Кохання – це коли так легко,

Коли так хочеться літати.

Світи незвідані й далекі

Воно уміє відкривати.

Кохання–це вогонь у серці,

Що гріє, та не обпікає.

Води живильної озерце,

Що душу й тіло ізціляє.

Це заповітних мрій віночок,

Що Ангели для нас сплітають.

Це тисячі живих дзвіночків,

Що до життя нас повертають.

Кохання-це безмежна ніжність,

Що все навколо огортає.

Кохання не буває грішним,

Воно душевні рани заживляє.

Кохання - це могутні крила,

Що із глибин сердечних виростають.

Немов небесна квітка сніжно-біла,

Яка пелЮстки в душах розкриває.

Та на Землі всій слів не вистачає,

Щоб почуття це дивне описати.

Той зрозуміє, хто його пізнає,-

Яке це щастя - просто жити і кохати.

Дотла сожженные сердца… Как вырвать с корнем боль, не знают, Печаль не сходит с их лица, Молчат и мир иллюзий покидают. От горечи сойти с ума… И в отголосках лжи сгорая, И вечно пленная душа В надежде ищет каплю рая. В чем вера? Сила? В чем порок? А мы живем не замечая… В нас есть и грешник и пророк, А кто и жизнь пустил по краю… Дотла сожженные сердца, Так пусть надежду не теряют. Молитвой праведной Творца, Пусть веру в жизни сохраняют!

Зазирни у мої очі –

Ти весну у них побачиш.

Вони розказати хочуть

Все, що ти для мене значиш.

Зазирни у мою душу –

Лиш тобі її відкрию.

У її глибИни впущу,

Там побачиш мою мрію.

Потаємних струн торкнеться

Неприховане бажання.

Зазирни у моє серце –

Ти побачиш там кохання.

Сьогодні день останній.

Гортаю лист календаря.

І сумно безталанній,

бо я залишилась одна.

Не бачу світла більше,

хоч сонце піднялось на небо.

Чого бажати гірше?

Пішов від мене - значить треба.

Пішов - і навіть без оглядки.

Значить кохав ти іншу тільки.

Зі мною що? - одні здогадки.

Ти не хотів терпіти стільки.

Пішов - і навіть без зітхання.

Значить таким воно було

твоє прискіпливе кохання.

Не витримав таки його.

Не міг сказати, що не я

затьмарюю красою очі.

У тебе є своя зоря,

з якою ти проводиш ночі.

Мені так гірко, сумно, страшно

і боляче, бо я кохаю.

А серце те щемить так важко,

коханий, я таки страждаю.

А ти дивився так на мене.

Слова твої мене просили:

"Спинити серце  неможливо.

Піду собі поки є сили".

Сотки

Растянувшись на сотках,

Пройдя вдоль высотки.

Принимая стакан горькой водки

- Не в силах правду сказать...

Но все не напрасно,

Ведь было опасно.

Зачем так ужасно?

- Мне пока еще не понять...

А мы продолжаем,

Зачем? даже не знаю.

Еще одного выручаем

- А нам ли считать...

Тяжелую ношу пока еще тянем,

Вспоминая всех кто оставлен.

По приходу на третий мы встанем

- И будем молчать...

***

Сталкер

Ржавой весны подбирая осколок

Дуновение ветра приносит тревогу

Вскрываю как вену я старый замок

Вновь иду к одному

Агония прежде великой  страны

Озаряет сейчас лиш меня одного

Линии вероятности сплетенной судьбы 

Не стоят здесь уже ничего

Только камни пустого и мертвого города

Оживают на миг - когда к ним прикоснешся рукой

Представиш (и вспомниш) маевку - идущие толпы народа

Но не надо сегодня их тревожить покой

Мои слезы , - камни дождя ,

Отколовшийся горный хрусталь ,

Они падают звоном Небес

В реку грусти ,и течением в даль . . .

Разбегается тень дурака ,

Тысячей предан  был , убит четырьмя ,

Но любил пока падал хрусталь ,

Утопая ,

                 И течением в даль . . .