http://rid.org.ua/?p=624

1. Бандерівців видумав німецький Генштаб. Із вдячності німцям та із ненависті до Росії, росіян і всього русского бандерівці видумали Адольфа Гітлера. 2. Перші бронежилети появились у Радянському Союзі і прикривали тіло лише ззаду. Бо бандерівці завжди стріляли в спину. 3. На Західній Україні радянські військові пересувались парами, зв"язуючись спина до спини. Це заважало ходити, але страхувало від бандерівців, які завжди стріляли в спину. 4. Бандерівців фінансували німці. Мельниківців теж фінансували німці, але через інший банк. Для відмивання бабла. 5. Бандерівці ніколи не воювали з німцями. На жаль, німці часто про це забували і воювали з бандерівцями. При цьому вони не повертались до бандерівців спинами, і відбувалась страшна різня. 6. Бандерівців активно підтримували сіоністи - люті вороги СРСР. Вони навіть прислали їм із Палестини два єврейські медичні батальйони. 7. Бандері настільки не давала спокою слава Гітлера, що він написав книгу "Моє визвольне змагання", де сформулював "остаточне вирішення польского питання" у "хрестовому поході на Волинь". 8. Кажуть, що Бандера сидів у польському концтаборі. Це неправда. Поляки просто охороняли його від агентів НКВД, бо ненавиділи Росію. 9. Кажуть, що Бандера сидів у німецькому концтаборі. Це неправда. Він лікував хвору підшлункову у режимному санаторії СС. 10. Бандерівці завжди люто нападали на пацифікаційні команди поляків і вирізали всіх ущент. Хто не знає, пацифікації - це акції польських пацифістів по встановленню дружби з іншими народами тогочасної Польщі. 11. Бандерівці завжди діяли у лісах, а на відкриті простори виходили тільки вночі. Вони боялися сонячного світла. 12. На Західній Україні діяли загони НКВД, замасковані під бандерівців. Але їх швидко розкривали: у енкаведистів руки були по лікоть в крові, а у справжніх бандерівців - по плечі. 13. Бандеру, як і Бабая, насправді видумали москалі для того, щоб лякати ним дітей. Діти настільки в нього повірили, що вони матеріалізувались. Тільки Бабай носив галіфе, мав вуса і курив люльку. 14. Бандерівці під страхом смерті заставляли гуцулів масово виготовляти карпатські килими, які далі відправлялись Гітлеру. Із усіх килимів він найбільше любив гризти саме карпатські. 15. Поляки насправді настільки любили волиняків, що почали масово надавати їм медичну допомогу і проводити обстеження. З массового взяття аналізів крові з безіменних пальців селян почалась Волинська різня. Тупі бандерівці і досі стверджують, що її розпочали поляки. 16. Бандера був не просто карликом із великою головою і червоними очима. Він був цирковим ліліпутом із Літаючого Цирку Ріхтгоффена. 17. Бандера не був українцем. Він був іспанцем. Але старанно це приховував. 18. Шухевич не був українцем. Він був одеським євреєм, і справжнє його прізвище - Шухерович. Саме він підтримував зв"язки бандерівців із сіоністами. 19. Адольф Гітлер був Провідником Берлінського Крайового Проводу ОУН. 20. Бандерівці розмножувались укусами. Людина, покусана бандерівцем, нічим не виявляла себе до повного місяця; тоді виходила надвір, казала "свій, до свого, по своє" і перекидалась бандерівцем в кожусі і з обрізом. 21. Таким-сяким порятунком від укусу бандерівця був тільки один варіант - укус чекіста. Люди, укушені чекістами, ставали стукачами. Уночі вони виходили в ліс і стукали по дереву морзянкою. Укушені бандерівцями стукачі просто умирали, і це давало підстави Православній Церкві(МП) їх відспівувати. 22. Бандерівські історики стверджують, що в УПА були навіть танк і літак. Це правда. Бандерівці взагалі любили красти все, що погано лежить. 23. Уніформу для УПА розробив Хьюго Босс по особистій вказівці Розенберга. 24. Свій головний убір бандерівці називали "мазепинкою". Цим вони підкреслювали свою ненависть до Росії, росіян і взагалі усього русского. 25. Бандерівці не користувались власними іменами, а тільки псевдонімами. Ця кримінальна традиція легко пояснюється: усі бандерівці були злочинцями. 26. Бандерівці люто ненавиділи і жахливо вбивали польських професорів і радянських учительок. Войовниче бидло завжди агресивно ставиться до освіти. 27. Найжахливішим винаходом бандерівців була так звана "Просвіта" - агітаційно-пропагандистські гуртки сектантського типу, що задурманювали населення і прививали їм ненависть до Росії, росіян і усього русского. Саме для їх діяльності бандерівці придумали НЛП, 25-й кадр, інфразвук, п"ятихвилинки ненависті і греко-католицьку церкву. 28. Бандеру називали "провідником", бо до війни він ходив по електричках і перевіряв пасажирські квитки. Ось такий тупий був гумор у бандерівців. 29. Заступником Шухевича був американський шпигун Волтер Кук, нащадок того самого кровожерного пірата Джеймса Кука. 30. Бандерівці люто заздрили Гітлеру, бо у того було багато зручних бункерів. Тому вони рили собі бридкі вогкі землянки, у яких кишіли черви і миші. Бо бандерівці ніколи нічого не могли зробити належним чином. 31. Найлютіші і найкровожерніші бандерівці записувались у дивізію СС "Галичина". У ній служило бандерівців більше, ніж усіх інших разом взятих народів СРСР у німців. 32. Насправді бандерівських дивізій було п"ять: "Галичина", "Вільна Галичина", "Мертва Галичина", "Гітлерова Галичина" і "Вільна від москалів Галичина". Саме тому бандерівці умудрились одночасно звірствувати в різних куточках світу. 33. Червоно-чорний прапор бандерівці розшифровували як "кров москаля на вкраїнській землиці". 34. Символом бандерівців був тризуб. Неодмінним атрибутом всіх зборів бандерівців були поставлені вертикально вила-трійчата, на яких корчився живий росіянин. 35. По особистій вказівці Шпеєра бандерівцям постачали найсучаснішу німецьку зброю. З цього приводу Гіммлер зі Шпеєром посварився: внаслідок таких дій війська СС озброювались всяким дрантям тридцятирічної давнини. 36. Ісконно русскую "трьохлінійку" бандерівці називали "шестилінійкою". Річ у тім, що пробивні характеристики зброї бандерівці визначали наступним чином: ставили у шеренгу десять росіян і стріляли в них одною кулею. "шестилінійка" пробивала наскрізь шість росіян. А StG.44 називали "дев"ятилінійкою". Здогадайтесь, чому. 37. Бандерівці настільки ненавиділи все русскоє, що навіть повигадували якісь недолугі військові звання - "ройовий", "кущовий", "пасічний", "хутірний", "провідник". Заступник "провідника" називався "напівпровідником". А Гітлера бандерівці називали "Надпровідником". 38. Для посвячення у бандерівці кандидат повинен був привселюдно вбити і розчленувати росіянина. І випити його кров. Кажуть, що Гітлера посвячували тридцять два рази. За його власними проханнями. 39. Бандерівці настільки ненавиділи Росію, росіян і все русскоє, що носили "вишиванки" - перешиті ісконно русскіє косоворотки.

