Стандарти краси минулого...

Губи-пельмені та попи як у коней — це ще пів біди. Стародавні племена майя взагалі подовжували черепи настільки, що ставали схожими на прибульців. Для досягнення подібного ефекту до голови маленьких дітей прив’язували спеціальні дощечки, дитина росла, і череп поступово деформувався до потрібної форми. Причому так змінювали конфігурацію черепа як дівчаткам, а й хлопчикам.

Витончена маленька ніжка тендітної дівчини – дуже красиво, але ось китайські аристократки починаючи з X століття в гонитві за максимально маленьким розміром ступні доходили до крайності. У п’ятирічному віці стопи дівчаток туго стягувалися бинтами. З віком вони сильно деформувалися і ставали схожими на крихітні копитця. А щоб нігті не вростали в стопу, їх просто видаляли. Те, що дівчина фактично не могла ходити, не особливо хвилювало громадськість. Адже аристократці зовсім не обов’язково самостійно пересуватися. Цей варварський звичай проіснував майже до XX століття.

У Середні віки з медициною було туго, а всілякі хвороби просто спотворювали людей. І щоб хоч якось викрутитися з ситуації, дами свої дефекти звели в статус переваг. Ось так з’явилася вельми дивна мода на повну відсутність брів, вій та облисіле чоло. Тим же, хто на здоров’я не скаржився, доводилося повністю вищипувати не тільки брови, а й вії, а також вибривали волосся над чолом, щоб воно здавалося вищим. А для досягнення ефекту «лебединої» шиї підбривали і потилицю.

Через жахливу антисанітарію, неправильне харчування та малу кількість вітамінів рахіт у пізньому Середньовіччі був звичайним явищем. Тож у тренді була і бліда шкіра, і опуклий живіт. Оскільки жінка насамперед мала народжувати спадкоємців, то округлий живіт був ще й символом плідності жінки. У моді були такі фасони суконь, які якомога ефектніше підкреслювали округлість живота.

Це зараз прийнято сяяти білою усмішкою, а буквально якихось 150 років тому японки всіма силами намагалися досягти чорноти зубів. Так-так, саме чорні зуби були еталоном краси і були однією з ознак аристократизму. Зуби обробляли спеціальною настойкою із чорнильних горіхів. Особливо цим захоплювалися заміжні жінки.

Це зараз засмагла шкіра і спортивна постать у тренді, а в XIX столітті всі пристойні дами намагалися мати виключно бліду шкіру та романтичну худорлявість. І знову ж таки все почалося з хвороби. У той час люди часто хворіли на туберкульоз, а при такому захворюванні вигляд скажемо прямо не квітучий. Але найчастіше блідість і виснаженість асоціювали з витонченістю та романтизмом.

Ну, а тим кому не пощастило і вони мали гарне здоров’я, доводилося добиватися блідості всіма можливими методами. Навіть вени собі підмальовували для більшої переконливості.

На що тільки не йшли жінки, щоб досягти потрібного відтінку волосся! У Стародавньому Єгипті сивину зафарбовували засобом із крові чорного буйвола, у Греції для освітлення волосся використовували екскременти, а в Римі – їдкі лужні склади. А коли волосся починало ламатися і випадати, то в хід йшли живильні маски з гною.

Жінки годинами сиділи під палючими променями сонця в надії, що волосся стане світлішого відтінку, а щоб при цьому не обгорала шкіра були придумані капелюхи з полями, що залишають волосся відкритим.

 (з мережі інтернету )