Я народився у СРСР. У нас у сім'ї був алюмінієвий електричний чайник. Уйопіщний чайник, який не мав кнопки, захисту від перегріву і дурну ручку, яка завжди розбовтувалась і нагрівалася від пари.
Я особисто спалив два таких, забуваючи витягнути вилку з розетки.
- А праска така не пам'ятаєш:
нагрівач був спіраль у керамічних конусках, весь час перегорала і доводилися вкорочувати, а контроль температури - "на палець" - послинявив, торкнувся - шипить означає норм
- У нас таких 5 штук згоріло, але тут найпримітніше в іншому: бабуся з дідусем їх (згорілі) не викидали, мовляв, "це ж дефіцит, не можна викидати, коли-небудь обов'язково полагодимо". Так вони і зберігалися багато років, поки що я не підріс і не викинув це барахло на смітник
- Та й той факт, що алюміній небезпечний для здоров'я. А в чайнику він не тільки завжди контактує з водою, але й нагрівається до високої температури, що прискорює реакцію.
- У мене бабуся не користувалася електричними, праска, ще 19-го століття була - на плиті гріла, боялася що електричний струм ударить і не дарма боялася:))
- Нічо не уїбочний (чайник?). Ну тобто, уебищний звичайно, зате в ньому можна було варити картоплю і пельмені. Я в армії дуже так робив
- У мене була Ленінградська алюмінієва сковорода, ручка якої пекельно обпалювала пальці, тому що дерева були тільки зверху і знизу, а з боків ручки - голий метал.
- Радянська техніка побутова – це повний п..ц. Всі ці Малютки, Мрії, Берізки. породження божевільного радянського генія, відсутності нормальних верстатів і комплектуючих, і болт покладений на якість.
----------------------
Помню это прекрасное время, свежий воздух, труд, новые знакомства, веселье. Что ещё надо молодёжи, чтобы зарядиться перед учёбой. А сейчас молодёжь отучили от труда, и сетуют, что не хотят идти на завод. Все заделались блогерами
Мои родители познакомились на картошке на 1м курсе - мама лучше всех танцевала, папа был солист ВИА, картошку собрали, влюбились)
Моя бабушка со своими подругами-бабушками из одной деревни всегда собирались раза два за лето своим «девичником» и уходили через поле ржи к краю леса отдохнуть от хозяйственных дел и забот. Наберут с собой пирогов, ватрушек, картошки, солёных огурцов, грибов, помидоров, с грядки лука, укропа, самогонки, квасу - у кого что есть. Расстелют там большое покрывало и сидя на нём, «отмечают».
Женщинам много спиртного не надо было. По 2-3 стопки выпьют и начнутся разговоры про жизнь, шутки, песни. Нам даже до деревни через всё поле доносились их песни. Так они снимали усталость. Посидят с обеда часов до 17-18 и идут по домам, довольные. А дома вечером опять - скотину накормить, подоить; в огороде всё полить, и т.п. Вспоминаю те времена и радуюсь за них. Никаких ресторанов не надо было - все душевно гуляли.
А чому б не згадати відпочинок в Європі, Турціі, на екзотичних островах. тамтешні ресторани?
Та радецькій владі вигідно, щоб все було примітивно, дешево, навіть шкідливо, щоб менш до пенсіі доживали.
А вот интересно, куда подевались те самые «культурные и разносторонние советские люди с лучшим в мире образованием»?
Из активных адептов совка я вижу только злобных и ограниченных товарищей, которые мечтают всех отправить в ГУЛАГ. Многие из них не любят Путина – за то что тот недостаточно Сталин.
- А их никогда и не было. Читать было нечего. Не считая десятка книг, которые можно было обменять на макулатуру. Не читал народ ни "Малую Землю", ни писателей малых народов, и даже 50 томов полного собрания сочинении В.И.Ленина тоже никто не читал. А нормальные кинги не печатались.
- По мусоркам лазят за просрочкой и клянут америку