40. Якби бандерівців не було, їх слід було би вигадати.

http://forum.reactor.org.ua/showthread.php?t=3317&page=14

http://www.youtube.com/watch?v=-V1uICHNLJI&feature=player_embedded

О роли среднего класса в революционном процессе.

Средний класс и революция - Средний класс является самым важным орудием революции, но и самым большим препятствием к ней. - Самая опасная контрреволюционная сила в обществе – это менталитет среднего класса. - Характерные особенности среднего класса: консерватизм, самодовольство, восхищение высшим классом и противоречивое политическое сознание. - Средний класс привлекает и очаровывает богатство и социальный статус высшего класса, так же, как ночных бабочек влечет к лампе. - Антисоциальный радикализм и антипатриотизм, ранее связанный с рабочим классом, способствовали превращению среднего класса в рабского лакея капиталистов. - Революция, когда придет время, будет осуществлена на условиях среднего класса. - Средний класс имел возможность пользоваться беспрецедентным накоплением богатства и социальной мобильностью в динамичный период капитализма. - Возможность для революции радикального рабочего класса была потеряна, поскольку средний класс постепенно становился более сильным, и часть самого рабочего класса смогла слиться со средним классом во время периода динамичного капитализма. - Память о восходящей мобильности в динамичный период капитализма по-прежнему преследует умы среднего класса. - Восходящая мобильность всегда требует традиционного склада ума и полного принятия господствующей системы ценностей. Средний класс, который по своей природе всегда ожидает на пороге высшего класса, является самой контрреволюционной силой в истории человечества. - Проблемой среднего класса и верхушки рабочего класса является то, что их социальные ценности исходят из периода динамичного капитализма, поскольку сама система незаметно смещается к порочному кругу накопления богатства немногими и обнищания многих. - Определенные накопления богатства средним классом и некоторая восходящая мобильность рабочего класса не изменили того факта, что люди по-прежнему разделены на тех, кто владеет капиталом и тех, кто не владеет. - Значение среднего класса, и той части рабочего класса, которая более или менее ассимилирована в среднем классе, изменится только под сокрушительным давлением конкретной материальной действительности. Самой крайней формой такого давления является экономический кризис, разрушающий основы общества в целом. - Иллюзии восходящей мобильности среднего класса и верхушки рабочего класса должны быть разрушены, прежде чем эти социальные слои станут радикальными. - Кризис капитализма заберет все, что средний класс и верхушка рабочего класса, когда-либо имели. Когда это произойдет, Партия должна быть готова, поскольку объективно, материальные условия для революции созрели и революционное сознание пробуждается. - Самый разрушительный элемент в противоречивом политическом сознании среднего класса состоит в идентификации с ценностями и целями высшего класса. - Средний класс путает ответственность и чувствительность с желанием поддержать систему капиталистического класса. В действительности господствующий набор ценностей – инструмент притеснения, направленного против среднего класса, а также против рабочего класса. - Самый жалкий пример того, как средний класс в наиболее рабской манере разделяет ценности высшего класса, это то, что он принял своей идеологией космополитичный либерализм. - Космополитичный либерализм является неотъемлемой частью стратегии капиталистического класса в его попытке глобализации своей власти. Космополитичный либерализм служит только потребностям капиталистического класса. - Космополитичный либерализм – новая идеологическая завеса для классового угнетения. - Средний класс считает, что его потребности совпадают с потребностями капиталистического класса. Поэтому средний класс позволяет капиталистическому классу управлять государством – но при этом с горечью проигрывает. - Либерализм – раковая опухоль, грызущая саму основу нации. Либерализм является самым опасным идеологическим врагом Партии и его полное искоренение с лица земли является наиболее важной задачей для Партии. - Особое идеологическое усердие и сознание будут требоваться от Партии, чтобы различать и бороться с двумя отличающимися и поэтому особенно опасными формами либерализма – правым либерализмом и левым либерализмом. - Все проблемы современного общества проистекают из двух первоначально противоположных сил: правого и левого либерализма. - Правый либерализм и левый либерализм – тезис и антитезис, их синтез смертелен. - Либералы должны терпеть поражение каждый день. - Правый либерализм – типичная идеология буржуазии. Он прославляет всемогущество капитализма и то, что необходимо и мудро сдать себя железным законам экономики, изображаемым столь же фундаментальными, что и силы природы. Поскольку буржуазии удалось припереть к стене рабочий класс, используя возможности обусловленные глобализацией, правый либерализм – идеология капитализма – способствовал уничтожению материальной основы жизни рабочего класса. - В то время как левый либерализм снес то, что он считал традиционным, авторитарным и реакционным, он также освободил людей от их обязательств и уважения по отношению к своему сообществу. Левый либерализм интересуют только права, обязанности – никогда. Он считает, что причины неблагополучного поведения приходят извне, таким образом, нельзя ожидать наличия какой-либо самодисциплины. - Поскольку правый либерализм – идеология буржуазии – сначала уничтожил материальную основу для достойной жизни рабочего класса, не удивительно, что левый либерализм смог разрушить моральные устои национальной общности. Средний класс имеет тенденцию принимать все действия капиталистического класса, направленные на укрепление своего собственного положения, думая, что это также принесет пользу и ему. - Капиталистический класс всегда может рассчитывать на поддержку среднего класса, когда он пытается сбить национальные границы, чтобы позволить волне дешевой рабочей силы и иностранной потогонной продукции1 попасть сюда и дерегуляризировать все элементы контроля над движением капитала и производством. - Средний класс продолжает мечтать о чистильщиках обуви, работающих у их ног даже притом, что фактически средний класс смирился со своей ролью оказания раболепских услуг для капиталистического класса. - Проблема революционного сознания среднего класса в том, что, когда кризис капитализма становится все более острым, он затрагивает низший слой рабочего класса, который в первую очередь страдает больше всего. Средний класс, конечно, традиционно презирает низший пролетариат. Проблемой революционного сознания среднего класса является тот факт, что в течение долгого времени средний класс будет в состоянии изолировать себя от социальных проблем, привнесенных кризисом капитализма, и закрывать глаза на эти проблемы еще большее количество времени. - Иллюзия восходящей мобильности, так характерная для среднего класса, заставляет его видеть кризис капитализма в качестве частной проблемы, касающиеся главным образом низшего пролетариата. - Средний класс, рассчитывает, что ухудшение положения рабочего класса принесет экономические выгоды среднему классу. Что средний класс не в состоянии увидеть – это то, что логика капитализма в конечном итоге обернется также против него. - Загнанный в угол кризисом капитализма средний класс рассчитывает сохранить свой собственный уровень жизни, принося в жертву экономическое положение рабочего класса. - Жертвуя в пасть Молоху больного капитализма первым рабочий класс, средний класс пытается выиграть время. - Когда средний класс, а также верхушка рабочего класса сталкиваются с социальными проблемами, вызванными кризисом капитализма, их первая реакция эмоционально одинакова: мелкая буржуазия продолжает вопить и обвинять более низший пролетариат. - Для того чтобы обратиться в революционную силу, средний класс должен потерять все – особенно свои иллюзии. - Реальность сбросит средний класс с башни из слоновой кости самодовольства. - Партия будет разрастаться из деклассированного среднего класса. - На заключительном этапе в условиях кризиса капитализма, патологическая атмосфера, которая царит в обществе, поможет подготовить почву для появления Партии. - На заключительном этапе в условиях кризиса капитализма, социальные проблемы будут проявляться в беспрецедентно жестоком и хаотичном поведение, а также иррациональном политическом радикализме. - На заключительном этапе в условиях кризиса капитализма, загнанный в угол средний класс, кажется, имеет только два выбора: либо поддерживать капиталистическую систему и таким образом позволять себя эксплуатировать попранному капиталистическому классу, либо уступить радикальным экстремистам и сдаться их иррациональному фанатизму, который не уделяет внимания потребностям простых людей. Решением этой дилеммы является Партия. - Партия будет бороться на двух фронтах: она будет бороться как против капиталистического класса, который на данный момент имеет политическую и экономической власть; так и против экстремистских фракций. - Партия победит из-за слепоты, жадности, недальновидного экстремизма и отсутствия анализа у ее врагов. - По своей сущности Партия – это бурная реакция среднего класса и верхушки рабочего класса, которые были загнаны в угол либеральным капитализмом. Их отчаяние – секрет победы Партии. - После того как Партия завоевала доверие среднего класса, она начнет войну тотального уничтожения врагов народа. - Подсознательно, средний класс ожидает, что Партия справится с помощью необходимых средств с опасностями, которые угрожают его образу жизни. В то время как Партия справляется со своими врагами, средний класс будет смотреть в другую сторону. - Молчаливое одобрение среднего класса освободит Партии руки в борьбе против своих врагов. - Политическая сила, которая, в рамках исторического материализма, по-настоящему поймет характер среднего класса и его психологию – одержит верх. Примечания: 1. – Потогонная продукция – произведенная в результате жесткой эксплуатации рабочих. Статья: http://volniza.info/?p=3034

