і вона говорила йому — я важу мільйони тонн,
складаюсь із гороскопів та інших небесних знаків.
він відвертався і думав — я ж їй взагалі ніхто.
для чого мені це слухати, навіщо мені це знати.

вона з ним ділилась — знаєш, як часто сниться,
ніби слово не можу зчитати із сотень літер.
він закочував очі — Боже, яка різниця.
я їй не вчитель, не батько, я їй навіть не лікар.

ще вона часом лякала його найгіршим:
я не знаю, хто я сьогодні — чи ця, чи та.
іноді навіть писала для нього вірші.
він вдавав, що читає, та ніколи їх не читав.

він не слухав, але прикидався таки уміло,
а з часом і прикидатися перестав.
і одного дня вона це все зрозуміла
і замовкла, як замовкають старі міста.

ця історія, мабуть, не більше ніж випадковість.
в цьому світі, ви скажете, і не таке бувало.
але він намагався ще довго знайти її голос.
і йому до кінця життя його бракувало.

(с)

”В рф не пускают людей с выданными в Украине российскими паспортами”
И каждому сколько там теперь, по закону, 12 лет? Только так и должно быть с предателями, только так!

То ли новостей перебрал,
То ли вина в обед,
Только ночью к Сергею пришёл его воевавший дед.
Сел на икеевскую табуретку, спиной заслоняя двор
За окном. У меня, говорит, к тебе,
Серёженька, разговор.

Не мог бы ты, дорогой мой, любимый внук,
Никогда, ничего не писать обо мне в фейсбук?
Ни в каком контексте, ни с буквой зэт, ни без буквы зэт,
Просто возьми и не делай этого, просит дед.
Никаких побед моим именем,
Вообще никаких побед.

Так же, он продолжает, я был бы рад,
Если бы ты не носил меня на парад,
Я прошу тебя очень, (и делает так рукой),
Мне не нужен полк,
Ни бессмертный, ни смертный, Серёженька, никакой.
Отпусти меня на покой, Серёжа,
Я заслужил покой.

Да, я знаю, что ты трудяга, умница, либерал,
Ты все это не выбирал,
Но ведь я-то тоже не выбирал!
Мы прожили жизнь,
Тяжёлую и одну.
Можно мы больше не будем
Иллюстрировать вам войну?
Мы уже всё, ребята,
Нас забрала земля.
Можно вы как-то сами.
Как-то уже с нуля.
Не нужна нам ни ваша гордость,
Ни ваш потаённый стыд.
Я прошу тебя, сделай так,
Чтоб я был наконец забыт.

Но ведь я забуду, как в Русском музее
Мы искали девятый вал,
Как я проснулся мокрый,
А ты меня одевал,
Как читали Пришвина,
Как искали в атласе полюса,
Как ты мне объяснял, почему на небе
Такая белая полоса
За любым самолётом,
Как подарил мне
Увеличительное стекло…

Ничего, отвечает дед,
Исчезая.
Тебе ведь и это не помогло... (с)

… что мой дед не очень любил свою среднюю дочь и всю свою жизнь её стеснялся (пунктик был у дедушки). А всё потому, что она родилась в 43-м году (ну вы поняли)
Я считала это странным, а теперь и у меня похожие чувства (но я не про дочь и не про секс)) Стыдно мне и ужасно неловко просто жить нормальной (насколько это возможно) жизнью, зная и понимая, как тяжко нашим воинам на поле боя…
Стыдно, больно…и очень грустно от происходящего. Но, надеюсь, до победы я доживу!)

…закінчиться літо, а хотілося б щоб русня.
(с))

Знаєш, я стукала-стукала
Ти такий ватяний-ватяний
Твої поламані ребра
Не розуміють натяку
Мою останню віру
Топчуть стерильні бахіли
Ти опускаєш руки
Я піднімаю архіви… (с)

Поверталися додому,
Як надовго, - невідомо.
Ще залишилась невзята висота!.
Поверталися додому,
Розійшлися по одному,
А тебе не відпускає пустота...
Вона рве твої думки,
Бо на відстані руки
Тремтять сльози і бетон,
Цвітуть квіти мінних зон,
Дихає війна...
Мамо, це не сон!...

(с)

… не использовали будьте бесполезным (с)))

коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом

(С.) Юрій Іздрик

Почистить контакты.