Вид:
короткий
повний

Тексти пісень

Очі синії-сині - народний романс

Очі синії-сині

Автор музики невідомий
Автор слів невідомий
Виконує Ярослав Виджак
Жанр пісні романс

Очі синії-сині дала мати дівчині,
А навіщо давала, та й не знала сама.
А тепер цій дівчині через очі ті сині
Ані вдень, ані вночі та й спокою нема.
 
А нащо було, мати, очі сині давати? -
Очі сині самотні, мабуть, будуть навік.
Очі сині та карі не підходять до пари,
А від цього серденько тільки в'яне й болить.

Не журися, дівчино, не журися, рибчино,
Прийде в серце утіха, прийде радісний час, -
Поєднається серце з юним другом навіки
І заграє веселка у дівочих очах.

Джерело, якому вдячний за текст і музику www.pisni.org.ua

Не дуже давно вперше почув цю пісню у виконанні невідомого пісняра у громадському транспорті в супроводі акордеонуboyan.
Надзвичайно майстерно виконував. Без фальшуванняbravo bravo bravo

Autumn - Отчаяние

Всё тщетно, всё пройдёт  
Куда, зачем стремиться?  
Всё сгинет, всё умрёт...  
И снова повторится  
Всё тот же тёмный путь,  
Изрытый легионом ног  
Понять, хоть что-нибудь  
Никто, никто из них не смог...  

И я не смог и я упал,  
В бессчётный раз низвергнут в бездну,  
Бессчётный раунд проиграл  
В бессчётный раз я вновь воскресну...  

Пусть я паду, я проиграю, я умру  
И что с того? Я буду рваться всё равно.  
К тебе в своей игре падений и смертей...  
Меня отчаянье ведёт...  
Отчаяние...  
Спасёт  

Ни искорки во тьме  
И нет конца тоннелю.  
Вся жизнь в абсурдном сне,  
В который я не верю.  
А ведь казалось так  
Моё спасенье рядом...  
Познал слепой дурак  
Всю боль и мрак и пламя ада.  

Всё потеряв  
Рай я нашел в Тебе...  
О, мой маяк -  
Отчаяние!..  

Пусть я паду, я проиграю, я умру  
И что с того? Я буду рваться всё равно.  
К тебе в своей игре падений и смертей  
Меня отчаянье ведёт...  
Отчаяние...  
Отчаяние...  
Отчаяние...  
Отчаяние...  

Вот и всё... я устал  
Что имел - растерял,  
Что хотел - не достиг  
Сам себе отомстил  
Рядом нет никого,  
Чтобы верить в него.  
Мне уже не найти,  
Где я сбился с пути... 

Пикник "А учили меня летать"

Пикник "А учили меня летать"
Когда я выучил все буквы
И начал говорить, меня послушав
Ты крикнула: "Так это же записки сумасшедшего,
Я их уже читала, это скучно."

А учили меня летать те, кто к камню прикован цепями,
А учили меня любить с провалившимися носами.

Я такой же как был, все мое в кулаке,
Не хватает лишь пальца на правой руке.
Он наказан и будет с ним так до конца,
Он так долго касался чужего лица.
Не дрожи, это я, я на ощупь пришел,
Зная только одно: твоя кожа как шелк.
Не сочти за труды и запомни одно:
Я еще не забыл, как когда-то давно...

А учили меня летать те, кто к камню прикован цепями,
А учили меня любить с провалившимися носами.

Видно рано затеял я праздновать бал,
Стерегли твой покой два железных раба,
И решив меж собой, будто я не в себе,
Один поднял меня, высоко вверх,
И нацелив туда, там где самое дно,
Он швырнул меня вниз, позабыв об одном:

А учили меня летать те, кто к камню прикован цепями,
А учили меня любить с провалившимися носами.

В тихім кольорі розлук...


ЖОВТИЙ ЛИСТ...

Жовтий лист в осіннім па

кружляє під рояль старий...

Там, де нам диктувала весна

правила святої гри.

В тихім кольорі розлук

адреси невідомих міст...

Там, де цвіт нам схилявся до рук,

все вкриває жовтий лист...

І все втрачає зміст.

Де були Твої сліди -

горить вогнем торішній сон.

Збереглись на піску край води

відбитки Твоїх долонь.

Тут блукав веселий сміх

і слів кохання отченаш...

Ти і нині реальний для всіх,

лише для мене Ти - міраж...

Осінній злий пейзаж.

Жовтий лист в осіннім па

кружляє під рояль старий

там, де нам диктувала весна

правила святої гри.

Знаю що дарма стою...

Та зло пожартував тут Ти

залишивши адресу свою

на темнім дзеркалі води...

І як Тебе знайти?

Як?


Музика: Salvatore Cutugno.  Слова: Петро Мага. 

 Виконує: Павло Зібров.

rose rose rose

........................................................................................................................................................................................

ЕСЛИ Б НЕ БЫЛО ТЕБЯ...

Если б не было Тебя,

Скажи, зачем тогда мне жить?

В шуме дней, как в потоках дождя,

сорванным листом кружить?..

Если б не было Тебя,

я б выдумал себе любовь,

я Твои все искал бы черты

и убеждался вновь и вновь:

что это все ж не Ты.

Если б не было Тебя,

то для чего тогда мне быть?

День за днем находить и терять,

ждать любви, но не любить...

Если б не было Тебя,

я б шел по миру как слепой,

в гуле сотен других голосов

узнать пытаясь голос Твой

и звук Твоих шагов...

Если б не было Тебя

и мне не быть собой самим.

Так и жыл бы Твой призрак любя,

Призраком Твоим любим.

Если б не было Тебя,

я знаю, что не смог бы ждать -

Разгадал бы секрет бытия,

только чтоб Тебя создать

и видеть лишь Тебя!