«Дайте достаточно веревки капиталисту и он обязательно повесится».

Кризис капитализма будет служить нашему делу - Высшая форма революционного заговора состоит в том, что революционеры работают в целях укрепления саморазрушительных тенденций капиталистической системы. - «Дайте достаточно веревки капиталисту и он обязательно повесится» – это означает, что мы должны дать капитализму время, чтобы он покончил с собой. - Из тактических соображений мы должны противостоять глобализации, но по стратегическим соображениям мы должны приветствовать ее. Это называется «дать веревку капиталисту». - Самые коварные революционеры на самом деле те, кто присоединится к капиталистическому лагерю и будет действовать так же, как любой другой капиталист, но с исключительно диким и вопиющим рвением, тем самым укрепляя саморозрушительные тенденции системы. Это те, кто наиболее глубоко понимают динамику революционного процесса, но рискуют быть расстрелянными, когда Партия, наконец, захватит власть. - Было бы недальновидно и глупо даже рассматривать возможность того, что система может по-настоящему изменить свой характер, как минимум, когда столкнется с определенными разрушениями. И, безусловно, можно назвать преступлением даже надежду на то, что система может исправить, по крайней мере, худшие из своих ошибок. - Настоящее изменение будет достигнуто только с революцией, и путь к этой революции будет проходить через обострение социальных конфликтов. Вот почему Партия должна постоянно провоцировать своих противников, агитировать народ и разоблачать социальные проблемы. Каждое явное улучшение в области социальных отношений до революции будет только служить потребностям капиталистического класса. - Постоянные провокации являются наилучшим способом для Партии показать массам коррумпированный и репрессивный характер системы. - Мы не должны бояться экономического кризиса, на самом деле мы должны приветствовать их. - Экономический кризис, всегда показывает истинный характер системы. Во время экономического кризиса деятельность капиталистов еще более безжалостна, чем в обычное время. Экономический кризис, как правило, дает возможность капиталистам грабить бедных и увеличивать свое богатство, даже в большей степени, чем в период, когда экономика растет. - Экономический кризис имеет тенденцию к созданию революционного сознания. Ухудшение экономического положения рабочего класса и его подсознательный гнев в конечном итоге может привести к всплеску спонтанного насилия. Однако важно то, что экономический коллапс свалит башни из слоновой кости1 самодовольства среднего класса. - Власть капиталистического класса основывается на капитале. Капитал платит заработную плату солдатам, полицейским, журналистам и артистам. Тот, кто контролирует капитал, также будет контролировать основной набор ценностей данного общества. Мы видим, что власть капиталистического класса является и прямой и косвенной по своему характеру. - Полный развал экономической системы и государства в последней стадии капитализма, покажет, что, казалось бы, вечная и постоянная власть капитала, в конце концов, только иллюзия. - Поскольку падение стоимости акций и гиперинфляция разрушают денежную систему, капиталистический класс потеряет свое единственное оружие – капитал. Он останется беззащитным во власти революционных сил. - Когда пузырь биржевых рынков лопнет, единственной реальной силой останется Партия. - Ценность денег и акций – это только соглашение, основанное на доверии. Поскольку крах экономики будет посылать волны истерии по миру, это доверие будет потеряно, потому что капиталисты не достойны его. Их гегемония закончится. - В конце концов, Партия победит, потому что капитал Партии – это народ. Примечания: 1. – Башня из слонововй кости – метафора, описывающая мир высоких чувств и творческих устремлений, далеких от приземленного и суетного мира. Статья: http://volniza.info/?p=2828

