Хто ти,людино?

Хто ти, сучасна людино?

І чого в цім житті тобі треба?

Живеш за законом тваринним,

А хочеш дістати до неба.

Для чого в цей світ ти приходиш?

І що ти у ньому шукаєш?

Чи, може, безцільно по землі собі ходиш,

І лиш пустоту після себе лишаєш?

А хто ідеалом в житті є для тебе?

Сама собі стала царем ти і Богом.

Кричиш, що у Ньому не маєш потреби,

І вище за тебе немає нікого.

Отямся! РозплЮщи засліплені очі!

Хоч раз зазирни у зневолену душу.

Ти слізних благань її чути не хочеш,

А совісті поклик сама в собі глушиш.

Собі на землі п’єдестал ти будуєш

Із заздрощів, злоби, гордині й обману.

А дітям своЇм ти каліцтво готуєш,

Поламані долі їм будуть придАним.

Якщо ж ти від Бога сильнішою стала,

Й нема над тобою ніяких законів, -

Насправді ти нижче за звіра упала,

У свого ж безглуздя опинилась в полоні.

Що лишиш нащадкам, бездушна людино?!

Очей сліпоту передаш в покоління…

Безсилою буде уся медицина,

Якщо ти уб’єш в нім духовне насіння.

Чи просто живеш ти в цім  світі пасивно?

Й на все нарікаєш – така Божа воля…

Чому зрозуміти не можеш, людино –

СвоЇми руками творИш собі долю.

А Він нас учив, щоб булИ ми як діти –

Щоб кожної миті себе розкривали.

ВсьомУ дивувались й уміли радіти,

І з щирістю в серці  любили й прощали.

Хто шукає чого – сАме те і знаходить,

Вільний вибір дається тут кожному.

Та найвища й найбільша у житті цім свобода –

Це неволя в полоні Божому.