Літак

Ніколи Вона не проявляла ніяких організаційних здібностей і ніколи не брала участі у якихось масових затіях. Хоча їй дуже хотілося… Але Вона боялася осуду, боялася, що її ідеї та намагання здадуться всім тупими і не цікавими… і ще… Вона боялася людей! Саме через це у неї не було друзів. Вона з тремтячими руками від хвилювання заходила в метро чи в якесь інше людне місце…  Лише музика її рятувала…  Вона не знала, що буде, коли почнеться новий навчальний рік в університеті. То буде перший раз на перший курс… У школі вона не навчалася, бо її батьки могли забезпечити Їй вчителів, що займалися з нею вдома.   І одного дня взяла вона свій рюкзак, навушники з плеєром і пішла до річки. Вона любила там бувати. Маючи талант художника, Вона приходила туди по натхнення. Але коли Вона уже підходила до того місця, то побачила хлопця. Він сидів саме там, де завжди сиділа Вона. Та нічого йому говорити вона не збиралася… Похнюпившись, розвернулася на 180 градусів і пішла до дому… Вкотре не намагаючись відстояти свої інтереси. Та якимось шостим відчуттям зрозуміла, що до неї хтось біжить. Але обернутися побоялася. Хтось взяв Її за руку. Вона стояла непорушно. Враз перед Нею з’явився той самий молодий юнак. Знявши один навушник, вона стояла, дивлячись у підлогу, бо підняти очі боялася. Та Він вибачився і намагався познайомитися. Зізнався, що вже багато разів спостерігав, як вона малює і , як підспівує музикантам у плеєрі. (Ці слова примусили Її обличчя почервоніти.) Вони обоє пішли до річки. Сиділи сміялися, говорили…Вони так зустрічалися впродовж декількох тижнів. Він теж був людиною незвичайною, та вона не могла зрозуміти чому…  Одного дня вони вирішили цілісінькій день провести вдома. Вони фотографувалися, знімали відео, дивилися ТВ і ще робили багато чого, про що не варто знати всім…   Його друг працював у якомусь фонді, що влаштовував виставки молодих художників. І було запропоновано Їй виставити свої картини. Після виставки, всі були вражені талантом дівчини… І якийсь іноземець у смішних окулярах і козячою борідкою, представник художньої школи у Франції, запропонував їй поїхати на безкоштовне навчання. Вона була дуже щаслива і дала згоду, не роздумуючи… 

 Зрозуміло, що їм довелося розійтися. Він Її відпустив(а що залишалося робити…), хоча любити не перестав.

 Настав день відльоту. Зібравши речі, Вона поїхала в аеропорт. Зайнявши своє місце біля вікна, вона була настільки схвильована своїм майбутнім, що зовсім забула, що колись боялася людей. Тепер це для Неї було зовсім не важливо. Коли літак піднявся у повітря, Вона надягла навушники і погрузилася у звуки улюбленої музики…  Згадала, як під цю пісню, вони цілувалися, займалися коханням… Їм так добре було разом. До цього часу вона не відчувала провини…  Та Її думки перебила якась дамочка, що перелякано трясла Її руку… Знявши навушники, вона почула крики: «Смерть!!!» «Ми загинемо!!!». Їй не довелося довго перейматися хаосом в салоні… Обернувшись назад, вона побачила жінку в ісламському одязі з дитиною. Вони були обмотані вибухівкою… І зустрівшись поглядами з цією жінкою, вона закричала: «Пробач за все!!!!!» Це були останні в її житті слова…  За секунду літак в небі вибухнув…