Яцек Бартизель Французький історик літератури та політичний письменник. Народився 1907 року в місті Дун-сюр-Орон. В ліцеї імені Людовіка Великого Моріс Бардеш потоваришував зі своїм майбутнім шваґром, представником «фашистського романтизму» – Робером Бразіяшем (Robert Brasillache). На 31 році життя, після захисту новаторської докторської дисертації на тему творчості Бальзака отримав посаду викладача романістики в Сорбоні; після війни був також професором університету у Лілі. Опрацювання критичної редакції всіх творів цього письменника утвердило позицію Бардеша як провідного бальзакознавця. Крім цього він написав також монографії про Стендаля, Пруста, Флобера, Блуа, Селіна, «Історію кіно» (1935) у співавторстві з Бразіяшем, та «Історію жінок» (1968). До 1945 року Бардеш не цікавився політикою, хоча ще перед війною обертався в колах «правих анархістів» (Т.Молньєр, А.Блонден, Р.Вайян), що симпатизували «Аксьон Франсез», а за часів окупації дописував до органу найрадикальніших колабораціоністів «Я – всюди» («Je suis partout»), за що після визволення Франції був превентивно заарештований. Засудження до страти та розстріл (6 лютого 1945 року) його шваґра, підштовхнутого Бардеша до політичної діяльності. У відкритому листі до Франсуа Моріака (1947) він засудив повоєнні переслідування колабораціоністів, а в книзі «Нюрнберг або Земля обітованна» піддав сумніву як моральні, так і юридичні підстави процесу Міжнародного трибуналу справедливості, за що був заарештований і засуджений до року ув’язнення, однак був помилуваний президентом В. Оріолем. В 1948 році заснував Соціалістичний рух французької єдності (Mouvement socialiste de l`uniti franaise), що містив у своїй програмі боротьбу проти єврейських фінансистів та двох імперіалізмів, які розділили Європу: російським та американським. В травні 1951 року брав участь в неофашистському конгресі в Мальме, на якому було утворено Європейський соціальний рух, а в 1952 році Брадеш заснував щомісячне видання «Оборона заходу» («Dfence de l`Occident»), в якому пропагував «європейський націоналізм». Помер Моріс Бардеш 1998 року. Бардеш чи не єдиний інтелектуал такого класу і позиції в академічному світі, котрий після Другої світової війни визначав себе як фашистського письменника. Його публікації включають «Яйце Колумба. Лист до американського сенатора» (1951), «Часи сучасні» (1956), «Спарта й південці» (1969), «Спогади» (1993), але найповніше своє ідейне кредо він виклав в творі «Що таке фашизм?» (1961). На його думку, фашизм – крім наявності чотирьох складових: націоналістичної, соціалістичної, антикомуністичної і авторитарної – це «не доктрина, але одвічне бажання сховане в нашій крові, в нашій душі». Фашистський ідеал – мужній і лицарський, його притягує етос спартанців, тамплієрів та самураїв. Актуальною задачею фашизму є побудова Європейської імперії, оскільки тільки в її лоні європейські нації зможуть віднайти втрачену після 1945 року силу і свободу. Цитата: Спартанський лад, людина спартанського зразка, оце єдиний щит, який нам залишиться (…) коли тінь смерті зійде над Заходом. (…) Спартанський лад відродиться і, як це не парадоксально, без сумнівно, стане останнім притулком Свободи і солодкого смаку життя. Переклад з польської – тов. О.Деснянський Джерело – http://haggard.w.interia.pl/bardeche.html Статья: http://ntz.org.ua/?p=1943

Ініціатива відродження полів
Ми – молоді селяни, безземельні й майбутні селяни, а також люди, хто прагне відновити контроль над виробництвом харчів.
Під словом «селяни», ми маємо на увазі людей, хто виробляє їжу в маленьких кількостях, використовуючи її для себе чи для громади, і можливо продає деяку її частку. Це також включає і працівників сільського господарства.
Нашою метою є підтримка і заохочення людей залишитись на землі і повертатись в сільську місцевість. Ми хочемо пропагувати харчовий суверенітет (цей вислав є предметом дебатів та дискусій в нашій мережі) і селянське господарство, насамперед серед молоді та мешканців міст, а також альтернативний стиль життя. Ми сповнені рішучості створити альтернативу капіталізму за допомогою кооперативних, колективних, автономних, орієнтованих на реальні потреби невеликих виробництва та ініціатив, перетворюючи теорію в практику і пов’язуючи локальну практичну діяльність з глобальною політичною боротьбою.
Для досягнення цієї мети, ми прагнемо створити групи локальної діяльності та активізму, а також співпрацювати з існуючими ініціативами. Це стало причиною того, чому ми відмовились від однорідної структури, але є відкритими до розмаїття учасників, що борються проти капіталістичної моделі виробництва харчів.
Ми хочемо вирішити питання доступу до землі, колективного фермерства, права на посадковий матеріал та обміну ним, і сподіваємось зміцнити результат нашої діяльності через співпрацю з активістами, які зосереджені на різних завданнях, але поділяють однакові суспільні погляди.
Однак, наша відкритість маж деякі обмеження. Ми прагнемо повернути контроль над нашим життям і відкидаємо будь-які форми авторитаризму та ієрархізму. Ми зобов’язані поважати природу та живих істот, але не сприймаємо жодної форми дискримінації.
Ми відкидаємо і активно противимось всякій формі експлуатації інших людей.
З тією ж силою та енергією, ми діємо привітно і дружньо, створюючи солідарність в конкретних буденних справах.
Ми підтримуємо боротьбу та погляди “Via Campesina” [1], і працюємо на їх зміцнення між європейською молоддю. Ми хочемо поділитись нашими знаннями та досвідом, що постав з років боротьби та селянського життя, а також збагатити світогляд і силу тих, хто не є, або ще не став селянином. Ми страждаємо від наслідків тієї ж політики, і є частиною однієї боротьби.

Сайт ініціативи відродження полів – http://reclaimthefields.org/
Переклад з англійської мови – тов. О. Деснянський

Примітки:
1. Via Campesina – міжнародний екологічно-селянський рух дрібних та середніх фермерів
Статья:
http://ntz.org.ua/?p=1931

