загону "Котловина" станом на жовтень 1943 р.

У січні або лютому 1944 р. загін «Котловина», розбившись на дрібні підрозділи, перетнув лінію фронту. Після того загін підпорядковано групі «Заграва» і перейменовано на «Хвастівський». 22 квітня 1944 р. «Юрій» передав командуванням загоном «В. Чорноті» у складі відділів «Стріли», «Залізняка», «Орла», «Кореня», «Жука», «Ярмака», «Богуна», «Лева», «Узбека», «Гриця», «Ігоря» (з останніми 4-рма на той момент не було зв’язку), підстаршинською школою і шпиталем (це за даними «Акта передачі «Хвастівського загону», а за даними нотаток «Клима Савура» щодо чисельності загонів УПА, то загін «Рубаша» на квітень після переходу фронту налічував усього 1 сотню – 120 чол.

Ймовірно в 1-му випадку перелічено всі підрозділи, які номінально входили в загін, але після переходу фронту не змогли з’єднатися назад). До кінця 1944 р. загін він постійні бої з радянськими військами. Від червня 1944 р. до осені 1945 р. – ад’ютант (керівник почту) к-ра ЗГ № 33 («Завихост»), провідника ПЗК І. Литвинчука, наприкінці 1944 р. призначений заступником І.Литвинчука. На переломі 1944 р. і 1945 р., щоб урятуватися від постійних переслідувань радянських військових підрозділів, С.Коваль створив при своєму загоні спецгрупу, яка відвертала на себе увагу ворогів, у той час як кістяк відділу відходив у безпечне місце.

Керівник персонального (з 1 листопада 1944 р.), контррозвідувального відділу ЗГ УПА № 33 («Завихост»), к-р відділу «Азіати» (до його розформування в червні 1945 р.). Тоді виглядав так: «середнього зросту, кремезний, лице продовгувате, поголене, волосся русяве, довге, зачісував його назад», носив англійську військову форму, одягався у зелену шинель, френч, галіфе, пілотку, чоботи, при собі завжди мав «пістолет і німецький автомат».

На початку 1945 р. Коваль брав участь у рейді по Голобському, Маневицькому, Камінь-Каширському, Цуманському, Колківському р-нах Волинської обл. для відновлення тамтешньої оунівської мережі. Був звинувачений у зв'язку з МДБ і заарештований СБ, проте зміг утекти з-під варти. Відтак, покинув УПА і восени 1945 р. переїхав на свою «малу батьківщину», в с.Корчин Радехівського р-ну Львівської обл., де переховувався як від СБ ОУН(б) (за вказівкою «Дубового" СБ-іст "Підкова» знищував усіх підозрілих стрільців УПА), так і від радянської влади. Наступного року в Зубкові на Сокальщині придбав собі посвідчення переселенця (у 1944-1946 рр. якраз ішло переселення українців з польських на українські території) на ім'я Литвина Дмитра Петровича.

Далі влаштувався регентом церковного хору в с Долматів. 1948 р. одружився вдруге, з Дарією Боднаровською. З 1949 р. до 1954 р., вже як повноправний громадянин СРСР, працював художнім керівником Станиславівського районного будинку культури, «неодноразово одержував подяки і нагороджувався грамотами». Якимось чином був розконспірований «органами».

У 1954 його засудив військовий трибунал Прикарпатського ВО на 10 років ВТТ за ст. 54-4 і 54-11 Кримінального кодексу УРСР. (Матір Коваль Софію Миронівну і сестру Коваль Ольгу Йосипівну виселили у віддалені області СРСР ще у 1951 р.). Коваль відбував покарання 2 р. і 8 міс. За зразкову поведінку його достроково звільнили, а в 1956 р. зняли судимість. Повернувся до Івано-Франківська, де працював диригентом і учителем. 1985 р. вийшов на пенсію. За висновком Волинської обласної прокуратури від 15 вересня 1992 р. реабілітований.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/2455.html

Фоя Людмила Адамівна («Апрєльская», «Оксана» , «Перелесник») (1923-19.07.1950). Член ОУН , учасниця оперативних ігор з НКВС.



Народилася в с.Топори Ружинського р-ну Житомирської обл.
Батько – учасник 1 світової війни , робітник. Мати – домогосподарка.
Після її народження сім`я переїжає до м.Сквира Київської обл. , а к 1932 р. до м.Буча під Києвом.

У 1941 р. вступає до Київського медичного інституту. Тоді ж вперше контактує з ОУН.

З кінця 1941 р. член підпілля ОУН(б). Їй доручена справа пропаганди серед населення , часто виступає в ролі зв’язкової. Частина її зверхників розстріляні гестапо влітку 1942 р.

