Про співтовариство

Любимые стихи разбросаны по многочисленным сборникам,журналам,блокнотам.Хотелось бы собрать их воедино.Давайте попробуем,авось,получится?
Вид:
короткий
повний

Антология любимых стихов

Никого нельзя жалеть....

Никого нельзя жалеть -
Ни красавца, ни уродца,
Эта жалость обернется
И ударит словно плеть;

        Никого нельзя прощать
        Ни за слово, ни за дело,
        Что хоть раз тебя задело,
        То прорежется опять.

Никого нельзя щадить
Ни в полете, ни в паденьи -
Беспощадней снисхожденья
Ничего не может быть.

        Но сквозь ниточку дождя
        По запущенным аллеям
        Я иду, опять жалея,
        И прощая, и щадя;

Потому, что долог путь,
И нужна такая малость -
И прощение, и жалость,
И пощада чья-нибудь.

  Михаил Трегер   

 

 

Сильная женщина...

«Сильная женщина…» - глупая фраза,
кто произносит, не думает сразу…
Как комплимент, ее можно сказать…
только услышав её - как принять?
Сильная - значит все сможет понять?
Сильная - на чувства её наплевать?
Выживет, справится и ободрит…
и никогда и ни в чем не винит?
Боль свою сможет сама одолеть,
сильная - много сумеет стерпеть?
Сильная - значит помощь ей не нужна,
да и любовь ей не так уж важна?…
Сильной подарки не надо дарить…
сильная - может сама все купить…
Сильная женщина-это удобно,
сильной казаться стало так модно...
Только все это - одна мишура,
сильной казаться - это игра,
Сильной казаться - синоним удачи…
только быть сильной - что это значит?
Сильная женщина очень горда,
сильная - ложь не простит никогда…
Нет в ее жизни предательству места,
она не позволит себе опуститься до мести…
Сильные женщины сами уходят,
слушать не будут фальшивых мелодий…
Пусть даже был для нее кто-то важен -
сильная скажет «прощай» лишь однажды...

Устименко Т.И.

Лист до Пана Бальзака...Nic dwa razy sie nie zdarza

Nic dwa razy Wislawa Szymborska Nic dwa razy sie nie zdarza  i nie zdarzy. Z tej przyczyny  zrodzilismy sie bez wprawy  i pomrzemy bez rutyny. Chocbysmy uczniami byli   najtepszymi w szkole swiata,   nie bedziemy repetowac   zadnej zimy ani lata.  Zaden dzien sie nie powtorzy,   nie ma dwoch podobnych nocy,   dwoch tych samych pocalunkow,   dwoch jednakich spojrzen w oczy.  Wczoraj, kiedy twoje imie   ktos wymowil przy mnie glosno,   tak mi bylo, jakby roza   przez otwarte wpadla okno.  Dzis, kiedy jestesmy razem,   odwrocilam twarz ku scianie.   Roza? Jak wyglada roza?   Czy to kwiat? A moze kamien?  Czemu ty sie, zla godzino,   z niepotrzebnym mieszasz lekiem?   Jestes - a wiec musisz minac.   Miniesz - a wiec to jest piekne.  Usmiechnieci, wspolobjeci   sprobujemy szukac zgody,   choc roznimy sie od siebie  jak dwie krople czystej wody.

Про осінь і не тільки...

  • 25.09.11, 13:28

Люблю осінь. Ранню - за дбайливу помірну теплоту і бурштинові грона винограду, пізню - за пишну щедрість садів і задумливу пору злив. За перше вересня, бабусині шерстяні шкарпетки, глінтвейн, міріади пташиних зграй у вже холодному небі, очікування снігу... Та і просто люблю. 

А ще восени так гарно читаються вірші про любов, людяність і про осінь)

Моя антологія осінньої поезії від улюбленої на всі пори року Ліни Костенко

по-дитячому щиро... Вже брами літа замикає осінь

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп. Цвіркуни й перепілочки припинили концерт. Чорногуз поклонився лугам і садам. Відлітаючи в Африку, пакував чемодан. Де ж ти, літо, поділось? Куди подалось? Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось. Осінь брами свої замикала вночі, погубила у небі журавлині ключі. Соловейко застудився  Дощик, дощик, ти вже злива! Плаче груша, плаче слива. Ти періщить заходився, соловейко застудився. А тепер лежить під пледом, п'є гарячий чай із медом. щемливо правильно...                         ***

Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: — Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава,
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.

           ***

Красива осінь вишиває клени  Червоним, жовтим, срібним, золотим.  А листя просить: – Виший нас зеленим!  Ми ще побудем, ще не облетим.  А листя просить: – Дай нам тої втіхи!  Сади прекрасні, роси – як вино.  Ворони п'ють надкльовані горіхи.  А що їм, чорним? Чорним все одно.

                       ***

Старі дуби, спасибі вам за осінь,  За відлітання радості і птиць.  Ще, певно, я затуркана не зовсім,  Моя княгине! Ти ідеш вмирати,  Піднявши вгору стомлене лице.  Я плачу й можу сліз не витирати.  Старі дуби, спасибі вам за це. 