Петро Остапенко
Підписання угоди про продовження базування Чорноморського флоту в Севастополі не є лише результатом активної політики Кремля та здачі національних інтересів Януковичем і Партією регіонів. Відсутність серйозного організованого спротиву угодам з боку так званої опозиції (НУНС та БЮТ) ба навіть підтримка де-якими їхніми депутатами Харківського пакту, свідчить про те, що вся українська верхівка стала на шлях угодовства та зради. Нажаль, багато хто з нас тішив себе ілюзіями про те, що незважаючи на партійну приналежність та передвиборчі гасла, наші можновладці зацікавлені в розвитку нашої держави та зміцненні її суверенітету. Насправді все виявилося набагато простіше і банальніше. Новообрана влада з шаленною швидкістю без щонайменшого спротиву та навіть хоч би якогось торгу кинулась здавати національні інтереси.
Основною причиною гнилості так званої еліти є те, що вся вона складається з олігархів та їх прислужників. Фактично Україною правлять кілька олігархічних кланів, які не лише контролюють стратегічні галузі – енергетику, металургію, хімічну промисловість, машинобудування, банківську систему, а й бюджет, державні закупівлі, всі головні фінансові потоки держави. За своїм менталітетом ці люди є бізнесменами або просто гендлярами. Основна їх мета- особисте збагачення. Такі питання як підвищення могутності та обороноздатності країни її економічний розвиток, добробут народу їх абсолютно не цікавлять. Вони не пов”язують своє майбутнє та майбутнє своїх дітей з Україною. Їх діти переважно навчаються за кордоном, вони купують собі там нерухомість, вкладають кошти в іноземні банки та бізнес. З Україною їх пов”язують лише підприємства, які вони ще не встигли перепродати та кошти які вони крадуть з бюджету.
Держава та український народ розглядаються ними лише як джерело особистого збагачення. А, що таке національна гордість, національні інтереси, мова, історія, наші святині, наші герої – для них це все абсолютно невідомі поняття. На чому тут можна заробити гроші? І тут знаходяться покупці з Москви які щедро платять за все це, точніше дають знижки за газ – чому б це все вигідно не обміняти? До того ж народ позбавлений мови, історичної пам”яті, національних героїв досить легко перетворити на слухняний електорат, який навіки продовжить панування псевдоеліти.
Ось чому в знищенні української нації кровно зацікавлена не лише російська влада , але й місцеві олігархи. Їх наступ на все українське буде продовжуватись аж поки не наразиться на стійкий опір українського народу, в іншому разі українську націю буде знищено. Саме олігархи розколюють Україну, протиставляючи Схід і Захід, створюють напругу у суспільстві. Їх принцип – Розділяй та владарюй. Вони бояться єдності українського народу, адже єдиний народ не залишить їх при владі. Тому боротьба за повалення олігархічного режиму є боротьбою за українські ідеали і цінності. І навпаки відстоюючи наші права на мову, історію, героїв ми обмежуємо вплив на суспільство ідеології олігархів – космополітизму, підтримуємо в суспільстві дух опору, створюємо передумови для подальшого звільнення українського народу від іноземного панування та місцевих олігархів.
У 2004році частина олігархічних кланів( в першу чергу пов”язаних з банківським капіталом), які були зацікавлені в залученні іноземних інвестицій та перепродажу українських підприємств іноземцям, використовуючи невдоволення народу правлінням Л.Кучми, привели до влади В.Ющенка. Прикриваючись ліберальними гаслами, помаранчевій владі вдалося налагодити контакти, як з керівництвом країн Європи та США, так і з міжнародними корпораціями. Вони досягли своїх цілей. Ряд українських банків, зокрема Аваль, Укрсиббанк було продано іноземцям, загальний обсяг іноземних інвестицій (в основному в підприємства які належать олігархам) зріс протягом 2005 – 2008рр. майже в 4 рази.
Оскільки, нова влада була підтримана патріотичним електоратом, то вона прикривалася патріотичними гаслами, проводила певні кроки по розширенню сфери застосування української мови, відновленню історичної справедливості, вшануванню українських героїв. Проте, всі ці кроки мали швидше показовий характер. Поруч з цим йшла потужна проросійська пропаганда, безперешкодно діяли російські шовіністичні організації які розколювали українське суспільство, нав”язували прокремлівські погляди на події в Україні.
Наприкінці 2008р. розпочалася світова економічна криза. Починається потужній відтік капіталу з України. Олігархи в розпачі, більшість з них не встигли перепродати українські підприємства (зокрема металургійні) іноземцям на піку цін. Більш того фінансове становище цих підприємств сильно погіршилось. Підняття Росією цін на газ викликало повну капітуляцію з боку олігархів, та здачу ними суверенітету і національних інтересів України. Як раніше, одні їх ставленики проголошували українські ідеї, так зараз інші, або навіть ті самі політики, перефарбувавшись, змагаються один з одним в українофобії та москвофільстві. При цьому не виключено, що на певному етапі ці самі люди знову перекинуться, будуть фарисействувати, бити себе в груди і згадувати як навіть голосуючи за чорноморські угоди, відважно захищали Україну. Отже, олігархи та їхні політичні партії постійно торгують Україною, нашими національними інтересами, пристосовуючись до обставин та витягуючи з них свою максимальну вигоду.
Чи дійсно, Харківський пакт, та так зване зниження ціни на газ поліпшить стан української економіки? Ні вони лише посилюють колоніальну залежність економіки України від Росії. Підписані минулого року урядом Ю.Тимошенко газові угоди, поставили Україну в кабальну залежність від Росії. І не лише через базову ціну за газ на рівні 450 дол.США за 1000 куб.м., але й через зобов”язання викуповувати великі обсяги газу та штрафними санкціями за його недобір. Очевидно Ю.Тимошенко свідомо накинула газовий зашморг на шию України та відкрила шлях до її подальшої колонізації. Її справу успішно продовжили В.Янукович та уряд М.Азарова. Вони не скасували угоди Ю.Тимошенко, а лише отримали знижку ціни на газ взамін на безкоштовне 25-річне перебування Чорноморського флоту в Севастополі. В той час як формула розрахунку ціни на газ (в ній ціна на газ прив”язана до ціни на нафтопродукти в Європі), базова ціна на газ 450 дол.США за 1000 куб.м., штрафні санкції за недобір газу, обсяги закупівлі газу залишилися незмінними. Тобто Україна залишилася міцно прив”язана до Росії газовою трубою. Ми протягом наступних 9 років не зможемо скорочувати закупівлі россійського газу, а значить розвивати власний видобуток газу, завозити зріджений газ з країн Африки та Близького Сходу, впроваджувати газозберігаючі технології, тощо. В той час, як країни Європи скорочують споживання російського газу, переходять на альтернативні джерела. З цих країн Росія не лише не стягнула штрафи за недобір газу, але й погодилась на суттєві знижки в ціні, ще більші, ніж надала Україні за оренду Севастополя. В.Янукович та М.Азаров не зробили навіт жодних спроб змінити газові угоди на користь України. В той час,роблять все, щоб Россія все міцніше не лише політично але й економічно прив”язала Україну до себе. Слідом за газовими угодами планується здати Росії українські атомні станції, родовища урану, підприємства машинобудування та хімічної промисловості. Не виключено, що і металургія врешті-решт опиниться під російським контролем. Отже, Харківський пакт має на меті не забезпечення України дешевим російським газом, а повне підпорядкування української економіки Росії.
Поки олігархи знаходяться при владі не може йти мова про політичну, економічну, культурну, інформаційну незалежність України. Навіть, якщо Росія ослабне – олігархи знайдуть Україні нового господаря – США, ЄС, Китай, Туреччину… Звільнення України можливе лише за умови повного знищення олігархічних кланів.
Ким були нинішні олігархи 20 років тому? Партійними функціонерами, дрібними бізнесменами, злодіями. Яким чином національні багатства України опинилися в руках цих людей? Чи заробили вони їх чесною працею, чи збудували вони всі ці підприємства, що належать їм нині ? Очевидно, що ні. 20 років тому всі ці підприємства знаходилися в державній власності (в загальнонародній, як тоді казали) і всі ми були, хоча і формально, власниками цих багатств. Всі ці багатства було створено працею наших дідів, батьків, нас з вами, тих хто відмовляв собі в самому необхідному, жив бідно, але створював економічний потенціал країни. Всіх нас було пограбовано. І ми повинні повернути все те, що по праву нам належить.
Чи ефективно розпоряжаються олігархи тим що вкрали в народу? Очевидно що ні. Українська економіка занепадає вже майже 20 років, виробництво скорочується, рівень життя людей знижується. Кожен з нас знає про тисячі фактів, коли приватизовані підприємства переобладнувались під торгівельно-розважальні комплекси, офіси, тощо. Як високотехнологічне обладнання та техніку різали на металобрухт, приміщення розбирали на будівельні матеріали, людей позбавляли роботи. Тисячі підприємств, ферм, колгоспів, стоять зараз зруйновані та покинуті, як після війни чи стихійного лиха. Та й ті, що працюють не визначаються високою ефективністю. В той час як олігархи, на вкрадені в українського народу гроші, будують собі палаци та маєтки в тому числі і за кордоном, купують дорогі яхти, автомобілі, розважаються.
Знищення режиму олігархів полягає не лише в поверненні, вкрадених ними в народу підприємств, землі, грошей, але в конфіскайії в олігархів, корумпованих чиновників та членів їх родин нерухомості, особистого майна, інших активів в тому числі й тих що знаходяться за кордоном. Адже все їх майно отримано злочинним шляхом в результаті розкрадання та рейдерських захоплень державного та колективного майна, зубожіння українського народу.
Час люстрацій минув. Люстрації необхідно було проводити в перші роки незалежності. Зараз мова йде про масове притягнення до кримінальної відповідальності олігархів, чиновників, суддів, депутатів які причетні до державної зради, розкрадання та занепаді Української держави, зубожіння українського народу, порушення його прав і свобод.
Знищення олігократії та прихід до влади кращих представників українського народу назавжди покінчить з угодовством та зрадництвом вищого державного керівництва, об”єднає український народ, забезпечить розвиток, могутність та процвітання Української Держави.
Статья:
http://ntz.org.ua/?p=1904

