Димлять розжарені дроти живлення талевізорів від перевантаження. 3171 претендент наввипередки будуює Вавілонську вежу. На вершині вежі змагальники мріють надіти лаврові вінки на бородаті голови та отримати в брудні руки великі ложки. Після виборів, що відбудуться.
Зпітнілі очільники партій задихано носятся містами і містечками, перед телекамерами вішають зівакам локшину на вуха. А по задвірках роздають гречку та цукор.
Хвальба до неба, а кила до землі.
Олігархи все це показують, транслюють, коментують.
П'ятий канал милується червоною підпитою пикою , а 112-й показує втечу Порошенка від розлючених хмельничан. Ну чисто тобі Віцин в шедеврі Гайдая "Пес барбос и необычайный кросс"!
Політичний мандрівник Шуфрич суржиком з екрана розказує нам всякі небилиці. Не Шуфрич, а Попандополо з відомої комедії.
Вже стало веселіше переглядати телепередачі.
Вже не Рабінович, а Луи де Фюнес розказує одеські анекдоти, Ляшко косить під Деточкіна, Парубій - під Фантомаса, а Юлька - під тьтю Соню із "Ліквідації".
Показали багатоголовий вояж Президента, його бесіди з намісниками та митарями. Овва! Та це ж Пітер Фальк з 69-серійного американського "Коломбо"!
Весело живемо!
Але добре, що все це безглуздя скоро закінчиться. Бо відкинули б капці від реготу!

Моїй  супрузі  дешевий  гройс Мен сьогодні до пенсії дав взятку перед виборами в сумі 4 гривні. Ніяких голосів за всяких там гройсманів, кауфманів, ревалам. Мерзота. Фу!

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;}

Я розчулений !
Парубій чистою українсько - незрозумілою мовою звернувся до парляМенту:
- Дрлузі! Я зарлеєстрлував вкрлай важливий для Укрлаїни прлоект закону прло заборлону матюкатися ! Треперл ви мене можете посилати лише трлошечки вище колін. А то, що хоче мене забити в гузицю трли четверті населення Укрлаїни - трлиперл буде карлатися законом !