Весною 1942 р. зустрічається з провідником ОУН Дмитром Мироном – «Орликом» , іншими провідними членами підпілля.

З осені 1942 р. переходить на навчання до Київського сільськогосподарського інституту.
У квітні 1943 р. її безпосереднім керівником стає Іван Нагірний «Чорний». Під його керівництвом Л.Фоя займаєть виготовленням пропагандивних матеріалів , збирає ліки для потреб УПА на Волині , фінтансові ресурси необхідні для підпілля.

Контактує з Миколою Козаком «Смоком» , тоді провідником ОУН на Вінничині.

24 січня 1944 р. у Києві заарештована НКГБ. Під арештом перебуває до 2 квітня 1944 р.
Йде на вимушену співпрацю з НКГБ. Стає агентом під псевдонімом «Апрєльская)

тюремне фото
Влітку 1944 р. НКВД використовує Л.Фою в створенні псевдо-Проводу ОУН на Сході , з метою виявлення справжніх підпільників , та заманювання до пасток НКВД групи з Західної України. Ініціатором цієї операції був керівник одного з управлінь НКВД УРСР- С.Карін-Даниленко.

Керівника псевдо-проводу Михайла Захаржевського «Тарана» , Л.Фою , та агента НКВД Ніну Калюжну «Ірину» планують відправити на Волинь з метою встановлення контактів з керівництвом УПА , виявлення їх місць перебування , та наводку на них сил НКВД.

Л.Фоя відправившись на Волинь разом з агентом НКВД Ніною Калюжню , на допиті СБ ОУН розкриває своє завдання і всі плани НКВД. Її особисто допитував Провідник ОУН на ПЗУЗ Микола Козак «Смок». Людмила Фоя перевербовується СБ ОУН , а агента НКВД Ніну Калюжну –ліквідовано.



СБ ОУН використовує Л.Фою для оперативних ігор з НКВД. Вона декілька разів поверталась в Київ , викладаючи НКВД надумані звіти про свою «роботу». В НКВД їй вірять , вважаючи цінним агентом. Її звіти особисто слухає заступник Народного Комісар Держбезпеки УРСР – Дроздов.

19 серпня 1945 р. НКВД для продовження операції відправляє Л.Фою і керівника Псевдо-Проводу – М.Захаржевського «Тарана» на Волинь , де Л.Фоя відразу видає його СБ. Після допиту радянського агента М.Захаржевського повішено.

Після цього Л.Фоя у вересні 1945 р. знову повертається до Києва , подає «звіт» до НКВД. Відсутність М.Захаржевського пояснює тим що він пішов на зв'язок з справжнім проводом ОУН. В органах це розцінюють як успіх , і далі вірять Л.Фої , яка вже давно насправді працює на СБ ОУН.

У жовтні 1945 р. вона знову виїжає на Волинь тепер уже з агентом НКВД – Катериною Маньківською - нагородженою орденом Червоного Прапора.
Цього агента Л.Фоя також здає до СБ ОУН , де його ліквідовують. І після цього остаточно переходить до підпілля

В НКВД довго не вірили в свій провал , і втрату таких цінних агентів. Лише у серпні 1946 р. – Л.Фою оголошують у Всесоюзний розшук.
Деякий час до грудня 1946 р. перебуває у родичів у Шиловському р-ні Рязанської обл..



У підпіллі відома як автор листівок , художніх творів.
Належить до близького оточення Провідника ОУН на ПЗУЗ – Миколи Козака – «Смока».

Одружується , її чоловіком стає Рівненський окружний провідник Максим Ат.

19 липня 1950 р. в Неверківському лісі Рівненської обл. з групою резервного батальйону 446 стрілецького полку ВВ зіткнулося 3 підпільники – Л.Фоя , Надрайонний Провідник «Артем» та «Богдан» (керівник однієї з ліній зв’язку між Рівненщиною та Житомирщиною).
Л.Фоя та «Артем» загинули , «Богдану» вдалося втекти.


Фоя Людмла Адмівна. Посмертне фото.

В бою Людмила Фоя - застрелила рядового Бахтіярова і поранила рядового Синіцина.
Були вилучені 2 пістолети , автомат , 2 гранати , 200 патронів , л-ра.

Чоловік Л.Фої – Максим Ат загинув від вибуху бомби яку МГБ підіслало в пошту , 14 жовтня 1951 р.
Підпільник «Богдан» помер від туберкульозу в криївці в січні 1952 р.