Андрій Шкіль Зранку 7 січня 1979 року долину Меконгу тишу розірвали вибухи бомб і снарядів. У цей день в’єтнамська армія увійшла до Кампучії і задушила один з найбільш масштабних в історії нашого століття експериментів з побудови спільноти, альтернативи суспільству ліберального кшталту. Мається на увазі те, що звично називають “чотирма роками полпотівського жаху, кривавими експериментами червоних кхмерів над власним народом”. Хоча, також, вважається, що є підстави вважати це “пекло” раєм. Уже сам факт одноголосного несприйняття побудови червоними кхмерами нового суспільства в Кампучії є доволі цікавим. Ось визначення, котрі представники обох таборів давали полпотівському режимові: “повернення до первісно-общинного ладу… до середньовічного варварства” (”Правда”), “порівняння з гітлерівською Німеччиною напрошуються самі собою… тут експеримент є ще більш тотальним” (”New York Times”), “утопічний комунізм” (”Matin”). Засновник “проклятої” держави, товариш Пол Пот (справжнє ім`я – Салот Сар), народився в 1928 році. Уже в 1946 році він вступає до підпільної Комуністичної партії Індонезії і починає брати участь у боротьбі проти американського імперіалізму і його місцевих поплічників. В 50-х роках Пол Пот разом зі своїми найближчими спільниками, котрі згодом очолять побудову в Кампучії “тотального соціалізму” (Ієнг Сарі, Сон Сен, Кхієу Самфан), їде на навчання до Парижу. Очевидно, власне там вони зрозуміли `всю огидність буржуазного способу життя, заснованого на тотальному відчужені. Уже на початку 60-х років Пол Пот організовує в кампучійських джунглях соціалістичний партизанський рух, який одержує особливий розвиток після заколоту в 1970 році і встановлення диктатури Лон Нола. Пол Пот створює Національний єдиний фронт Камбоджі і, що цікаво, об’єднується із скинутим принцем Сіануком, представником традиційного роду кхмерських царів. Фронт звільнює цілі провінції, роблячи очевидним для всіх кхмерів разючий контраст між життям і “смердючим животінням під фактичною владою янкі”. Тому, коли 17 квітня 1975 року колони вбраних у чорну уніформу Червоних кхмерів увійшли в столичний Пномпень, ніхто не чинив їм жодного спротиву. Мешканці стали зустрічати визволителів… Однак, Пол Пот приготував горожанам сюрприз. Солдати почали виганяти їх з будинків, формувати в колони і направляти у сільську місцевість, в гори, в джунглі, на рисові плантації. “Відсьогодні, коли люди хочуть їсти, вони повинні самі здобувати собі їжу на рисових полях. Місто – джерело пороку. Тут володарюють гроші та комерція, а це справляє на людину згубний вплив. Ось чому ми повинні ліквідувати міста” – говорили червоні кхмери. Через два дні двохмільйонний Пномпень й решта кампучійських міст спорожніли. У столиці залишились лише урядові установи, посольства, кілька фабрик і одна крамниця, що працювала два рази на тиждень. Населення Пномпеню скоротилось до двадцяти тисяч, заасфальтованими вулицями буяли тропічні зарості, а поле Олімпійського стадіону перетворилось на великий город. Як висловивсь Пол Пот, побудова “небаченої в світі держави” розпочалась. Усі зв’язки із зовнішнім світом було перервано. Гроші було скасовано, а Національний банк підірвано разом із усім його вмістом. В країні було знищено всі системи зв’язку, пошту, телеграф, телефон. Закрито усі інститути і школи. Спалено усі книги. Про те, що відбувається в країні, висвітлювала єдина газета “Революція”, що виходила раз на десять днів, і котру кхмерам зачитували на політзборах. Суспільство було піддано тотальній мілітаризації. Усю повноту влади було зосереджено в руках “ангкі”, що можна приблизно перекласти як “організація” і що в дійсності означало закриту, майже окультну структуру, керівників котрої, свого роду “вищих невідомих”, ніхто не знав, але очолювана ними організація, тим не менше, досконало здійснювала керівництво революцією. Єдиною основою суспільства “тотального соціалізму” стала комуна, як висловився один із західних кореспондентів Кампучії, “егалітарний сільський кооператив без товарно-фінансових зв’язків”. Радянський агітпроп звинувачував Пол Пота в насадженні “божевільних” концепцій “оточення міста селом”, “великого стрибка”, “опори на власні сили”. Багато спільного у червоних кхмерів є і з ідеями Троцького про мілітаризацію праці. Але існує ще одна течія, котрій відповідають революційні перетворення Пол-Пота. Це… німецький “фолькіш” націонал-більшовизм Отто Штрассера і Ернста Нікіша, з їх опорою на селян і солдатів як єдино революційні класи, ненавистю до буржуазної інтелігенції, проектами відновлення землеробського феодалізму шляхом роззосередження промисловості і перенесення праці у трудові комуни. Ось що писав Нікіш в книзі “Політика німецького опору” в 1930 р., викладаючи свою програму: “f) воля до бідності; простий спосіб життя… g) заперечення гуманітарних ідеалів, виставлення акценту на ідеалах варварських, спрямованих проти західної цивілізації; h) вибір простого життя, в дисципліні та обов’язку. Створення ситуацій, котрі змусять міські маси прийняти такий спосіб життя; і) розвиток усіма засобами військової освіти; j) заперечення принципу приватної власності”. Воістину не сваріть так Гітлера, панове інтелігенти. В райхах Нікіша чи Пол Пота вам би пощастило менше… “Із восьми мільйонів кампучійців мені потрібен лише один” – любив говорити Пол Пот. Звичайно, він був антропологічний песиміст і знав, що “людина є те, що слід подолати”. Усе населення Кампучії було поділено на три частини. У найнижчу потрапили “чиновники-прислужники янкі”, інтелігенція, підприємці, їх було оголошено “ворогами нації” і вони підлягали негайному знищенню. Набоїв на них не витрачали – їх вбивали мотиками, палицями, вбивали цвяхи у скроню, закопували і спалювали живцем. Друга категорія – решта жителів районів, що перебували під контролем властей Лон Нола. Їх насильно переселяли у засновані “комуни” і примушували працювати на благо революції. Накінець, вищу категорію населення складали активні учасники революційної боротьби і жителі звільнених до 17 квітня районів. Вони повинні були скласти ядро майбутньої відродженої кампучійської нації, як висловився Пол Пот, “очищеної від іноземної скверни і ще сильнішої, ніж будівничі Ангкора”. Найбільш відданими та ідейними кхмерами були діти. Вони, не розбещені дорослими страхами та комплексами, склали таємну поліцію Пол Пота, котра нещадно розкривала і придушували будь-які прояви міщанства та буржуазності. Невідомо, чи знав Пол Пот, що свого часу у Флоренції великий Джироламо Савонарола також використовував дітей як “непорочну силу” для боротьби з лихварями – нездатні брехати хлопчаки краще за усіх визначали тих, чиє майно треба було кинути в “багаття марнославства”. Діти завжди загострено відчувають справедливість і не знають прощення для ворогів. “У нашому суспільстві ніхто не має права любити чи не любити. Думає і вирішує ангка. Вона – мозок, а ми – руки і тіло, – говорить 13-літній кхмер, -… до дітей зрадників я не знаю жалоби. Якщо ви хочете врятуватись під тарганів, ви не вбиваєте лише дорослих тарганів”. Як і решті, так і цьому експериментові з побудови великого Міста Сонця, соціалістичної Утопії не дали звершитись. Сьогодні в Камбоджі править король Сіанук, колись соратник Пол Пота, забезпечуючи безперебійну роботу філій американських банків. Китай забув цитатник Мао і проводить політику капіталістичних реформ. У В’єтнамі відкриваються вільні економічні зони. А десь у джунглях, на кордоні з Таїландом, до цього часу існують місця, вільні від впливу капіталізму. Там панують комуни, там люди ставляться одне до одного як брати, там немає грошей та інтелігентів. Там будують свій рай червоні кхмери. І, можливо, там люди уже навчились жити щасливо. Джерело: Андрій Шкіль, „Вітер Імперії”, Видавництво „Євразія”, ISBN 966-7074-01-3. Статья: http://ntz.org.ua/?p=1911

