Про співтовариство

Шукаємо заради чого, заради кого і взагалі чи варто жити. Не просто існувати, а саме жити з відчуттям того, що все людське притаманне нам.
Вид:
короткий
повний

Сенс життя

Контра і про про стосунки.

  • 06.09.09, 20:35

Перш за все, кажу одразу, що писатиму замітку лише на основі власного досвіду, власних переживань, а отже і переконань, на їх основі вироблених.

Про що пишу? Про стосунки людські. Не всі, але ті, які актуальні для мене зараз - тобто про любов. Не прив'язаність, не звичку, не хтивість, не секс, не симпатію, не розвагу, не залежність, а саме про любов. Для неї потрібно дві (не три, не оргію, не одну) закоханих людинки - чоловіка і жінку - які можуть, потребують і хочуть не просто проводити час разом, хоча це й так зрозуміло, але й віддати/пожертвувати в ім'я нового союзу свій час, свої амбіції, свої мрії, своє життя не кажу, щоб повністю, але рівно на стільки, щоб слово "свій" можна було замінити на "наш". Любов вимагає від кожного з нас прийняти свого обранця таким, яким він є (не в тому смислі, що змиритися з недоліками, ні, передусім визнати і собі усвідомити, що кохана людина не просто може, але точно є з вадами).  

Для чого взагалі та любов здалася? Дуже просто - для осягнення вічності. Для людської істоти вічність тотожна з досягненням людиною досконалості свого духовного розвитку.  Отже, якщо любов передусім передбачає жертву, призначена для розвитку, а закохуються люди, будучи далекими від досконалості, то напрошується висновок (увага, для Снусмумрика особливо висновок важливий), що: 

 чим більше різняться дві людські особи перед народженням їхньої спільної любові, тим продуктивніший потенціал для свого духовного розвитку вони отримують.  

Чи можуть дві особи однієї статі любити один одного? Можуть. Але чи це доцільно?Враховуючи, що вони фізіологічно однакові. 

Чи штовхають на гомосексуалізм гени? Може, але в мене є душа, яка прагне досконалості...

***

  • 02.08.09, 22:52
Коли я впаду… мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того,
хто стане на моє місце...

Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ

Сліди...

  • 20.05.09, 11:58
     Кожен повинен жити так, щоб не соромився своїх слідів і не пробував їх стирати, бо це єдине, що після кожного з нас залишається. Сліди можна зустріти й тоді, коли вже давно не можна зустріти живу людину.
Амброзієвич.

Symbolum Apostolorum | Апостольський символ віри

  • 09.05.09, 20:22

Якщо не всі знають нікейський Символ віри, то точно його не раз чули.

Але він не був першим в історії Церкви. Для ознайомлення подаю текст першого Символа віри, названого апостольським, що своїм корінням до апостольських часів сходить.   


1  Credo in Deum Patrem omnipotentem, Creatorem caeli et terrae.

2 Et in Iesum Christum, Filium eius unicum, Dominum nostrum,

3 qui conceptus est de Spiritu Sancto, natus ex Maria Virgine,

4 passus sub Pontio Pilato, crucifixus, mortuus, et sepultus,

5 descendit ad inferos, tertia die resurrexit a mortuis,

6 ascendit ad caelos, sedet ad dexteram Dei Patris omnipotentis,

7 inde venturus est iudicare vivos et mortuos. 8 Credo in Spiritum Sanctum,

9 sanctam Ecclesiam catholicam, sanctorum communionem,

10 remissionem peccatorum,

11 carnis resurrectionem,

12 et vitam aeternam. Amen.


Вірую в Бога Отця Всемогутнього, Творця неба і землі. І в Ісуса Христа, Сина Його Єдинородного, нашого Господа, зачатого від Святого Духа, народженого від Діви Марії; Котрий страждав за Понтія Пилата, був розп'ятий, помер і був похований, зійшов у пекло, третього дня воскрес із мертвих, вознісся на Небеса, і сидить праворуч Бога, Отця всемогутнього, звідки Він прийде судити живих і мертвих. Вірую в Духа Святого; святу Вселенську Церкву; в спільноту святих; прощення гріхів; воскресіння тіла та життя вічне. Амінь.


