автор Лавлєнцева Наталія, м. Черкаси
- 09.11.10, 14:47
Рух у часі Колись давно малесенька планета Стомилася дивитися на світло. Примхливо відвернулася від зірки, Що в променях доносила тепло – І раптом зазирнула у безодню, Таку страшну, байдужу та холодну, Незатишний притулок подорожніх, Самотніх душ і демонів житло. Й на мить якусь, здалося, потонула У вирі тім без імені і краю, Та обертом пішла – чи то від жаху, Чи то від несподіваних чуттів… І вже була не в змозі зупинитись – Її то світло вабило, То морок,...
