Закоханий був вітер у струнку берізку.

"Кудись зникає знов душа – бездумно тіло полишає…
А в мене безліч запитань – на них я відповідь шукаю:
Чи має Сонце почуття, чи лиш безжально спопеляє?
Які на дотик небеса, котрим нема кінця і краю?
Куди зникають вранці зорі, красу свою спішать сховати?
А квіти швидко відцвітають, бо їх не хочуть помічати?
Я з вітром тихо розмовляла, у нього я усе питала,
Та він лиш ніжно обіймав, а я так відповідь чекала…"
                                                           невидим-ka

Закоханий був вітер
                        у струнку берізку.
Вона стояла осторонь усіх...
                        та інколи пускала слізки.
То зорі роздивлялася ...
                        із сонцем...
Та шепотілася ...
                        із вітром любим трішки...
А вітер від Кохання того...
                        забув про все на світі...
Він гладив ...
                        цілував їй руки-віти...
Він обнімав так ніжно...
                        пестив листя-губи...
В берізки тої
                        аж щось затремтіло...
                                          в грудях.
І раптом в неї виросли
                        могутні білі крила...
Вона любила... мріяла...
                        і так їй закортіло...
Коханого свого не полишати...
Лише його завжди...
                        його лише кохати...
За вітром любим...
                        із коханим... полетіла…

І ось з'явилася на Світі нова зірка!
Бо якщо ти... по справжньому кохаєш.
Ти Зіркою стаєш... і як вона палаєш.

                                                                  Master