..........................

Если б не было Тебя.... 

http://www.youtube.com/watch?v=-vzzFWMo3RA&feature=colike

http://www.youtube.com/watch?v=lTv1DUnVl8k&feature=colike


Музыка: Salvatore Cutugno.    Слова: А. Кортнев.   

 Исполнитель: группа "Несчастный случай".

rose rose rose

.................................................................................................................................................................................

В ТИХІМ КОЛЬОРІ РОЗЛУК...

"Et si tu n'existais pas" (І якщо б Тебе не існувало...) . Joe Dassin.

 Ця пісня є улюбленою композицією моєї подруги, двері дому якої завжди гостинно відчинені для мене.

Тому присвячую цю замітку Їй та всім своїм друзям. А також усім, хто в розлуці, або кому тепер самотньо... 

З побажанням добра, гармонії та любові!!!

heart  

http://www.youtube.com/watch?v=2dy2550KGnw&feature=colike

http://www.youtube.com/watch?v=0_XVn1_d6KI&feature=colike

Flёur - Кома

Есть в близости каждой предвестники смерти:
Увядшие листья, поникшие ветви 
Погасшие взгляды, безвольно упавшие в руки 
Ты ещё говоришь, но теряется ясность 
И меня поглощает тяжёлый и вязкий 
Туман, сквозь который с трудом пробиваются звуки 

Всюду пепел и дым, я не вижу уже ничего 
Лишь щемящие кадры того, что уже не вернётся 
И надо мною в небе парит не спеша 
Белый гигантский шар, что когда-то был Солнцем 

Плывут облака ядовитого дыма, 
Машины проносятся с грохотом мимо 
Скрипят тормоза, колёса всё ближе и ближе 
Огни карнавалов и факельных шествий 
Пожары и взрывы, стихийные бедствия 
Ты говоришь мне о чём-то, но я не слышу 

Северный ветер не может меня отпустить 
Да и нужно ли дальше идти? Раз я дороги не помню 
Вращаются стрелки, но я не могу очнуться 
Не в силах пошелохнуться и выйти из комы 

А люди кричат мне и машут руками, 
Но мне не понятны их странные жесты. 
Меж нами стена из холодного оцепенения 
И нет больше слов достаточно важных 
И нет больше жестов достаточно резких 
Ни грубость, ни нежность уже не имеют значения 

И я остаюсь на перекрёстке, пока 
В моих неподвижных зрачках отражается вечность 
Окаменев, в бездну свой взгляд устремив 
И даже если взорвётся весь мир, я не замечу 

Сменяют друг друга шторма и штили, 
Безумствуют вихри космической пыли, 
Меняется мир и лишь я остаюсь неподвижной. 
Лежат в руинах пирамиды 
Уходит под воду Атлантида 
И ты говоришь, но я ничего не слышу 

Горит вавилон и дым застилает луну 
Идут корабли ко дну, исполняя пророчество 
Сходят с орбиты сотни небесных светил 
И у меня впереди сто лет одиночества…

Куда подевался мальчик

Куда подевался мальчик,   которым я был когда-то?

Скажите, долгая старость –   награда или расплата?

Где умирают птицы? Сколько лет сентябрю?

Понимает ли море то, что я говорю?

О чем молодая листва поет весеннему бризу?

Откуда является смерть – сверху или же снизу?

Сколько листьев, чтоб выжить,   платят зиме деревья?

Мне бы только, чтоб дети  не погибали
во чреве…



(рок-опера А.Рыбникова «Жизнь и
смерть Хоакина Мурьеты»)

Полинове Поле - Відьма

Давай підемо в темряву,
Не будем повертатись,
Дорога така довга, 
Що можна не прощатись

Обличчям ляжем в жар
І згоримо без диму
Заграла десь сопілка
Прадавню пісню дивну

Прадавню пісню дивну
Заплакала сопілка
Навіки зупинилась
Годинникова стрілка

І матір – порожнеча
Покличе нас до дому
З якого ми пішли
Мільйони років тому

Розтанемо в імлі,
Полетимо птахами,
І пара гарних крил
Колись була руками

Там, де стікала кров
З подряпин і порізів
Там, де в траві змія 
Тобі під ноги лізе,

Твоєю кров’ю знак
Поставлений на мені
І полиновим димом
Попечені легені.

Хай наші голоси
Змішаються із вітром,
Розноситься чума
Отруєним повітрям,

Через багато днів
Ми знов туди прийдемо,
І своїм почуттям
Дві квітки принесемо.

Чомусь так гірко плакала вона

  • 22.01.11, 19:37
Вже серце виривалося з тенет
І прагнуло відчути подих волі,
Знайти хвилину радості у долі,
Шукати між зірок і між планет,
Між зірок і між планет,
Між зірок і між планет.

Приспів:
Чомусь так гірко плакала вона,
Ховаючи обличчя у долонях,
І щось боліло в грудях і у скронях,
І в душу не приходила весна.

Чомусь так гірко плакала вона,
І сльози витирала мов дитина,
Покарана за провину,
Покарана, залишена одна,
Покарана, залишена одна,
Покарана, залишена одна.

Приспів

Зруйнована всесильним почуттям,
Так втомлена самотнім існуванням,
Чи варто говорити про кохання,
Тоді, коли прощаєшся з життям?
Тоді коли прощаєшся з життям?
Тоді коли прощаєшся?

Приспів

Нехай і холод і вітри - Піккардійська Терція

Нехай і холод і вітри...

Музика - Ярослав Нудник
Текст - Роберт Бернс
Переклад - Микола Лукаш
Виконання - вокальна формація Піккардійська Терція


[ текст пісні ]