Серце моє. Мій Маріуполь.

Давно это было, в прошлой жизни.
И язык тогда не имел значения...

А вчера мне снова приснился Мариуполь.
Где-то с одиннадцати ночи были шахеды и фабы, наши их сбивали...
Под окнами грохотали, после такой же бессонной ночи накануне почему-то я заснула...
Мне снилось море. Бутылочное море. Море нашего Азова.
Зелёное, как его глаза.
Все на свете, что было в той жизни, теперь под запретом. Давно нельзя мне все это вспоминать. Сама понимаю.

Но не могу забыть.
"Три счастливых дня". Три дня в Марике.

Я не знаю, как мы их украли. Потому что наша любовь была иллюзией, по большому счету... Просто потому, что нереальная, неудобная, не из обычной жизни. Но она была всем в жизни. Четыре года.

Короткие встречи, тонны смс...тонны разговоров.

Каждый день на расстоянии, но словно вместе.
Мы виделись последний раз в декабре 21 года.
Холодное Запорожье, пару часов до наших автобусов.

Сидим в привокзальном кафе .. пьем какой-то шмурдяк под видом вина.

Смотрю на него жадно, стараясь не выдавать себя...
Сосредоточенный, умело прячет волнение от встречи... Я сама- как расстаявший шокодад в ладони.... Зачем-то купил мне шоколадку, держу ее, как придурошная, и она тает в руках....

Говорит, что война скоро, чтобы я собиралась и была готова...Чтобы сразу брала дочь и уезжала. Или лучше сейчас.

Я смотрю на него и вижу море. Наше море в Марике. Не могу ничего думать другого. В голове словно сладкая вата.

Время неумолимо летит в пропасть...
Мое сердце разбивается в хлам...я понимаю, что мы прощаемся, но не понимаю еще, что навсегда.

Мгновения- словно вечность. Не можем насытиться друг другом...
Смотрю, как он садится на автобус до Марика... Он улыбается, говорит: "это я тебя всегда провожал и с ума тут сходил, когда ты уезжала, теперь уезжаю первый"... Слезы застилают глаза.

Я еду домой к дочери по темным снежным полям, я мчусь, а сердце едет туда... в Марик.
Последнее смс, что пришло на мой телефон, уже когда я оказалась на украинской территории в июле 22 того , датированное мартом..."люблю тебя, прости меня за все"
Я не знаю, что было с телом...смогла ли его жена, законная, похоронить его. Я не знаю, где его могила. Для меня он живой. В памяти мой. И этот город, Запорожье:) как вечное напоминание о нас. Каждый уголок его изхожен нашими ногами. Словно каждый парк был наш, словно каждое кафе....
Я живу дальше. Я вообще циник, соципат и нервнобольной человек) ну и потому что так надо.
И вообще, потому, что я уже старая на целую жизнь:)

Отдельная тема.... "О девушках из села, что по лицемерию своему перешли на русский в условные двухтысячные"...

Кар'єра від цього не будувалась. Чи ти знаєш, Дормі, що тоді не замислювалися над такими речами? Не перегібай)))

Моя мова в побуті завжди була суржиком. Тепер завзято плекаю українську чисту, "як парость виноградної лози", тобто намагаюся.

Але ж, моя мама як говорила суржиком, так і буде. І ніяка параша їй не указ. ( Хоча вона живе в окупації).Так і я з нею буду розмовляти до скону..., і з дитиною теж. Може колись діти зможуть виплекати чисту мову...

А може її діти , чи внуки.
Іноді я впадаю в меланхолію, бляха, ну це така хрінь, шукати цих привидів загроз нашому українству...

Це я про торти, і в горошок ,і мову.
Ой коротше, у мене як завжди вінегрет.
Наші працюють... сиджу, пишу хрінь.

Сиділа, писала у вівторок, здається...
Слава ЗСУ.
Вічна шана і подяка вам, слава вам, рідненькі.

Слава вам, тим, хто не зрадив Україну, хто до останннього подиху був вірним присязі.

Царство Небесне полеглим.

Назавжди Герої.

Дякую за наші життя.

Останні статті

Коментарі

Whiskey*

126.09.25, 22:54

бляха, ця кар"єра будувалась з 02.01.2001 року) одразу після бакалаврату) і аванс мій в січні становив 45 грн, за який я на великих радощах купила супер -дорогу туш для вій Єйвон за 15 грн - це був шик.)))

no_one

227.09.25, 01:05

дякую за акварелі Душі.....

Дормідонт

327.09.25, 06:22

Не буду.Але якась субстанція стала після перегібів Оленою,а придурошна кайфі спромоглась на речення україськю.Виттсв максимум з ситуацї))

nebosklon

427.09.25, 08:13

Руйнація міст,людських життів,ми не змогли захиститися...

Whiskey*

527.09.25, 09:17Відповідь на 2 від no_one

дякую за акварелі Душі.....Дякую Вам гадала вчора, чи варто так відверто і це викладати тут, але ж дійсно душа просила

Whiskey*

627.09.25, 09:18Відповідь на 3 від Дормідонт

Не буду.Але якась субстанція стала після перегібів Оленою,а придурошна кайфі спромоглась на речення україськю.Виттсв максимум з ситуацї)) ти бачив ми Віві вже перевиховали. Можна і далі працювати.

Whiskey*

727.09.25, 09:21Відповідь на 4 від nebosklon

Руйнація міст,людських життів,ми не змогли захиститися...Захищалися...
Натрапила недавно на сторінку матері "Грінки". От де біль... І тисяч матерів ...

Мне обещали

827.09.25, 11:28

Благодарю за воспоминания
10 лет назад я посетила Украину —Киев-Мариуполь -Донецк-Снежное
Был перевозчик ; стояли на блокПостах Волноваха
Был Человек в Киеве кто встретил меня и через две недели проводил меня
Именно с этого портала I.ua
Вы правы
Это была другая жизнь ; другая вселенная

no_one

927.09.25, 15:25Відповідь на 5 від Whiskey*

дякую за акварелі Душі.....Дякую Вам гадала вчора, чи варто так відверто і це викладати тут, але ж дійсно душа просилаце називається "закрити гештальт"....
і для цього потрібна певна сміливість, так. бо ви сказали вголос на весь світ про свій біль...

Moy_Svet

1027.09.25, 20:21

не скажу про гештальт
прочитала замітку вранці
скажу правду - читала і плакала
хотілось на емоціях відповісти
але ж я вже жіночка
тому...зараз від мене
ви дуже смілива і одночасно вразлива
я теж вразлива
але я це якось приховую і одночасно виставляю напоказ
але хто це розуміє і відчуває!))
ніхто не хоче виставляти почуття напоказ
і чоловіки - вважають за це слабкістю...то вже інша справа
дуже зворушливі спогади
особливо "старая на целую жизнь"...
це було як новий ковток повітря
дякую

і