Перший ранок другого літнього місяця 2019-го року застав мене в ліжку з відкритими очима. Над вухом бзинів комар. Я рахував овець, дихав по колись вичитанній формулі - марно, сон вперто не приходив.
Ще вчора ми допивали новорічний шампусик, а виявилось, що шість місяців немов корова язиком злизала. Напружені були місяці , але минули.
А що залишилося нам від втраченого часу?
В одних - на кілька квадратних сантиметрів збільшилася лисина. В когось появилося ще одне пасмо сивини. Комусь на кілька червінців збільшили пенсію. Для всіх блискавично зросли ціни та тарифи.
Архіви країнських телеканалів переповнилися Порошенківськими хвальбами, а офшорні банки - украденими ним мільйонами.
Побільшало горя від убитих солдатів і кількість зірок на плечах та грудях генералів.
Парубій незрозумілою мовою наспівав стоси плейлистів з єлейними дифірамбами. Гройсман не зумів порахувати кілометрів ямково відремонтованих доріг, а масний Рева запам'ятався обуренням, що українці багато їдять.
Чехарда розгулялася Україною.
Український Олімп з глузду з'їхав. Здавалося - не буде кінця казнокрадству, фарисейству, надмірним восхвалянням та танцям упирів.
Але зореносні перетягнули тятиву, переступили межу неповернення.
І стався вибух.
Три четверті виборців показали Порошенкові дулю!
Йому почали було прасувати штани для участі в інавгурації, а тут такий обвал.
Стрес !
Катастрофа !
Президентом став маловідомий Зеленський.
Порошенко терміново роздає золоті зірки героїв лизоблюдам. Андрій парубочить в Верховній раді, підпутуючи молодого президента. Шкірить гнилі зуби Луценко, називаючи себе генеральним прокурором. А Шкіряк з Геращенко сумлінно відпрацьовують великі зарплати, охаюючи ще не вступившего в сан нововибраного гаранта конституції. Ляшко ломає бутафорні Ахметовські вили, пробиваючись до нової годувальниці. Три тисячі сто сімдесят одна цяця, висолопиши язик, рветься захищати права знедолених.
Вірите в це? Сумніваюся...
Олігархи розкуповують телевізійні канали. Навіть з електрочайники булькочуть повчаннями Медведчуків і Шуфриків та бородатими анекдотами Рабіновича.
В Україні вже нема медіа простору. Суцільне Нейро Лінгвістичне Програмувахння! НЛП !
Телеканали захлинаються один перед одним, випльовують жвачку зомбування, намагаючись перепрограмувати свідомість народу.
Зарозумілі яценюки, бурбаки, бойки, вілкули, пашинські хизуються своїм розумом, знаннями та досвідом. Невідомо, правда, де вони той розум носять. Але всі б'ються в груди, що лиш вони здібні витягти державу з болота.
Навіть екс Анця Герман, ховаючи під дорогими намистами зморшки гусячої шиї, зневажливо повчає Що Ще треба зробити, Щоб Щось Ще покраЩилось...
Базарний геній Гройсман прориватиметься в депутати на власній колісниці. А нині глумливо обурюється, чому Зеленський досі не скасував несправедливо високі тарифи, видумані прем'єром Гройсманом.
Олігарх - клептоман Порошенко намагається змінити імідж. Тепер він уже не БПП, а ПЕС !
ПЕС іде ближче до юрби. Петро посеред вулиці годує свою супругу з пластикового посуду, в вишиванці лазить по дзвінницях, скоро, мабуть, в шортах купатиметься у фонтанах. Чого тільки не зробиш заради місця біля необлікованих грошей !
Пишуча та декламуюча публіка робить замовні прогнози, малює діаграми та графіки. Але як би не переставляли фігури на шахівниці - 25%-ні активісти завжди попадають в цугцванг. І піднімають неймовірний лемент.
А новоспечений сановник мовчить. Народ чекає від нього слів, чекає дій, чекає результатів.
Тишина...
Що ж, почекаємо 21 липня. Дай Боже, щоб ми не помилилися !

Учора. Нині.. Завтра. Вжик - 
Як би того й не було,
А час біжить. Життя біжить !
Так - ніби вітром здуло...

Скоро вибори. Якраз на католицький Великдень. Вибори - то  грязна робота? А згрязну роботу робити  в таке свято - гріх. Хто б не став президентом - почне з гріха.
Думаю, що голосувати піде мало католиків. Підуть до церкви. А багато православних - до католиків в гості.

Ніч на 31 березня 2019 р.Щойно перевели годинник. Вкрали  годину мого життя. Дивився на хронометр  ноутбука. Дві години і хвилини: 57, 58, 59 ... А потім  бац  - і відразу 4 години ...  Я став на годину старше, не проживши цієї години! Глум над людьми, людьми ж придуманий!

Сьогодні вибори  очільника нації… Символічно…

Україно рідна моя,
Україно - нене,
Доки правити тобою
Будуть нехрещені?

Шпитальна палата на три ліжка. Крапельниця вприскує в вену рідину  вигадливої хімічної структури. Лежу і знудженим  поглядом міряю  білий прямокутник стелі. Стеля - як дома. Лише дома квадрат рівненський,  білий, без єдиної павутики. А тут  -  переперезаний нерівними стиками панелей, порепаний тріщинами, замурзаний жовтими кляксами...

Коли довго дивитися на ті плями - вони починають зливатися  до купи, сповзатися, рухатися. І перед тобою уже  тече суцільний  потік спогадів, минулих подій, цікавих епізодів. Ти знову проживаєш  далеке, давно пройдене.

Мимо волі заплющую очі. І я уже далеко І в просторі, і часі…

Четвер, п’яте  березня тисячу дев’ятсот п’ятдесят третього року. Пориви холодного вітру зривають з арки над шкільною брамою портрет вусатого  чоловіка. Скрипучий голос гучномовців повідомляє скорботну новину: помер Йосип Віссаріонович Сталін.

