Чого вона чекала від чоловіків?

Чого вона чекала від чоловіків?

Тих відчуттів, про які читала в романах? Напевно. Хотілося чогось незвичайного. Щоб тіло вигиналося, груди бурхливо здіймалися і пристрасть заповнювала кожну клітинку. І була кульмінація у кінці. Незвичайна, яку неможливо описати словами.

Як затерто і банально, - скажете ви.

Неправда, - відповім я.

Вона мріяла про це і це було абсолютно природно. Як було природним те, що чоловіки почали з'являтися в її житті. Тільки все було не так, як мріялося.

Все було банально і нецікаво. Тілу не хотілося вигинатися, грудям здійматися, диханню уриватися. А кульмінації не було взагалі. Ніякий.

Чоловіки приходили і йшли. Не залишаючи сліду в душі. Не давши нічого тілу.
Було просто пихтіння та рухи тіла, що здавалися неприродними, непотрібними, ляльковими Був чужий запах-це було найнестерпнішим.  І ніякій кульмінації.

Хіба це те саме, через що поети складають вірші, пишуть музику мызыканты, стрілялися колись на дуелях, труїлися і кидалися під потяг?, - думала вона, - Можливо, це зі мною щось не так?

Потім вона вирішила, що треба спробувати прикинутися. Ніби-то є та сама пристрасть і те саме - у кінці.

Голосно дихати, стогнати і вигинатися - це ж зовсім не важко. Чому б не спробувати? І, може, все прийде?

Перший же чоловік стогони оцінив. І засовався швидше.

Які вони довірливі і простодушні, - думала вона, - і як легко ними управляти.

Ніхто з чоловіків не бачив, що це - усього лише гра. А може, їм було просто байдуже.

Потім це увійшло до звички. І навіть стало подобатися. Цікаво було спостерігати із-за напівприкритих повік за чоловіками.

А потім... Потім вона звично вставала з ліжка, йшла у ванну і... Ну ви розумієте, про що я. І тоді наставало блаженство. Стогони рвалися само собою і доводилося їх стримувати, щоб не потривожити втомленого і задоволеного самця. В  голові паморочилося, груди здіймалися. Все було, як у безглуздому жіночому бульварному романі.

Невже завжди буде так - соло? - думала вона....

Але одного разу вона подивилася в очі одному чоловікові. Подивилася  мимоволі. Вона намагалася не дивитися випадковим супутникам в очі. Так було простіше.

А тут... Погляд, спрямований на неї здався їй незвичайним. І тут вона відчула щось. Тепло, знемогу, томління, бажання...

Тіло вигиналося, вона стогнала, дихання уривалося. Все було. Запах не здавався чужим. Руки ніби дізнавалися щось давно забуте. Було не соло. Дует.

Не треба було потім йти звичною дорогою, натикаючись в темряві на усі кути. Хотілося просто притиснутися усім тілом до того, в чиї очі вона подивилася...