для ознайомлення також подаю  посилання на Афанасіївський Символ віри   

Доля ягняти...

  • 05.04.09, 01:30

Тема замітки доволі богословська, краще навіть охарактеризувати її як християнська, але так як і на футболі, люди вважають, що вони на Біблії розуміються. Тому лише сподіваюся, що після прочитання ви дізнаєтеся щось нове, але не здивуюся, коли подивовані залишитеся Ви.


 А щоб довести Вам вищесказане, спитаю просто: де жив Ісус Христос останні три роки свого життя? Перше, що напрошується відповісти - ніде. Але наївно думати, що Він бомжував. І хто шукає, той знайде відповідь. Ісус жив у домі Симона в Капернаумі. Ще спитаю Вас, як одягався  Ісус, чи мав якийсь достаток? Відповісте - жив скоромно, в білому полотняному плащі ходив. І знову відповідь не зовсім правильна, бо побачили такий образ Його в кінострічках. Йому складали прихильники великі пожертви, достатні для того, щоб Юда міг зі скарбоні красти гроші. І помилково думати, що події його життя складалися випадково. Навпаки, Ісус самостійно виконував план Своєї жертви.

Почнемо з в'їзду в Єрусалим. Про все було домовлено. Ісус сам домовляється про осла, на якому їде до міста, в якому його засудять на смерть. І не думаймо, що книжники та фарисеї хотіли смерті простого прововідника. Скажемо більше, Ісус сам спровокував їх на це, бо перше, що Він зробив, прийшовши до храму, було перевертання столів із крамом у притворі. Тим самим Ісус позбавляє їх прибутків, тому фарисеї і книжники шукають спільника серед апостолів, який би видав їм Ісуса. 

І вони його знаходять у Юді. Але Ісус не дає йому себе зрадити аж доти, поки не сповняться на Ньому всі пророцтва. В черверг посилає він двох апостолів готувати Пасху. І не випадково апостоли на вході до міста зустрічають чоловіка з глечиком (до слова, виключно жіноча справа у юдеїв - носити воду). Як би ми зараз висловилися - було все "схвачено". Ісус сам про все домовився, а від апостолів тримав у таємниці, щоб до того вечора ніхто не знав, де можна буде Ісуса схопити.

Тут є два моменти, які треба вияснити. В юдеїв зміна дня  проходить зі заходом сонця, і за вечерю сіли апостоли по нашому в четверг, але насправді вже почалася п'ятниця. І другий момент - Пасха для юдеїв. Для них - то символ визволення від неволі єгипетської, і святкується вона у суботу. Але починають відзначати її в п'ятниця за вечерею. Вона традиційно поділена на три етапи, розділених розпиттям чаші з вином. Спочатку їдять пісні страви, щоб нагадати як важко було в єгипетській неволі; потім кульмінація вечері - запечене ягня, що символізує ягня, кров'ю якого вимазували одвірки, щоб вберегтися від ангела смерті, що винищив первістків єгипетських. Ну а третя частина - то вже власне забава.

Нагадаю також, що Старий Завіт висічений на кам'яних скрижалях і даний Мойсеєві, але юдеї знали, що Новий Завіт буде викарбуваний у серці кожного кров'ю нового Агнця. Вечеря апостолів проходила за описаним вище сценарієм, але традиційного ягняти не подали. Він звелів їсти Його тіло та пити Його Кров на Його спомин, а Сам повис на дереві хреста опівдні, коли ягня жертовне завели до храму; о третій годині Він помер, Жертва у Храмі скінчилася.

