http://video.i.ua/user/3267152/40371/311575 Блогер. Знову розміщую історичну розвідку, що має прямий стосунок до сьогоднішніх дат. Волинський князь Дмитро Боброк - полководець перемоги в Куликовській битві. Ті, хто вчився в радянські часи, напевне згадають, як *оспівували**битву всіх часів та народів...

Читати далі...

Знайшов цікаву статтю про кошового Запорізької Січі 1919 року: [Приєднана картинка] Юхим Божко (1885 – 1920) у червні 1919 р. організував загін «Запорозька Січ». У січі діяли запорозькі правила часів козаччини, деякі Божко сам вигадав. Заборонялося водитися з дівчатами, пити горілку та ін. За порушення запорізького статуту винуватця били шомполом, що заміняло кару киями на стародавній Січі. Божко запровадив правило – йти в бій голими, адже козак повинен здобути собі одяг у ворога, а...

Читати далі...

У продовження статті про Чорних запорожців ось іще одна історія: В час щоподенного знахабніння влади злодіїв-заброд, млявості української боягузливо-лінивої "інтелігенції", в час, коли споглядання чергового штатного "націоналіста-радикала" лиш породжує старе питання "він агент-провокатор чи просто дурень?", в цей важкий час виринає клич-запит: де ви, справжні борці, воїни, герої!?..Дослідження донедавна відкритих і знову закритих недонищених архівів несе ...

Читати далі...

Дмитро Калинчук. Більшість більшовицьких та білогвардійських командирів у своїх мемуарах не розрізняли окремих частин армії УНР. Своїх ворогів вони іменували презирливим прізвиськом «петлюрівці», роблячи виняток хіба-що галичанам. Проте був загадковий загін чорношличників який і білі, і червоні таки називали саме так [Приєднана картинка] Вони явно панічно боялися цього загону. Чорношличники з’являлися завжди лиховісно і несподівано, не дарували милості...

Читати далі...

На початку 1990–х, коли спалахнув конфлікт у Придністров’ї, влада України відмовила в підтримці українському населенню цього краю, яке було не проти відійти від Молдови й увійти до складу історичної Батьківщини. У ПМР з’явилися російські козаки, щодо українського населення Придністров’я посилилися утиски, виникла загроза з боку Румунії. Відтак УНА–УНСО вирішила надати співвітчизникам мілітарну допомогу, й 1992 року у Придністров’ї з’явилися унсовці. Загалом за час війни їх через...

Читати далі...

Психічна атака народної пісні Навесні 1993 року керівництво УНА–УНСО прийняло рішення надати допомогу грузинському народові у війні з Росією за територію Абхазії. Підрозділ українців «Арго» під керівництвом сотника Устима (Валерія Бобровича) влився в ряди Сухумського батальйону морської піхоти Міноборони Грузії. «Ми всі були схвильовані, немов вирушали на весілля, а не на війну», — згадує полковник УНСО Валерій Бобрович. Одразу загін унсовців прийняв бойове хрещення— на рейді міста...

Читати далі...

За 20 років існування УНСО не раз активною дією засвідчувала свою чітку релігійну належність до Української церкви. «У цьому сенсі унсовці — чи не найбільш визначені й виразні парафіяни, котрі неодноразово відстоювали і захищали фізично УПЦ Київського патріархату», — каже в коментарі «УМ» архієпископ Житомирський і Овруцький Ізяслав. УНА–УНСО брала під свій захист резиденцію митрополита Київського — Володимирський кафедральний собор. А у 1992 році сотня стрільців УНСО захопила...

Читати далі...

Цей день,18 липня 1995 року, увійшов в історію України як «чорний вівторок»: похорон Патріарха Володимира (Романюка), першого глави Української православної церкви Київського патріархату, перетворився на масове побоїще. Влада намагалася не допустити поховання Патріарха на території Софіївського собору, кинувши на похоронну процесію сотні озброєних міліціонерів. У тому протистоянні зі спецназом найбільший удар прийняли на себе члени УНА–УНСО. «Траурна процесія після відспівування...

Читати далі...

«Одразу після проголошення незалежності України в Криму почав посилюватися сепаратистський рух. УНСО вирішила продемонструвати, що в Україні є сила, яка може стати на захист територіальної цілісності держави, — розповідає член УНСО Владислав Мирончук. — Навесні 1992 року ми організували символічний «поїзд дружби» для проведення хресних ходів і молебнів за загиблими українцями в Одесі, Херсоні та Севастополі. Із нами їхали священики, київський хор «Гомін» та літні вояки УПА в...

Читати далі...

«На початку 1990–х, коли стало зрозуміло, що Україна буде незалежною, почалися «бродіння» у радянських військах, де було дуже багато українців, — розповідає журналістка Наталка Чангулі, член проводу УНА–УНСО. — І Анатолій Лупиніс, один із головних засновників організації, прийняв рішення виручати братів — допомогти офіцерам повернутися до України. Багато з них тоді думали, як послужити Батьківщині. Мої знайомі офіцери з Далекого Сходу, наприклад, розповідали, як тамтешні...

Читати далі...