Про «лижичок»

Цей рік виявився доволі вдалим на появу різноманітних новітніх термінів, що стосуються громадсько- політичного життя нашої держави. Так білоцерківський спортсмен Вадим Тітушко встиг внести своє прізвище до аналів історії та назавжди зв’язав його з проплаченими спортсменами, що використовуються владою для залякування опозиційних мітингів. Явище це було відомо ще з початку 90-х, але тільки зараз отримало, можна сказати, майже офіційну назву. Менш помітною виявилася поява ще одного терміну – «лижички», що можна пояснити лише тим, що співачка Руслана просто не встигла своїми танцями довести народ до такого виявлення гніву, як це було з білоцерківським псевдоспортсменом. Хоча явище ще старіше за тітушок.

Ще підчас національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. пацифістська політика уряду Грушевського призвела до знищення ними ж Першого Українського корпусу генерала Скоропадського у складі 60 тис. професійних та навчених вояків. Новоявлені соціалісти Грушевський та Винниченко банально припинили постачання провізії та необхідного спорядження до підрозділу. Робилися заяви про те, що армія нам не потрібна(в нас мирний протест), просувалася ідея досягнення мети мирним шляхом(не піддаємось на провокації) тощо. 60-тисячний корпус Скоропадського було знищено, а вже невдовзі довелося зустрічати 7-тисячну армію Муравйова, але зустрічати було нікому, окрім загон у хлопців з військового училища. Результат ми всі чудово знаємо.

Наприкінці 20-х – початку 30-х років у польському сеймі було представлено партію УНДО(Українське Націонал-Демократичне об’єднання), яка ставила собі за мету домогтися від поляків дотримання зобов’язань перед українцями. Забігаючи вперед нагадаємо, що мета так і залишилася лише метою, а значну частину членів партії врешті-решт банально пересаджали. Але перед тим як почати намотувати кола по тюремним подвір’ям УНДОни встигли добряче накидати каміння до городу молодої, на той час, ОУН. За класикою жанру побратими Євгена Коновальця називалися провокаторами, а також тими, чия діяльність докорінно суперечить ідеї української державності. В 1939 році УНДО вдало наказало довго жити.

Чи не нагадують читачеві вищезгадані події деякі аспекти сьогоднішнього Майдану? Радикальні революційні танці, до зубів озброєні ліхтарики, наймирніший за мирністю протест і несамовита ненависть до «провокаторів».

Саме подібним чином свого часу розвивалися події Майдану. Декілька разів називали Правий Сектор провокаторами, та обіцяла звільнити п’ятий поверх від загарбників. Але, як і властиво справжнім лижичкам, обіцянки так і залишилися обіцянками.

Історія завжди рухається по спіралі, і той, хто не робить потрібних висновків, завжди змушений наступати на одні й тіж самі граблі. Неможливо з голодним шакалом вести дискусію про користь роздільного харчування, а також те, що знахабніле кубло бандитів при владі розуміє людську мову тільки тоді, коли з ним говорять з позиції сили. Світовий досвід прозоро підказує нам, що будь-який протест здатен досягти успіху тільки тоді, коли на захисті його ідей є щось переконливіше за прапори, танці та ліхтарики! Слава Перемозі!

Спостережливий