 Люди поголовно плачуть, ридають, голосять….

Одні із відчаю, бо віддано служили і  вірили  вождеві, готові були віддати за нього життя. А тепер його не стало…. Що буде далі??? Кому молитися?

Інші шморгають носами, полегшено зітхаючи. А може нарешті стане легше жити…

Треті демонстративно  розмазували по щоках сльози аби уникнути підозри в нелояльності. Ще, не дай Боже, заарештують,  вивезуть  до  Сибіру…

Сестричка легенько  торкнулася руки: « Не спіть,  під капельницею не можна спати».  Ввічливо посміхаюся і продовжую очами блукати по стелі.

Знову березень. 66 років опісля. Але в повітрі  так же незатишно, таке ж тривожне  і невідоме майбутнє. Як і колись  очільники чубляться   за місце на олімпі.  А  цвинтарі не встигають приймати   загиблих  від ворожих куль,  як колись від голодомору…

Ну, що за думки такі? Тіло  отримує  чергову порцію вітамінів, а думки порпаються в гною.

Ой,: щось живе виповзло із щілини. Бридке, руде, з довгими вусами. Придивляюся через лупу смартфона - о, господи! Тарган! Та це ж Супрун! Руді вуса- патли,  пістрякувата  морда. І приналежність - та до медицини,  а цей - до моєї лікарняної палати.

Та там їх ціле збіговисько  малих, бридких, рудих  супрунчиків. Ворушать вусами,  Прицілюються, щоб впасти мені на саму лисину.

Терміново подумки перефарбовую стелю  в блакитний колір. Тепер квадрат наді мною нагадує мені небо…  Цей квадрат ніколи не стане іконою модерністського мистецтва,  як Чорний квадрат  українця польського походження Казимира Малевича.  Але він підніматиме настрій нездоровим  людям. А це може допомогти засвоюванню лікарств.

                         

Тримаю в руках клепсамію – пристрій з двох скляних конусів, вершини яких з’єднані вузенькою горловиною. В середині – калібрований пісок. Піщинки тонким струмочком стікають з верхнього конуса в нижній, безтурботно відмірюючи час, який як і піщинки біжить тільки в одну сторону. Течуть піщинки, байдужі до їх кількості в верхній колбі, до кута нахилу, до температури, до людей. Вони існують самі по собі… Але мене тягне до тих маленьких грудочок. В них я бачу соє минуле, кожна із них мені щось нагадує…  

Он та, жовтенька – моє дитинство. Ношуся босоніж, по колючому зарінку. А ввечері втомлений, але щасливий, вмить засинаю на солом’яному матраці.

Оті дві – юність. Перші обійми, поцілунки, мрії, клятви, яким не судилося стати явою… Ці піщинки і тепер в парі протискуються через горловину клепсамії та губляться в нижній колбі, продовжуючи незалежне існування.

А ось оця – мій біль, моя провина, втрата, туга. Я згадую довгі безсонні ночі, зітхання, сльози… І рубці на душі… Життя…

А ось кілька піщинок – феєрверків. Вони стрімко змішуються з іншими і пропадають у вирві піщаного дзигарка.

Воронка в верхній колбі стрімко зменшується. Скоро пісок витече, в нижній колбі утвориться невеликий горбок. Але час не закінчиться. Я переверну скляний пристрій догори дном – і відмір часу відновиться…

Пісок відмірює новий жмут часу. Навколо все нове. Все молоде, красиве. Одна моя внучка отримала червоний диплом магістра. Друга теж впевнено піднімається до верхньої освіти. Троє правнуків – шолярі. А найменший – фліртує з ровесницею в дитячому садочку…

Щасливої дороги вам, діти! М’ягких, теплих, зволожених місячними росам стежок. Щастя вам, здоров’я, пташиного щебету! Божої вам Благодаті!