От тепер ми дійшли до таїнства Євхаристії, що в перекладі з грецької означає "подяка". Причастя - це є основний акт нашої віри, яким ми звіщаємо смерть Ісуса Христа. Ап. Павло не даремно казав: "Христос - наша Пасха", Він своєю жертвою звільнив нас від рабства гріха і подарував нам життя вічне дітей Божих. Мало того, хто не їстиме Його Тіла і не питимеме Його крові - не матиме життя в собі. І попивають такі пивко в неділю, відповідаючи на питання: "А чого  не  йдеш до церкви?" таким чином "А що мені з того буде?" Та відповідь проста: "Нічого тобі з того не буде." На Службу йдеться в першу чергу, щоб подякувати. Не бійтеся, що недостойні, не бігайте по вісім раз до сповіді.

П.С. І ще, не вважайте, що Причастя, то якась пігулка, небесні ліки. То не то...


Мушу ставити три крапки, бо крапку ставити напрроти Вічності рука не підніммається. На заключення хочу сказати, що це лише уривок з реколекційної науки о. Корнилія Яремака, ЧСВВ, викладений мною своїми словами і так, як він зафіксований моєю немічною пам'яттю. Складаю йому подяку за ту працю, яку він провадить. 

Маленькі грішники - наш ідеал.

  • 02.04.09, 23:06

Послухайте малята-блогери казочку про малят з реалу.

Та то справжні бестії ті дітлахи. Сипонуть тобі в лице піску за так, а коли іграшку в них поцупиш - то й цеглинкою по голові можеш відхватити. Ще й заслужено не покараєш його, воно ж бо мале, дурне, несвідоме. Спитаєте, якого милого з них брати приклад.

По-перше, брати приклад треба з їх безтурботності. Малявки не переймаються тим, що будуть їсти на обід, чи в якій куртці підуть до школи. Не повинні і ми. Маємо блага сьогодні, отримаємо їх і завтра.

По-друге, дитя може й не вірити в те, що батьки роблять для неї все найкраще з любові. Дитина вредна, грішна, але батьки все роблять для неї без очікування заплати за турботу. Дитина їм довіряє, отже довіряти повинні і ми. 

І по-третє, дитина слухає, коли батько сказав не пхати пальці до резетки, бо як буде вона чемною, то буде їй щастя і лишиться живою. І не перепитує лишній раз. Якщо сказано "не можна", то воно і означає "не можна". І якщо дуже хочеться то все-рівно не можна.  А чому ж воно "не можна" вона дізнається тоді, коли вивчиться. Але то вже інша історія. 

Звернення до народу і адміністрації!

  • 02.04.09, 14:32

Слово має силу в собі. Падаючи на грунт блогосфери, воно само росте, кільчитья і розвивається, а адміністрація, яка в силу права готує грунт для посівів має слідкувати, щоб все зерно падало на родючу спушену землю.

Що потрібно для того, щоб зерно слова проросло:

- тепло (а конкретніше, не посилайте одних  в бан за нещасний коментар, коли цілі співтовариства бувають далеко негативнішого  настрою. не тисніть на посилання "Поскаржитися" без спроби змінити ситуацію самотужки);

- волога (стимулюйте вже якось нас на креатив для блага сайту, блогери - будьте ввічливішими);

- захист (і звичайно. адміністраціє, тримайте свої вподобання обабіч роботи і не робіть уступок, щоб ми не звинувачували вас у подвійних стандартах, дійте жорстко, але тоді до всіх, а не діліть нас на касти).

Крик, давай на дискуссию сюда

  • 22.03.09, 20:17
В твоей заметки очень тяжело отсеивать зерна от плевел.
Ты мне скажи, ты лично часто бываешь на Западе Украины? Я здесь живу.
Ты бывал в Польше сейчас? Ходил там на мессу?
Был ли ты в Чехии, где стобашенная Прага со множеством костелов, в некоторых и вправду сейчас отели и кабаки, но где и можно найти истинную веру возле Пражского Дитятка Иисуса.
Был ли ты в Фатиме или Люрде? Я был, и честно признаюсь, нигде я не видел такой атмосферы мира и покоя, где волонтеры твое пребывания там делают приятным.
А в Рим ты хотя бы наведывался?