У 1952 р. Л.Фоя посмертно нагороджена Срібним Хрестом за Бойові заслуги 2-го класу.
http://henrik-kvinto.livejournal.com/2779.html

Пропоноване дослідження присвячене життю Людмили Фої - “Оксани”, "М. Перелесник” (1 9 2 3 -1 9 5 0 ), котра була одним з організаторів підпілля ОУН (6) у м. Києві під час Другої світової війни. Арештована вона витримала тортури в’язниці НКДБ. Будучи ключовою фігурою у протистоянні радянських спецслужб з СБ ОУН, зірвала потужну чекістську операцію з виявлення та знищення керівників українського визвольного руху. Одночасно вона - авторка чудових літературних творів. Людмила Фоя загинула в нерівному бою з військовою групою радянського МДБ, рятуючи пораненого друга.

 Скачати книгу: http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=46733

На сьогодні встановлено, що до війни С. Сапун був учителем фізики 4-ої школи м. Суми. Він народився 1893 р. в селі Попівка Карлівського району Полтавської області. У 1930-тих рр. учителював у Путивлі. У 1938 р. був репресований як член СВУ. З початком німецької окупації йому вдалося організувати “Просвіту”, під опікою якої діяла школа перекладачів, українська гімназія, школа художньої вишивки. Збори “Просвіти” проходили у приміщенні театру ім. Т. Шевченка, директором якого був Єпіфанов. У школі перекладачів, розташованій у будинку колишнього банку “Україна” на Червоній площі (тоді Українській площі), відбувалася підготовка підпільників ОУН.

С. Сапун влаштовував на роботу в ці установи членів бандерівського підпілля під виглядом викладачів. Так, наприклад, згідно з документами школи художньої вишивки її штат складався з 46 чоловік, за свідченнями ж колишніх учнів, там було троє – четверо вчителів. Учасниками згаданої підпільної групи були також режисер сумського театру Яків Васильович Шовкун-Дунайський (народився 1887 р. у с. Василівка Сумського району) та виходець із Західної України Михайло Степанович Козацький. У приміщенні школи збиралося багато людей. Тут обговорювали плани діяльності, готували листівки. За наказом Проводу по області було відряджено людей із завданням організовувати підпільні осередки в ра­йонах.
Семен Сапун - провідник ОУН(б) Сумської області.

У жовтні 1942 р. його та інших керівників обласного проводу ОУН німці заарештували. Архівні документи розповідають, що після арешту націоналісти були розстріляні і спалені на подвір’ї сумської в’язниці в лютому 1943 р.:

“У лютому місяці 1943 р., покидаючи Суми, німці зігнали всіх за­арештованих (близько 650 чоловік) у ями двох овочесховищ, замкнули двері овочесховищ, відчинили отвори й почали кидати туди ручні гранати, потому вилили в ті ж отвори гарячу рідину й підпалили, у результаті чого всі люди, які там знаходилися, згоріли живцем.

Серед тих, хто згорів, були такі мешканці м. Суми: фельдшер 2-ої міської поліклініки Долгополов, фельдшер залізничної станції Суми Гузик, директор школи № 18 Саленко, учитель однієї зі шкіл Сапун і багато інших”

Німецьке повідомлення:

12 грудня 1942 р. Суми

Політична ситуація

Рух опору української інтелігенції стає все більш агресивним. СД розкрило нитки, що вели аж до Києва, до централі руху Бандери. Дотепер заарештовано обласного провідника Сапуна, двох районних провідників і 38 членів ОУН. Керівники школи перекладачів організовують мережу ОУН (рух Бандери) і добирають людей, яких потім представляють як осіб, гідних довіри німецької влади...

Театральні трупи ведуть нелегальну пропаганду. Їхні дії та розмови важко проконтролювати. Згідно з деякими чутками, ОУН має намір будувати в Конотопі фабрику боєприпасів. Центр ОУН – у Києві. ОУН діє за принципом кілець. Можна бачити зовнішнє кільце, але серцевина залишається недосяжною” (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж – Нью-Йорк – Львів, 1993. – С. 596-597)

Іванущенко Г. Деякі факти діяльності ОУН і УПА на Сумщині
http://henrik-kvinto.livejournal.com/3172.html

На сайті можна додати інформацію про чиновників, які порушили законодавство, але не знятих за це з посади 

 Добавить в блокнот

Поделиться:

 

 

 

 

 

 

 Партія Демократичний альянс запустила сайт skoty.info. 

 При додаванні чиновника в список потрібно вказати джерело інформації про зловживання. Станом на 8 січня у списку "скотів" вже більше 150 чоловік. 

 Розробники шукають фахівців, здатних удосконалити сайт.