хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Політ в 9 вікон

                                                                  

Після легкої грози захід сонця був дивовижний: велика рожева тарілка м'яко опускалась до обрію. Сонце, здавалось, розливало разом з ніжним світлом тишу, яка залишала шум вулиць на другому плані, накривала собою. Такий спокій...

   Вулицею повільно йшли двоє закоханих, тримаючись за руки. Обоє молоді й красиві. 

Дівчина тримала в  руці червону повітряну кульку на довгій стрічці. Хлопець проводив її додому після посиденьок в місцевому кафе. Такі гарні разом - здавалось, що їм більше нічого не треба, тільки б триматись за руки. Вони йшли, тихо розмовляюши, сміючись, притягуючи замиловані погляди прохожих.

   Дійшовши до дверей одного з під'їздів найбільшого в районі будинку, дівчина випустила кульку з рук. Вона пильно стежила за її плавним повільним польотом.

-- Ходімо на дах. - лагідно мовила, погладжуючи груди хлопця. - Захід сонця сьогодні має бути гарним.  ...Побудь зі мною ще...

  Хлопець погодився, не вагаючись. Вони піднялися на дах, звідки відкривався фантастичний краєвид. Молоді люди сиділи на долівці, обійнявшись. Так добре було просто мовчати...

   Дівчина подивилась своїми небесно-синіми очима, повними любові й щирості, на друга, який втупившись в далечінь, думав про щось своє:

-- Я так тебе люблю... Ти й уявити не можеш... Якби ти мене покинув, я б напевно померла від горя..

-- І я тебе люблю, мала... Ти не помреш. Бо життя нема... Є тільки обман, який називають життям. А смерть - це не смерть, а перехід в світ блаженства і спокою. Ти шукаєш сенс життя? А сенсу нема - ми просто виконуємо якийсь план Творця, справжнього змісту людина набуває тільки після того, як покидає цей світ. Не розумію, нафіга я тобі це кажу... Нащо тебе напрягати? Ти просто не бачила того світу, тобі не зрозуміти. - дівчина була трохи спантеличена, вона не роуміла про що мова, але й далі слухала. - Та в мене є ключик від дверей в той світ. Я завжди можу туди прийти знову з певністю, що повернуся. Там неймовірно добре...

   Хлопець дістав з кишені маленьку коробочку, витягнув звідти маленький клаптик паперу, поставив на язик. Дівчина дивилась насторожено, не розуміючи, що відбувається.

-- Спробуй, мала! Ти ж мені віриш? Тобі буде добре - побачиш. Я тобі не можу бажати чогось злого. Не бійся.

  Видно було, що дівчина вагається, але все таки бере клаптик паперу, схожий на поштову марку.

   Головний біль, напівпритомність. Вони повільно потопали в блаженстві...

-- Мала, подивися, як красиво вмирає сонце... - хлопець бачив, як сонце розливається хвилями, б'є об будинок, гудки кораблів, причал, чайки, люди, ноги пекли від гарячого піску...

   Дівчина в той час вклалася на колінах друга - їй було важко сидіти. Було страшно і водночас байдуже. Серце несомовито стукало в грудях, світ наливався яскравими барвами, спалахував, наче фейєрверки, боліли очі... Раптом вона підвелася і почала захоплено розглядати руки, витягнувши їх перед собою. Вони світились м'яким персиково-золотистим сяйвом, возтікались, капали на долівку даху, сяючі потьоки зтікалися до сонця.

-- Воно кличе... - вона не мружачись дивилась на рожеве сонце, яке з байдужістю полишало день. - Ходімо! Давай! Потім буде пізно! - несамовито шарпала за руку ослаблого друга. - Там відповідь на всі мої питання. На мої, на твої, на всі.

   Руки дівчини, які ще щойно світились, стали крилами. Вона неслася вглиб коридору, вкінці якого сонце тремтіло, наче желе. Хлопець плентався за нею, міцно тримаючись за руку дівчини - йому здавалось, що його ноги грузнуть в піску, пісок затягував його в себе. Йому було дуже страшно, на відміну від дівчини, яка зараз переживала неймовірну ейфорію.

   Молоді люди, наче голуби, випурхнули з даху. Він у свій фантастичний світ, вона - в свій. Вона йшла за відповіддю на непоставлені питання, він рятувався від стихії...

Політ довжиною в дев'ять вікон... Кінець... Назавжди молоді... Назавжди закохані... Назавжди разом... Їй - 16, йому - 19.

9

Комментарии

Гость: товариш Кац

19.06.11, 13:48

от правильно, наркоманія має бути викорінена - це природній відбір)

    29.06.11, 13:51Ответ на 1 от Гость: товариш Кац

    добре, якби наркоманія викорінювалась без жертв

      Гость: товариш Кац

      39.06.11, 13:55Ответ на 2 от Prosto Nadiya

      якшо на людей ше більш-менш схожі то так, а якшо якісь кончєні, то навіть не жалко

        Гость: товариш Кац

        49.06.11, 13:55Ответ на 2 от Prosto Nadiya

        і взагалі краще писати якийсь позитив

          59.06.11, 14:01Ответ на 3 от Гость: товариш Кац

          якшо на людей ше більш-менш схожі то так, а якшо якісь кончєні, то навіть не жалкоці були початківцями. молодими, все життя попереду. було...
          жаль звичайно...
          а ті, які вже роками вживають - теж жаль, але розумієш, що смерть для них буде кращим варіантом.

            69.06.11, 14:03Ответ на 4 от Гость: товариш Кац

            і взагалі краще писати якийсь позитивпобільше б позитиву в душі, то може писався б позитив і в блокноті.
            та й я не управляю тим, що пишу - ідея виникає сама, та й пишеться наче без моєї участі

              Гость: товариш Кац

              79.06.11, 14:05Ответ на 6 от Prosto Nadiya

              ти там часом "поштові марки" не використовуєш?)

                Гость: Сёдня удалюсь

                89.06.11, 14:07

                любовь зла

                  99.06.11, 14:08Ответ на 7 от Гость: товариш Кац

                  ти там часом "поштові марки" не використовуєш?)боже збав
                  якщо вже вмирати то красиво, а не від наркотиків
                  та й перед тим, як публікувати писачку, перечитала купу літератури про цей препарат.

                    109.06.11, 14:09Ответ на 8 от Гость: Сёдня удалюсь

                    любовь златобто?

                      Страницы:
                      1
                      2
                      3
                      5
                      предыдущая
                      следующая