В зеленому лісі в одному забутому Болотці  жив жук-Гнойовик (лайняр),  добре харчувався, збирав гній та закопував його, відкладаючи на харчування потомства, але самки у нього не було, личинки не відкладалися, тому їв він своє добро сам. Сумував, і ставав все агресивнішим. Зло його брало, як бачив, що інші комахи створюють сім’ї, особливо бісили його самки усіх видів. «Шльондри» - думав Гнойовик, жуючи свій сніданок. Іноді він розпускав свої крильця, як бачив якусь жіночку-комаху, але поспілкувавшись з ним, жіночки відлітали, бо він їв лайно, від нього був поганий запах, і взагалі нудний був, нецікавий. 

Одного разу на Болотце залетіла жінка-Метелик, була вона якась побита, з обпаленими крильцями, сиділа на листі сумна, розказала, що втекла зі свого краю, на який напала сарана. 

Про сарану знали всі. У неї була свою країна, така велика, що всі інші комахи навіть не уявляли її розмірів. Сарана вбивала, палила, грабувала усі території поряд. Раніше всі вони віками жили під гнітом сарани, але одного разу вирвалися від неї, відділилися і почали будувати свої комашині держави. Сарана приходила і всім комахам говорила, що вони з нею один народ, і що інших комах обманули, вони повірили, що сарана погана, а вона всіх оберігає, рятує. Тому вона приходила і рятувала всіх так по-своєму, випалювала мирні комашині міста, вбивала дітей комах, ґвалтувала жінок, крала всі запаси на територіях, які встигла захопити. Сарана казала, що захищає мирних комах, щоб вони могли як і раніше розмовляти на саранській мові і насаджувала всім під дулом автомата свою саранську культуру. 

У Болотці, як виявилося, було багато шанувальників саранської культури. Одна зелена вусата квакуха все цитувала вірші саранських поетів і кричала, що вона все одно буде розмовляти на саранській. Старий колорадський жук теж завжди крекчав, що комашиної мови не існує, є тільки саранська, бо він сарана, але буде жити тут у комашиній країні. Коли йому казали, то їдь туди, де сарана, він боявся, і чекав сарану тут. А у всьому винуватий був комашиний майдан, бо саме комахи одного разу скинули керівника країни, який був ставлеником сарани.

 З тих пір пройшло багато часу, комахи воювали з сараною багато років. Багато гинули і також цивільних комах, руйнувалися міста.

Метелик, зважаючи на болючі події свого життя не змогла змовчати, і почала різко і відчайдушно захищати комашину мову, культуру і армію. Бо більш сміливіших воїнів світ не бачив, це визнали всі країни. 

Гнойовик уважно спостерігав за подіями у Болотці, бо він вважав його своїм і ніхто не мав права порушувати спокій і давно встановлені правила цього місця. Гнойовик розмовляв саранською, поважав культуру сарани, висміював культуру комашиної країни, і її віковічне прагнення до незалежності. Становлення комашиної країни особливо вдарило по його самолюбству, через економічні кризи і збагачення комах-олігархів, Гнойовик зрозумів, що через власну слабкість він нічого не може досягти у нових економічних умовах, тому що звик лише займатися нікому не потрібною роботою, яку вже не потребував ринок праці. Але маючи непомірну, нічим не обґрунтовану манію величі затаїв злобу на всіх, хто зумів досягати успіху в новий час.  

І до того минуле, як дитинство і молодість, проведені в країні сарани наклали на його мислення зовсім тупе оправдовування «я разговариваю на саранском, это принципиально всю жизнь, ну вот такая я скотина».

Деякі висловлювання Метелика били наче по ньому особисто. А ще звісно вона була жінкою. Він ненавидів жінок. Тому задумав зловісний план, як зробити з неї дурепу і вигнати нарешті з Болотця. Він був дуже хитрим і лицемірним, як і всі полу-саранці, тому завжди маніпулював іншими комахами і вмів підлаштувати ситуації, щоб пересічні комахи Болотця вірили йому. 

А трапилось так, що під лапу йому підвернувся інфантильний Стрибунець. Скакун, Скочок, або Скакавка. Він собі без толку бовтався по Болотцю в пошуках якоїсь самочки, був черствим, безпринципним і лицемірним коником, тому самочки звісно йому відмовляли. Хоча запевняв усіх, що прийшов в Болотце тестувати свої музичні здібності.  Гнойовик зіграв на його марнославстві. Перед цим він уважно прочитав усі дописи Стрибунця, де той вихвалявся про свій смичок і як той майстерно грає, як сюркоче, посилював свої технічні можливості, вихваляв сам свою майстерність. Гнойовик підхвалив його і той став його відданим слугою. 

Метелик сумувала. Її коханий Метелик–Махаон був на фронті, воював з сараною. Тому говорила вже зовсім без прикрас свою позицію щодо війни і толерування саранської мови та культури сарани у Болотці. 

Її підтримав Жук-Жужелиця, чорний корисний жук, який своєю роботою боровся зі шкідниками. Він був сільським жуком, любив запашне сіно, природу і гарне харчування. Жужелиця відрізнявся матюкливістю, але був гарним товаришем і великодушною комахою, в деяких розмовах щодо війни вони зійшлися з Гнойовиком і Стрибунцем. Почалося взаємне ображання, але лицеміром Жужелиця не був.  Бескінечно вони ображали один одного, а потім Гнойовик придумав ще один хід у своїй грі. Він усім комахам почав розказувати, що Метелик і Жужелиця одного роду, одного мислення, що вони нікчеми, що саме вони ображають усіх комах у Болотці.  

  Стрибунець, пам'ятаючи, що Метелик йому відмовила у спілкуванні, коли з'явилася у Болотці, мстиво почав теж її обливати брудом, бо малодушність, безчестя ніколи не мають меж, навіть у комах. «Ти уявляєш, мій знайомий прихистив таких же, що втекли від сарани, - сюрчав Стрибунець, - так вони забруднили його хату, і хотіли забрати навіть житло. От мало їх сарана вбиває, треба ще».

Так вони і жили далі.

Гнойовик все складав своє лайно, Стрибунець скакав без толку, Жужелиця всіх матюкав, Метелик ще більше обпалила свої крильця, та і крил у неї вже не було…

Ви запитаєте, що сталося з ними далі?

Сарана їх вбила усіх. 

Кінець казки.