Мамо моя...Найрідніша у світі,
Ти моє сонце і мій оберіг.
Ти,наче лілія,чиста і світла,
Дарма,що на скронях давно білий сніг.
Твоя усмішка щира й привітна,
Душу зігріє ніжним теплом.
В серці твоєму трояндами квітне
Вічно жива материнська любов.
Знов поцілую натруджені руки,
Серцем й душею за тебе молюсь.
Щоби не було в житті твоїм туги,
Я Богородиці низько вклонюсь.
Щоби не плакали лагідні очі,
Віра й надія вели в майбуття.
Щоби спокійні були дні і ночі,
Щастям іскрилась дорога життя.
Мамо,голубко моя сизокрила,
Нехай тобі доля добра додає.
Ти мені двері життя відчинила,
Я дякую Богу,що ти в мене є.
Заручники думок і почуттів,
Вічні невільники любові й болю.
Душа поета - мов палітра слів.
Душа без рими - наче пташка у неволі.
Шлях поетичний не буває без тернин,
Поетом бути - щастя і недоля.
Плести намисто із віршів-перлин,
Розкрити неба дар - така Господня воля.
Душа поета ніжна і вразлива,
Часто мандрує у незвіданих світах.
Знаходить в них вона надхнення крила
І їх дарує потім світу у віршах.
Дар творчості - це відчуття польоту,
Це скарб цінніший від земних багатств.
В ньому з”єдналися служіння і свобода,
Йому скорився навіть невблаганний час.
Почуй,Поете,в серці голос Бога,
Та егоїзмом ти його не заглуши!
І буде світлою віршована дорога,
Неси добро у світ,живи,твори,пиши!
Похмурі дні...Сумні мелодії
Мінорний настрій навівають.
Нема в природі вже гармонії
І щирі усмішки з облич зникають.
Світ захлинається ненАвистю
У морі злості і розбрату.
Багато фальші й мало радості,
Війною брат іде на брата.
Світ над безоднею схиляється,
Бездушним ідолам вклоняючись.
Сам над собою світ знущається,
Зв”язок із Світлом розриваючи.
Гордині вірусом затруєний
Заручник дикої агресії.
У свою жадібність занурений,
Законом Всесвіту приречений...
Світ хворий на нестачу розуму,
На егоїзм і тупість мислення.
Над прірвою,мов заворожений,
Стоїть у самовозвеличенні.
Отямся,світе душ скалічених!
Багнюку змий з очей затьмарених,
Викинь облуду з вуст засмічених
І не замінюй Істини примарами!
Не чує світ...Він заблукав у темряві,
Власною волею обравши згубний шлях.
Не бачить світла...На землі панують демони
І плачуть ангели над людствоми в небесах.
Души родственные на земле встречаются
И не властвуют над ними расстояния.
Судьбы где-то в небесах переплетаются
И томятся души встречи ожиданием.
Назначают души звёздные свидания
За пределами земного тяготения.
Окруженные молвой непонимания
Души-птицы не теряют устремления.
Кажется порой, по воле случая
Души родственные на земле встречаются.
Остаются эти встречи в жизни лучшими,
Никогда больше они не забываются.
Не бывают случаи случайными,
Божий промысел о них для нас неведомый.
Что для глаз и для ума прикрыто тайнами,
Свыше Богом изначально предначертано.
Души родственные в небесах общаются,
Чтоб узнать друг друга с первого мгновения
Когда в мире земной жизни повстречаются
И сдержать не смогут сердца притяжения.
Чтоб обнять друг друга крыльями незримыми,
Когда в сердце небеса приоткрываются,
Чтоб навек друзьями быть или любимыми,
Люди-птицы на земле этой встречаются.
Я малиновий чай приготую тобі,
Ніжно руки покладу на плечі...
І нехай завивають шалені вітри
В цей похмурий зимовий вечір.
Я тобі приготую з любові напій,
Нехай душу твою він зігріє.
Нехай сонце яскраве засяє у ній
І розбудить весняні мрії.
Я малиновий чай приготую тобі
Зі спокусливо-ягідним смаком,
Пригощу тебе літом посеред зими,
Причарую п”янким ароматом.
Сьогодні в рік новий ступає
Війною втомлена країна.
Що за поргом нас чекає
На нерозібраних руїнах?
В очах її скорботні сльози,
Із її вуст молитва лине.
У її небі чорні грози.
Моя розтерзана країна...
Мечем пробите її серце,
Бо навкруги страждань долина.
Та правді вірна зостається
Вождями зраджена країна.
Перед загарбниками злими
Вона не стане на коліна,
Дорога волі-шлях єдиний
В моїй нескореній країні.
Нехай свята зоря Різдвяна
Благословить кожну родину.
З вогню й руїн нехай повстане
Соборна,вільна,сильна Україна.
