Щастя

Афанасій. Люди в житті своєму працюють, маються, багатіють, для чого, то багато з них і сам не знає. Якщо поміркувати, то всім людським замірам, скільки їх там тисяч різних не буває, буде один кінець – радість серця.
...
Григорій. Якщо ви справді знайти його хочете, то дайте мені відповідь на питання, що є для людини краще за все?
....
Григорій. Тихіше, добродій мій! Ви занадто сполохалися. Так я вас простіше запитаю: чого ви для себе в житті більше всього бажаєте?
...
Григорій. Не можемо відшукати щастя.
Яків. Чому?
Григорій. Тому що не бажаємо і бажати не можемо.
Афанасій. Чому?
Григорій. Тому що не розуміємо, в чому воно полягає.
...
Григорій. [] Скільки тисяч людей, позбавлені того, чого ти бажаєш?
Єрмолай. Без числа, і що ж?
Григорій. Дивовижна людина! Так, бог за твоїм визначенням, є немилосердний?
...
Єрмолай. Так до чого ж ми тепер договорилися?
Григорій. До того, що або ти із своїм бажанням дурний, або Господь не милосердний.
Єрмолай. Не дай боже такого казати.
Григорій. Звідки знаєш, що здійснення твого бажання зробить тебе щасливим? Дізнайся, скільки тисяч людей воно згубило? До яких пороків не приводить багатство? Цілі республіки через нього пропали. Якого ж ти багатства бажаєш, як щастя? Щастя нещасним не робить. Чи бачиш тепер, скількох багатство, як всесвітній потоп, пожерло, а душі їх надмірними замірами, як жорна, що без зерна крутяться, самі себе з’їдають? Боже милосердя, звісно ж, осипало б тебе багатством, якби воно тобі було потрібне; а тепер викинь із душі це бажання, воно зовсім смердить. []
Єрмолай. Так ти сам скажи, в чому полягає істинне щастя?
...
Григорій. Спочатку дізнайся про все те, в чому його немає, а, перешаривши пусті закутки, швидше дістанешся туди, де воно є.
...
Афанасій. Де ж щастя шукати, якщо воно ні тут. Ні там, ніде? []
Григорій. Шукаємо щастя по сторонам, понорам, ... [] а воно є скрізь і завжди з нами, як риба у воді. Так ми в ньому, а воно біля нас шукає самих нас. Немає його ніде, тому що воно є скрізь. Воно подібне сонячному сяйву: відкрий тільки вхід йому в душу свою. Воно завжди спирається на твою стіну, шукає проходу і не знаходить; а твоє серце темне і невеселе і темнота по верху безодні. Скажи, будь ласкавий, чи не дурниця і самодурство, що людина піклується про дорогоцінний вінець? А навіщо? На те, нібито і простій шапці не можна насолоджувати тим щасливим і всесвітнім світлом, до якого ллється ця молитва: «Почуй, о блаженний, вічне маюче і всевидяче око!». Поглянь тепер на схвильоване море, на бунтуючі у всіх століттях, країни і юрбу людей, що звуть миром, чи світом; що ж він не робить? Воює, лукавить, піклується, починає, будує, розорює, темнить.
...
Язичницькі ідоли і капища по суті теж є храмами Христового вчення і школи. В них і на них написано було наймудріші і найблаженіші ці слова: «пізнай себе».[]

Читати текст повністю: http://litopys.org.ua/skovoroda/skov114.htm