Постанови ЦК УПСС (1920)

УПСС Постанови Центрального Комітету Української Партії Самостійників-Соціялістів (У.Н.П) 1 січня 1920 р. Ніякі обставини, внутрішні чи зовнішні, ні тяжкі переслідування, які ми перенесли од «чужих» і «своїх» протягом 20-літнього істновання партії, а надто протягом останніх двох років — не змусять нас зійти з давно наміченого шляху: 1. Державна самостійність Української Народньої Республіки за всяку ціну (національних зусиль) і передовсім, бо: а) без власної держави не може бути і національної волі, а національне поневолення в тій чи иншій формі; б) без волі національної не можемо мати і волі соціяльної. 2. Шлях парляментаризма, як реалізація правдивого народоправства і заразом реалізація трудового принципу. а) Через вибори до всіх державних і громадських інституцій по 5-й членній формулі здійсниться трудовий принцип; український парлямент, вибраний по демократичній пятичленній формулі, буде владою українського трудового селянства. б) В правовій державі не може бути громадян першого і другого сорта; громадяне, що мають право вибору і громадяне, що сього права не мають, або мають обмежене виборче право (звичайно виключаючи особи, які втратять се право по суду за певні вчинки). в) Устрій буржуазної держави, коли для права вибору в громадські і державні інституції, треба мати певний маєтковий ценз, усуває од права вибору пролетарські немаєтні кола людности і забезпечує пановання класів заможних, буржуазних — цей буржуазний устрій держави — є так само антидемократичний, антинародний, як і устрій радянський при диктатурі пролєтаріята (міського), бо українське селянство у своїй величезній більшосте до пролетаріату не належить. В цій плоскости соціяльна політика буржуазії і земельного панства ідентична з соціяльною політикою м. большевиків-комуністів. г) Катастрофи, які пережив український нарід 25 січня 1918. р., 29 квітня 1918 р. в Київі і, врешті, 21 листопада 1919 р. в Проскурові, мусять врешті хоч і дорогою ціною вилічити українську інтелігенцію од крайнього утопізму, мусять одвадити її од нерозважних спроб соціяльних експеріментів, непровірених наукою і практикою життя на культурнім заході. 3. Власна Національна Держава в етнографічних межах є найвище благо для усіх українських партій, отже поки українська держава не буде відбудована і забезпечена, мусять усі українські партії і групи, всі течії народні чинити згідно: мусить бути декляроване повне примирення українських партій, мусять бути відкинуті набік амбіції, як особисті, так і партійні: при відновленні української державности мусить бути Кабінет Міністрів коаліційний, як доказ всеукраїнської солідарности і єдиної національної волі. 4. В справі земельній парцеляція панської власности для розпреділення її безземельному і малоземельному українському селянству на правах власности з забезпеченням на будучину шляхом державного законодавства як од концентрації землі в поодиноких руках, так і од дроблення земельної власности нище норми споживчої. Усунення всякого нетрудового елемента з землеробної продукції. а) Земельну реформу переводити з обачностью, аби не зменшувати висоти техніки і хлібної продукції, не зменшити продуктивности хліборобства, бо від сего можуть дуже постраждати нехліборобські кляси, населення міст, в першу чергу робітництво міське (що ми зараз і спостерегаємо). б) Селянство одержує землю за викуп в державу. I. Безземельному чи малоземельному селянинові треба дати не тілько голу землю, але і допомогти йому стати господарем: треба дати средства для здобуття коней, корови, плуга, борони, взагалі живого і мертвого інвентаря, а також для господарських будівель. Інакше селянство не зможе використати наділеної йому землі. Все це потребує величезних средств. II. Окрім того, майже вся панська земля, а надто велика посілість, задовжена в банках, місцевих і закордонних,— а ці борги мусять бути сплачені. III. Взагалі переведення всієї реформи на Україні потребує величезних средств, які держава може добути тілько через викуп землі селянами. IV. Правдиве народне представництво, що вироблятиме земельні закони і переводитиме земельну реформу (Український парлямент) зуміє забезпечити інтереси українського селянства і погодить інтереси селянства з інтересами держави. V. При розв’язанні земельного питання не мусить бути демагогії, яка до сього часу служила головною причиною, через яку селянство і досі не одержало землі. VI. Шлях до запровадження принципів соціялізму в хліборобську продукцію мусить бути і буде еволюційний. Через з’єднання праці шляхом кооперації селянство перейде од індивідуального оброблення землі до колективного виключно на ґрунті економичних вигод колективного оброблення землі. Колективне оброблення землі поволі розповсюдиться на всю українську територію в «шир і глуб», поволі пристосовуючи психольоґію мас до колективізму, колективне оброблення землі шляхом еволюції перейде до оброблення соціялістичного. а) Цей еволюційний шлях до соціялізму буде і в инших галузях продукції (фабрична праця). 5. В справі робітничій партія, як і ранійше, обстоює 8-годинний робітничий день і 44-годинний тиждень з пониженням числа годин праці в предприємствах тяжких або шкодливих для здоровля, взагалі робітниче законодавство по зразку найбільш прогресивних держав світа. У.П.С.-С. твердо стояла, стоїть і стоятиме на своїх давніх гаслах: 1. Хай живе Самостійний Український нарід, правний господарь на своїй землі! 2. Хай живе всесвітнє визволення поневолених націй! 3. Хай живе всесвітнє визволення праці від влади капіталу! І січня 1920 р.

Центральний Комітет Української Партії Самостійників-Соціялістів (У.Н.П.).

http://ntz.org.ua/?p=1766