ТИ МЕНЕ КОХАЄШ? (Бруно Ферреро)

У великому ставку симпатичний пуголовок
одружився з рибою. Та ось настав день, коли у нього виросли ноги і, як
це звичайно відбувається з пуголовками, він почав поволі
перетворюватися у жабу.
Тоді пуголовок мовив рибі:

— Мушу піти за моїм призначенням і жити на землі. Тому й тобі треба б призвичаїтися до нового життя.

— Дорогий мій, — заперечила дружина, — але що я робитиму там зі своїми жабрами і плавниками? Загину!

Пуголовок (властиво, вже майже жаба) зітхнув:

— Кохаєш мене чи ні?

— Звичайно, кохаю, — зітхнула рибка.

— То підеш зі мною, правда ж? — підсумував пуголовок.

Чоловік і жінка сиділи разом біля вікна і дивилися на весняний
городець. Вони сиділи близенько одне до одного. Жінка мовила:
— Я кохаю тебе. Ти гарний, 6агатий і вдягаєшся зі смаком. А чоловік відповів:

— I я кохаю тебе. Ти як чарівний сон, ти мов щось занадто цінне, аби тримати в руці... ти пісня моєї мрії.

На ці слова жінка, розгнівана, відвернулася від вікна і вигукнула:

— Облиш мене, прошу тебе. Я не фантазія, не щось, що з’являється тобі у
снах. Я жінка і хочу, аби ти прагнув мене як дружину, як матір наших
дітей, яких колись народимо.
Вони розійшлися.

Чоловік ствердив:

— Отак ще один сон розтанув у імлі. А жінка зітхнула:

— I що мені з чоловіка, який зробив з мене фантазію, мрію?