Подборка "Гуцульщина"

Манайло Ф. Ф. Гуцульское подворье.

Кузив Богдан. Дыхание гуцульской осени.

Гончарова Екатерина. Гуцульский дом.

Гарани Йосиф (ученик А. Ердели и Й. Бокшая) Гуцульское село

Боляков Никита. Гуцульский двор.

Юрьев Игорь. Гуцульская хата

Интерьев внутри дома прекрасно показал художник Манайло Ф.Ф.:

Интерьер гуцульской хаты

Гуцульская кладовая

Ну и люди, сами гуцулы, начну с прекрасной половины-) Девушки, женщины...

Шупляк Олег Гуцулка.

Анна Хомчик Гуцулка

Б.И. Казаков (род. 1937 г.). Гуцулки.

Вітовт Монастирський. Дівчина-верховинка. 1960..

Владислав Яроцкий (Wladyslaw Jarocki) Гуцулка

Иван Васильевич Ковач Гуцулка.

Иван Иванович Труш Гуцулка с ребенком

Казимир Сихульский Молодые гуцулки

Коваленко Сергей. Люба

Коцка Андрей Андреевич Молодая гуцулочка.

Кулик Иван Анисимович Гуцулка

Михайло Мороз Гуцулка..

П.Стахевич. Наречена з-під Чорногори

Углов Александр. Гуцулка.

Пстрак.                                                   Танський, 1910 рік

Вероніка Черниенко Стара гуцулка.

Гуцулы!!!!!

Ропяник Игорь. Старик.

Бараненко Виталий. Этюд гуцула Илюка И.И..

Бокшай Иосиф Иосифович Встреча на полонине, 1957.

Врублевский Юрий. Портрет гуцула.

Иван Иванович Труш Трембитари 1905.

К.Сіхульський. З життя гуцулів.

Как видите тема очень благодарная, а закончить хочу праздничными картинами, умеют праздновать гуцулы!!!!

Роман и Надежда Федишины. (о них на днях сделаю отдельную заметку)

Т. Аксентович Коломийка

Иван Иванович Труш Веснянки.

Михайло Мороз Без названия.

Михайло Мороз Колядки.

Островский Александр. Гуцульская свадьба.

Гуцульський діалект : великий етнограф Гуцульщини Шухевич залишив докладний опис із вживанням специфічної фахової лексики гуцулів, як відбувався сплав лісу, чи сплавачка, майже сто літ тому: "Як на приставі є трачка, чи фірас, де ріжуть тертиці, то виловлюють туди ковбки, кілько їх треба, а решту - марфу - збивають у плоти - дараби. Задля того ловить кождий керманич для себе при повені ковбки, які вода несе і які собі сам вибере. У перший ковбок, який хоче брати, затинає у чоло вершака два рази сокирою навхрест, потім кочєє тото дерево з води на пільги - на два ковбки при березі поперек ріки уставлені; як напільжить (накочає) собі, кілько йому треба на одну тальбу - частину дараби, ширина якої залежить від ширини і глибини ріки, то підчулює - стинає зі споду укосом (навскіс) кождий вершак ковбка, аби він чолом не вдарив у камінь, після чого затинає кождий вершак три рази навхрест, ирстячи (хрестячи) тото дерево словами: "Во ім'я Отца... Амінь". Тепер заверчує у крайні ковбки розкрутє - молоду смерічку, печену у вогни і коло вогню кручену, і заплішує тот розкрутє до одного з дальших ковбків; а від сего б'є розкрутє дальше, так що поробить із тих розкрутів ланц (ланцюг), який в'яже вершки ковбків. У ковбках, до яких розкрути не прибиті, а лише над ними переходять, б'є попри ланц стражі, чи клюки. Таке легке сполучення придержує ковбки разом: окрім того, дозволяє кождому ковбкові зосібна розсунутися, піднестися, як ідучи водою, натрафить на скоки - вистаюче каміння. Гузярі ковбків цілком не спаєні між собою, бо вони грубші, підносяться або розходяться більше над каменем, як вершки.

До першої так зложеної тальби робить керму; вона зложена з дошки, якою відвертаєся воду, і з друґара, що своренем ходить у стільці, який зроблений на самім переді тальби. Коло керми вбиває керманич сохар - кавалок розсохатого дерева, на яке кладе всю свою теркилу. Так зладжену тальбу стручує тепер з пільги, спускаючи її вершаками на воду; до тої тальби зсилює гакарями - міцними розкрутами - другу, а як годен вести, ще і третю. Кілька тальб, зсилених одна за другою, дають надовжницю; 20-30 тальб, одна за другою, дають гарем, ним може іти на Бистриці, як невелика вода; дві тальби вширш збиті, се нашириця; ківетора - се півтальби. На кінцевій тальбі кладе керманич другий стілець і лише одну керму. До крайного гузяра присилює цвайку - довгу смерекову жердку, якою притримує до берега дарабу, аби її вода не взяла.

Для збивання однієї дараби потребує звичайно два дні, а пускається з нею долів рікою аж тоді, як друга повінь прийде (із розгаченої вгорі ріки). До однієї дараби стає стільки людей, скільки є кермий у ній.
Як мають пускати дараби долів, то держить один керманич за цвайку, другий іде по дарабі з сокирою у правій руці і, зачинаючи від крайнього ковбка, перехрещує до сходу сонця кождий ковбок ніском (носом) сокири і каже: "Як я вас тепер усіх назначив, так поможи мені, Боже, віднести вас туди, куди гадаю"...