Богдан Харахаш Кожен, хто цікавиться проблемами етносоціального розвитку людства (а серед наших читачів таких, без сумніву, є абсолютна більшість), знає, що закінчення ери колоніалізму (принаймні, у його відвертих формах) та комуністичного тоталітаризму принесло свободу і незалежність багатьом народам, які доти їх вибороти не могли. Проте зазвичай, говорячи про поневолені народи, ми асоціюємо це поняття із Азією чи Росією і забуваємо про існування такого явища, як колоніалізм та імперіалізм внутрієвропейський. У політології під терміном “імперія” прийнято розуміти такий державно-політичний організм, що поєднує в собі гетерогенні у соціальному, культурному, економічному, етнонаціональному відношеннях регіони на основі жорсткого, репресивного їх підпорядкування метрополії, яка інкорпорувала їх до складу держави насильницьким шляхом. Принципового значення при цьому не має ні форма правління, ні суспільний лад, ні рівень суспільного розвитку колоній, ні факт збагачення метрополії за їхній рахунок (Англія зуміла збагатитися визиском колоній, Росія – ні. З цього, однак, не випливає, що остання не є імперією). Виходячи з такого розуміння імперії, ми неминуче приходимо до необхідності визнати імперіями деякі західноукраїнські держави, що їх ми за звичкою, вірніш, за аналогією з переважною більшістю їхніх сусідок, відносимо до держав національних. Імперіями (чи радше – мікро – або квазіімперіями) належить вважати Британію, що утримує у своєму складі Шотландію, Уельс і Ольстер, та Еспанію, що має на терені, охоплюваному її суверенітетом, такі країни, як Галісія. Каталонія та Еускаді, яку дещо загадково називають у словниках та довідниках Країною Басків. Хто ж вони такі, баски? Звідкіля походить їхній рід? Наука ще не дала і навряд чи вже дасть остаточну відповідь на це питання. Еускеро – мова басків – не має прямої спорідненості із жодною з європейських мов. Ба більше – етнологи та етнолінгвісти взагалі виносять еускеро поза ряд індоєвропейських мов. Існують теорії, за якими баски є народом, спорідненим із грузинами, фінно-уграми, індіанцями. Але ці версії є дуже і дуже відносними і базуються на більш, ніж сумнівних аргументах. Відомо, що 778 року в ущелині Ронсеваль в Західних Піренеях баски, які стали союзниками одних загарбників – арабів, щоби знайти підтримку в боротьбі проти інших завойовників – франків, розгромили арєргард франкського імператора Карла Великого, яким командував граф Хруодланд, який згодом увійшов до французького епосу під ім’ям Роланда. Баски ніколи не мали своєї власної держави, і тому їх відносили до народів “неісторичних” і приречених на поступову асиміляцію панівним на Піренейському півострові кастільським (еспанським) етносом. (Нагадаємо, що Еспанія утворилася в результаті об’єднання різних піренейських країв під берлом кастільського короля. Лише Португалія змогла устояти перед тиском значно потужнішого сусіда). Проте хвиля національних відроджень, що прокотилася по Европі у XIX ст., захопила і басків. Вони починають усвідомлювати себе окремим народом, який нічим не відрізняється від інших, “державних”, народів і має такі самі, як і ці останні, права на свободу і вільний розвиток власної культури. Засновниками і творцями ідеології національного визволення басків є брати Арана. Саме вони виробили національну символіку, кодифікували національні свята тощо. Один з них, Сабіно Арана (1865-1903), вперше чітко і лаконічно сформулював вимогу утворення Баскської держави і заявив, що “Кастілія, а потім Еспанія насильницьким шляхом завоювали і колонізували Країну Басків. Тому Еспанія є одвічним ворогом басків, незалежно від характеру правлячого в ній режиму”. Наприкінці ХІХ ст. брати Арана створили легально діючу Баскську Націоналістичну Партію, яка домагалася національної автономії і згодом незалежності, а також висувала вимоги культурно-мовного характеру (освіта баскською мовою тощо). За часів Республіки (квітень 1931-березень 1939) Еспанія відходить від політики жорсткого придушення національних рухів і значно лібералізує своє поводження з етнічними меншинами. 1936р. Еускаді отримує статус автономного району з власним урядом і парламентом. На чолі автономії стає БНП. Але у результаті тривалої громадянської війни (липень 1936-травень 1939) до влади в Еспанії прийшов генерал Ф.Франко, що висунув гасло “Еспанія – один народ, одна вітчизна, одна держава, один каудільйо” і затято взявся до його переведення в життя. Для басків, зокрема, це вилилося у закриття всіх баскомовних шкіл, видавництв, журналів, газет тощо, скасування автономії і всебічну здискримінованість (зокрема, у плані просування кар’єрними щаблями на державній та військовій службі). Стара генерація баскських націоналістів, звикла до діяльності за умов порівняно м’якого монархічного та зовсім лагідного республіканського режимів, впадає в анемічний стан, розписавшись у своїй безпорадності і нездатності протистояти поневолювачам. Проте, як завжди у таких випадках, за умов жорстокого гноблення виростає нове, радикальне покоління баскських націоналістів, готових боротися з окупантом засобами окупанта, а не плакатися про порушення прав людини. На початку 60-х рр. кращі представники цього покоління створюють підпільну Асоціацію борців за свободу Країни Басків (баскомовна абревіатура, яка розшифровується як “Еускаді та Аскаталуна”, тобто “Країна Басків та Свобода”, під якою ця організація і стала відомою у цілому світі -ЕТА). Своєю метою вони декларують