Ось стою і стукаю...

Світ у морі гріхів потопає,

Захлинаючись гнівом і заздрістю.

А сваволі людськІй кінця-краю немає,

Нема в дУшах любові і радості.

Кому служить цей світ і на кого чекає

В час рішучий на зламі історії?

Вже й подобу своЮ  поступово втрачає,

Нових ідолів собі створює.

Пів-планети – прихильники Армагедону.

На пророцтвах кишені збагачують.

Хоч самі навіть й гадки не мають у тому,

Що так пристрасно передбачують.

Хтось приходу Антихриста щиро чекає,

І до страху в полон віддається.

Тільки от, бідолаха наївний, не знає,

Що той “гість” вже живе в його серці.

А Господь заповів – Будьте зАвжди готові,

Бо не знаєте дня, ні години.

Є всі відповіді у Його святім слові,

Лиш відкрий свої очі, Людино!

Кому служиш, від того й нагороду одержиш,

Буде пізно тоді щось міняти.

Коли подорож свОю на землі цій завершиш,

Неминуче прийдЕ мить розплати.

У цей час благодатний Він стоїть коло серця,

І на дозвіл від тебе чекає.

Щоби світло й надію до нього принЕсти,

Він потреби усі твої знає.

Він запалює віри промінням

В душах сонце любові й достатку.

Де зросте в серці диво-насіння,

Там народиться Боже дитятко.