Символи на давніх печатях Великоберезнянщини

      Для прикладу взяти хоча б печатки Кострини, Солі та Заброді. На Костринській печаті зображений повернутий вправо, здиблений на задніх ногах ведмідь з відкритою пащею. На Солянській – повернутий вправо благородний олень з піднятою правою ногою. На третій – повернутий вліво річковий рак та дві паралельні лінії під ним.
       Отже, на всіх печатках зображені представники тваринного світу, характерного для Карпатського регіону. До речі, такі ж символи зустрічаємо і на емблемах інших населених пунктів Закарпаття. Олень завжди був уособленням живої краси Карпат, а ведмедя та рака зустрічаємо на середньовічних гербах комітатів Берега та Угочі. Більше того, червона фігура ведмедя у точнісінько такій позі як на Костринській печаті, але повернута вліво – до синього  поля із золотими полосами, стає згодом гербом всієї Срібної землі. При цьому затверджується таким тричі – у 1920, у 1929 та 1990 роках.
       На печатях Завосина, Старої Стужиці, Тихого (1857) символами є тварини свійські – вівця, свиня, кінь. Так, вівця упродовж віків годувала і одягала наших предків. У ХУІІІ ст. великі вівчарські домінії були у Лютій і Липовці, тобто біля полонини Рівної. Але розводили цих тварин і в інших селах, навіть при Малоберезнянському чоловічому монастирі у 30 –х роках минулого століття доглядалася отара з майже сотенним  поголів’ям овець. У Стужиці свиней годували на випасі у лісах, де повно було букового насіння. А порода «моголиця», отримувана схрещуванням дикого кабана і свійської свині, була стійкою до хвороб. Новий поштовх розвитку цієї галузі тваринництва дало поширення картоплі у верховинському краї.
       На печаті Тихого зображений кінь, хоча у господарствах незамінною тягловою силою були воли. Очевидно, коні слугували помічниками у лісозаготівлі, якою споконвіку займалися наші предки. Саме гужовий транспорт доставляв заготовлену деревину і до пилорам. Тому символ коня на печаті цілком логічний для жителів лісистої місцевості.
       Інша велика група символів на печатях населених пунктів нашого краю – знаряддя праці, здебільшого примітивні. Вони відображали спосіб і культуру землеробства жителів Ужанської долини. Саме їм надається перевага на печатях Люти, Волосянки, Мирчі... На Мирчанському, зокрема, поряд із давнім ралом бачимо не хлібні колоски, а два колючі кущики. Можна припустити, що вони означали «ірташі» (угор. пасіки), які і годували тоді селян. Цікаво також, що румунською мовою «колючі кущі» іменують словами «меречіне» або «мерече», що наводить на роздуми щодо походження назви цього села.
      Двоколісний плуг і карпатську смереку бачимо на полі ще однієї печаті. Її помилково вважають символом Ужка. Таку думку підтверджує і легенда латинською мовою, яка перекладається дослівно так: «Печать володіння казенного». Отже, йдеться про казенне майно, яке могло бути і не Ужоцьким.
      Розгляд давніх печатей населених пунктів нашого краю дає нам змогу відтворити історичний екскурс використання символів, яким надавали перевагу предки. Напевно, щось із них потрібно використати і у сучасних гербах.