створення незалежної держави шляхом збройної боротьби. У містах ЕТА розгортає кампанію систематичного терору проти еспанської влади: вбивства чи викрадення політичних діячів та чиновників, диверсії на дорогах, вибухи на промислових об’єктах. Від самого початку своєї діяльності ЕТА користувалася масовою підтримкою серед баскського населення. Крім причин національно-політичного характеру, вагомою була й економічна мотивація схвалення і сприяння будь-яким методам боротьби проти еспанців: Еускаді була одним з найбільш розвинених регіонів Еспанії. Прибуток на душу населення тут удвічі перевищував середній у загальнодержавних масштабах. Це спричинило, зокрема, стихійну міграцію “трудових ресурсів” з глибинної Еспанії до Країни Басків. Наплив мігрантів чомусь не викликав бурхливого захвату в басків. Давній стереотип “працьовитий баск-ледачий еспанець” став актуальним, як ніколи. Крім того, ЕТА як організація, що боролася проти режиму Франко, користувалася значною підтримкою опозиційно налаштованих до каудільйо еспанців і навіть деякою підтримкою “світової громадськості”. Бойовики ЕТА мали право політичного притулку у Франції, що полегшувалося просто повальною симпатією до організації басків, що замешкують прилеглі до еспанського кордону області Франції на схід від Піренейських гір. По смерті Франко репресії проти нееспанських народів Еспанії припиняються. Баски пожинають деякі плоди своєї боротьби. 1977р. прийнято спеціальний закон, що отримав назву “Статут Герніки”. За ним визнається “рівноправність баскської та еспанської мов” (доволі облудне, проте все ж прогресивне за даних умов формулювання), поновлюється баскська автономія, повноваження якої навіть дещо розширюються. За басками знову визнається право мати власний парламент та уряд, національну систему освіти, охорони здоров’я, соціяльного забезпечення, самостійно вирішувати питання культури, туризму, спорту тощо. 1979р. мадрідська влада видає декрет про обов’язкове викладання еускеро на території Еускаді; 1980р. вона дає згоду на створення баскської поліції і на податкову автономію. Ці здобутки викликали деяку ейфорію у баскському суспільстві. 1979р. на референдумі баски висловилися за достатність цих повноважень для своєї автономії. Підсумки референдуму обурили непохитних борців з ЕТА. Користуючись зміною суспільно-політичних умов і можливістю ведення легальної роботи, ЕТА розпочинає пропагандистську кампанію за повне визволення басків від еспанського імперіялізму, за утворення незалежної держави, до складу якої увійшли б усі баскські етнічні землі, у тому числі й ті, що входять тепер до складу Франції. На політичному фронті створюється т.зв. “Комплекс ЕТА”- блок баскських політичних партій і громадських рухів, що підтримували цілі цієї організації. 1978р. створюється, а 1986 – легалізується політичне крило ЕТА – партія “Ері Батасуна” (”Народна єдність”). Кампанія призвела до зростання націоналістичних і сепаратистських настроїв серед басків. До цього спричинилася і нова хвиля відродження і націостановлення. Еспанофобія по кількох десятиріччях особливо жорстокої національної дискримінації вирвалася назовні. Баскський націоналізм сповідує не лише ЕТА, яка є, так би мовити, найрадикальнішим, бойовим його загоном, а й усі інші баскські політичні організації включно з комуністами та анархістами. (До речі, у середовищі ЕТА теж є поширеними комуністичні ідеї). Відтак викладання історії та географії у школах має виразно націоналістичний характер – під “Еускаді” тепер твердо розуміють, не лише баскську автономію в Еспанії, а й “французьку”, запіренейську частину Країни Басків, а 20 відсотків баскських дітей взагалі не вивчають еспанської мови, причому ця частка постійно збільшується. Стимулюється баскський сепаратизм і політичними проблемами, пов’язаними з юридичною недосконалістю Статуту Герніки: Мадрід і баскські керівники по-різному трактують деякі його положення. У середині 80-х рр. протистояння між Мадрідом та Еускаді загострилося. ЕТА поновлює терористичну акцію, підриваючи залізниці, газопроводи, чинячи замахи на найбільш одіозних еспанських політиків. На виборах 1986р. доля виборців, які віддали свої голоси за баскських націоналістів, суттєво зросла, причому 17 відсотків проголосували тільки за “Ері Батасуна”. Зі свого боку, еспанська влада провела кампанію арештів та судів над членами ЕТА. На кожен вирок ЕТА відповідає новими ударами. ЕТА часто звинувачують у підриві економічної системи Еспанії загалом і Країни Басків зокрема. Мовляв, баскський тероризм провокує відтік зарубіжних інвестицій і гальмує економічний розвиток країни. Проте чи не краще було б переадресувати ці закиди еспанській владі? Чи не вона самим фактом свого існування на баскських землях спричиняє цей тероризм? Чи не вона намагається постійно обмежити автономію басків, необачно “подаровану” їм на хвилі постфранкістського піднесення? І чи не тому підтримка націоналістичних організацій серед басків є майже стовідсотковою? Інша річ, що значна частина басків покладається на здобуття свободи “мирним шляхом” у межах “єдиної Европи”. Що ж, залишається побажати їм чимшвидше позбутися цих ілюзій і слідом за ЕТА зрозуміти, що свобода не буває “в межах чогось”, як не буває вона дарованою. Єдина Европа сама по собі не принесе баскам повної свободи і повної суб’єктности в усіх сферах суспільного, культурного, економічного життя так само, як не принесла їм цього єдина Еспанія. Статья: http://ntz.org.ua/?p=1893