Дружба, як вона є!

Вони були дивною парочкою. Усі хто вперше їх бачив дивувалися, як такі протилежні один одному характери можуть ужитися разом. Але у щирості їхньої дружби ніхто не сумнівався.

Як я і казав, вони були абсолютно різними.

Він був невгамовним веселим парубком, якого все цікавило. Мав добре серце і щирі очі, у яких відображалася жага до життя.

Вона ж, була тендітною дамою. Аристократкою за походженням. З близькими була холодною, а на сторонніх взагалі не звертала уваги. В її очах була загадка та блиск лукавості.

Він до всіх ставився добре, кожного приймав за друга. А на світ дивився як на гру, в якій якщо програв, можна завжди переграти.

Вона ж, дивилася на всіх як на нижчий клас, як на своїх підданих. Кожен мав її слухатись, кожен мав  її любити та догоджати їй.

Світ для неї був камерним. Її не цікавило, що там за вікном, більш важливим було те, де вона зараз і щоб таке зробити, щоб можна було розважити себе.

Він ніколи її не ображав. А вона вже при першій зустрічі зробила все щоб показати, що він тут ніхто.

Він любив її – Вона любила його.

Поруч Із ним вона трішечки змінювалась. Забувала що в її венах тече блакитна кров, і ставала звичайною.

А він завжди залишався самим собою.

Коли їй було сумно, він усіма силами намагався її розвеселити, і кожного разу йому це вдавалось.

Коли Він був в меланхолічному настрої, вона лягала поруч, і просто була з ним. І це завжди його рятувало.

Коли їй потрібна була допомога, він кидав все і якнайшвидше біг до неї.

Коли ж йому була потрібна допомога, вона також все кидала і якомога скоріше бігла до нього, але завжди десь зупинялась на хвилинку другу, щоб він не зазнавався.

Одного разу він захворів, декілька днів не вставав. І увесь цей час вона була з ним, ні на хвилинку не відходила. Але коли він одужав, вона одразу зробила вигляд, що їй байдуже. Одужав та одужав, яка різниця?

Колись на неї напала «банда». Вони загнали її у глухий кут. От-от мало статися невиправне. Але він встиг, він закрив її мов щит від небезпеки. У тій бійці він був переможцем, хоч сильно постраждав.

Після бійки, вона подивилась на нього схвально, мов кажучи «дякую, я б звичайно і сама розібралась з ними, але все одно дякую». І вони пішли звідти разом.

Таким було їхнє життя.

Вони були різними, але це не заважало їм бути разом. Вона хоч і була у більшості випадків прохолодною з ним, проте ніколи не давала засумніватися у своїй любові та дружбі до нього.

Він любив її, без неї не уявляв свого життя. Вони були віддані один одному. Вони були справжніми.

Ця парочка була дивною.

 На перший погляд вороги, але насправді кращі друзі.

Ось така вона, дружба між кішкою і собакою.