мелодійно… Осінній день
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! — та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.І плаче коник серед трав — нема мелодій... а тут нема про осінь, але ж пахне по-осінньому *** Летять на землю груші, як з рогаток. 
Скот вибрідає з куряви доріг. 
Усохлий дуб, насупившись рогато, 
червоний обрій настромив на ріг. 

Стара дзвіниця й досі ловить ґави.  Серед мого колишнього двора  стоїть дівча, таке, як я, біляве,  очима світ у душу набира.  Мене веселий смуток заарканить.  Я задивлюсь на дівчинку чужу.  Невтримний час до білого паркану,  немов коня баского, прив'яжу.  Зайду у хату… озирнусь… притихну…  Час б'є копитом. Встигну, не біда.  Час б'є копитом. Я сказала – встигну! 

Ось трохи відпочину – і гайда!  
велично…

Осінь жагуча

Вечірній сон закоханого літа  і руки, магнетичні уночі.  Вродлива жінка, ласкою прогріта,  лежить у літа осінь на плечі.  Дозріла пристрасть до вогню і плоду.  Пашить вогнем на млосному щаблі.  І торжествує мудрий геній роду  всього живого на живій землі.  Ще літо спить, а вранці осінь встане —  в косі янтарній нитка сивини,  могутні чресла золотого стану,  іде в полях — вгинаються лани.  Близнята-зерна туляться в покоси,  біжить юрба червонощоких руж,  сплять солодко черкуси-негритоси,  біляві яблука і жовта раса груш.  Рве синій вітер білі посторонці.  А в серце літа — щедрий сонцепад.  І зливками розтопленого сонця  лежать цитрини, груші й виноград.  Загусне промінь в гронах перегрітих.  А ляже сніг на похололі дні —  жагучий сон закоханого літа  в холодну зиму бродить у вині! 

                      ***

невмолимо сумно…

Осінній день березами почавсь.  Різьбить печаль свої дереворити.  Я думаю про тебе весь мій час.  Але про це не треба говорити.  Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».  Чи ж неповторне можна повторити?  В моїх очах свій сум перепливи.  Але про це не треба говорити.  Хай буде так, як я собі велю.  Свій будень серця будемо творити.  Я Вас люблю. О як я Вас люблю!  Але про це не треба говорити. 

красиво і по-світлому печально…
***
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Я вже забула. Не моя провина,—
Це так природно — відстані і час.
То музика нагадує про Вас,
То раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно — музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима. Двори стоять у хуртовині айстр. Яка сумна й красива хуртовина!

Хокку осени



Осеннюю мглу
Разбила и гонит прочь
Беседа друзей.

О, кленовые листья,
Крылья вы обжигаете
Пролетающим птицам.
[ Читать дальше ]

....

  • 17.09.11, 16:25
А измерить кто жизнь нашу может?
Только время, что раны не лечит.
Расставаясь, надейтесь на встречу,
Даже если она невозможна…
(с)

Цветаева Марина

  • 13.09.11, 13:01

Я Вас люблю всю жизнь и каждый день.
Вы надо мною как большая тень,
Как древний дым полярных деревень.

Я Вас люблю всю жизнь и каждый час.
Но мне не надо Ваших губ и глаз.
Всё началось и кончилось - без Вас.

Марина Цветаева

Когда закончена игра


Когда ушел один к себе,
Ушел как будто налегке,
Достал вина, не помню где,
Я в эту ночь был не в себе.
Проститься можно и смеясь,
Зачем же сразу мордой в грязь,
А сор из собственной избы
Тащить, признаться, не с руки.

Когда закончена игра,
Когда мужчинам не до сна,
Но все ж с тобой наедине
Так хорошо — иди ко мне,
И ты поймешь, что значит ночь
Я в эту ночь тебя не прочь…
А ты не против мне помочь...

А тот последний разговор,
Признаться, помню до сих пор,
Я так хочу его назад,
Я что-то ляпнул невпопад,
Но все же было не со зла -
На камень вдруг нашла коса.
И, веришь — нет, не лечит хмель
Так просто указать на дверь...

Когда не стоит свеч игра,
Когда мужчинам не до сна,
Но все ж с тобой наедине
Так хорошо — иди ко мне,
И ты поймешь, что значит ночь
Я в эту ночь тебя не прочь…
А ты не против мне помочь...
(«Когда закончена игра» группа «9 район»)

Цветаева Марина

  • 07.09.11, 19:21

Мы с Вами разные,
Как суша и вода.
Мы с Вами разные,
Как лучик с тенью.
Вас уверяю - это не беда,
А лучшее приобретенье.
Мы с Вами разные,
Какая благодать!
Прекрасно дополняем
Мы друг друга.
Что одинаковость нам может дать?
Лишь ощущенье замкнутого круга.
Марина Цветаева

.........

...Нет времени,но есть мгновенья,
Они идут, наматывая дни
И только строчки на бумаге связуют меж собой они.
Но пишет не рука,а сердце,
Оно оставлено в словах!
Как трудно приоткрыть ту дверцу -
Услышать Сердце в небесах.
И одиночество дается,чтоб мы сумели ощутить,
Когда сильнее бьется Сердце
ЛЮБВИ протягивая нить!..
(c)