Те проблемы в Католической Церкви, которые ты затронул, стали тебе известны, но вправе ли Ты излагать один лишь негатив услышанный. Вправе ли делать окончательные выводы, не исследовав лично то, о чем ты постишь заметку?

З глибин вконтакті стирене... або про щастя

Ми переконуємо себе, що наше життя стане кращим, коли ми закінчимо
навчання, отримаємо фінансову незалежність, здобудемо кар'єру, коли ми
одружимося, народимо дитину, потім іще одну. Потім ми бачимо, що наші
діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, коли в нас буде красива машина, коли візьмемо
відпустку, коли вийдемо на пенсію… Але істина в тому, що для нас не буде кращого часу, щоб бути щасливим, як зараз. Якщо не зараз, то коли?

Твоє життя завжди буде сповнене подіями, тривогами. Краще сприйняти все як є, і вирішити бути щасливим, незважаючи ні на що... Дуже довгий час нам здавалося, що життя от-от розпочнеться. Справжнє життя. Але завжди виникала якась перепона по дорозі, випробування, яке потрібно пройти, робота, яку треба зробити, час, який треба комусь присвятити, рахунок, який треба оплатити. От зробимо це, переживемо, а тоді і заживемо. 
Щастя – це і є дорога. Тому насолоджуйся кожною миттю. Досить чекати закінчення школи, початку навчання, чекати, коли втратиш 10 доларів, заробиш 10 доларів, коли буде робота, до весілля, до вечора п'ятниці, до ранку неділі, чекати нової машини, до зарплати, до весни,
до літа, до першого чи п'ятнадцятого числа, коли твою пісню прокрутять
по радіо, коли помреш, коли народишся знову… перш, ніж вирішиш бути щасливим. Щастя – це дорога, а не пункт призначення. Немає другого часу для того, щоб бути щасливим, окрім як зараз. Живи і насолоджуйся кожною миттю.

А тепер подумай, і дай відповідь на ці запитання:

1. Назви п'ять найбагатших людей на планеті.
2. Назви п'ять останніх «міс світу».
3. Назви п'ять останніх лауреатів Нобелівської премії.
4. Назви п'ять останніх лауреатів премії Оскар.

Важкувато, чи не так?
Аплодисменти стихають!
Призи вкриваються пилом!
Переможців швидко забувають.

А тепер дай відповідь на ці запитання:

1. Назви трьох вчителів, які зробили внесок в твою освіту.
2. Назви трьох друзів, які допомогли тобі у важкі часи.
3. Згадай кількох людей, які викликали в тебе особливі почуття.
4. Назви п'ятьох людей, з якими тобі було приємно проводити час.

Здійсненно? Значно простіше, чи не так? Люди, які щось означають у твоєму житті не в рейтингу «кращих», не мають більше грошей, ніж інші, не виграли найпрестижніших призів… Це ті, хто піклується про тебе, дорожать тобою, ті, хто, незважаючи ні на що, завжди залишаються поруч.

Задумайся про це на мить! Життя таке коротке! А ти, у якому ТИ списку?

Кризові роздуми

  • 01.03.09, 12:58

Ми все перевернули з ніг на голову. 

Ми боремося проти СНІДу не проповідуючи мораль, а поширюючи презервативи.

З пияцтвом - не пропагандою тверезості, а рекламою сертифікованої горілки.

Змагаємося з наркоманією не популяризацією здорового способу життя, а роздачею одноразових шприців.

Ми купуємо, не тому що воно потрібно, а в погоні за модою. Незбагненне захоплення матеріальним змушує жити "на виплату", витрачаючи зараз те, що мало бути зароблене завтра. 

(с) "Місіонар"

Ми привязуємося до матеріального з одної простої причини, речі, ігри, інтернет створюють ілюзію несамотності. Але ж все те не має жодного сенсу, бо немає й натяку на вічність.

А любов вічна.