Швець В. Т.

Выпьем за Родину, выпьем за Сталина, выпьем и снова нальем. Оскільки інших слів пісні компанія не знала, то наведена фраза повторювалась знову і знову. В ці слова вкладалось стільки щирого натхнення, що здавалось вони ринули з глибини душі кожного співака. Далі пролунала українська пісня «Несе Галя воду». Я сидів перед відчиненим вікном на дачі і писав статтю якраз про Сталіна, і про початок радянсько-німецької війни, а у сусідів був званий обід. О, український народе! Воістину ти заслужив свою гірку долю.

            Початок радянсько-німецької війни – один з досі чесно не висвітлених періодів цієї війни. Тези про напад зненацька та про неготовність до війни Радянського союзу не варті обговорення. Натомість проаналізуємо реальне співвідношення сил обох сторін. Мозок війни – це невелика група військових вищого рангу, що розробляють і приймають важливі для війни рішення.

            З боку Радянського союзу це був генералісимус Сталін (Джугашвілі) – син шевця. Мав закінчену початкову освіту – чотири класи духовного училища і незакінчену середню - чотири класи духовної семінарії (з п’ятого був відрахованим за неявку на іспити), річна з математики - трійка, в армії не служив. Проте мав великий досвід участі у терористичних актах напередодні і під час війни: рекет на нафтових промислах Баку, організація заворушень, збройні напади на поштові карети, банки. Шість разів потрапляв до в’язниці, але поблажливі, як на мене, судові вироки у кожній справі примушують припустити співпрацю з правоохоронними органами імперії.

             Найближче оточення Сталіна з військових складали  маршали. Георгій Жуков –  син селянина, освіта початкова, у роки Першої світової війни (далі просто війни) унтер-офіцер. Його позиція щодо українців сконцентрована в одній фразі: «Чим більше хохлів у Дніпрі утоне, тим мене після війни доведеться висилати до Сибіру». І утонуло при штурмі Дніпра близько мільйона. Семен Будений – син селянина до школи не ходив, на війні був рядовим. Клімент Варошилов – син селянина, освіта початкова, не воював. Констянтин Рокосовський – син службовця, освіта початкова, у роки війни унтер-офіцер. Іван Конєв – син селянина, освіта початкова, у роки війни унтер-офіцер. Григорій Кулик – син селянина, до школи не ходив, у роки війни рядовий. Семен Тимошенко – син селянина, освіта початкова, на війні рядовий. Родіон Малиновський – освіта початкова, на війні єфрейтор.  Олександр Василевський – син священика, освіта середня (духовна семінарія), у війну дослужився до звання штабс-капітана. Кирило Мерецков – син селянина, освіта початкова, не воював.  Борис Шапошников –  перед війною закінчив Академію генерального штабу, за час війни дослужився до звання полковника.

            Борис Шапошников був єдиним офіцером, до якого Сталін звертався на ім’я та по батькові, і єдиним офіцером, що мав професійну військову освіту. Але ж у так звану громадянську війну до червоної армії були примусово мобілізовані десятки тисяч офіцерів царської армії. Їх тут було більше, ніж у білій армії. Куди ж вони поділись далі? Спочатку червона армія за допомогою царських офіцерів розібралась з офіцерами білої армії, а далі червоні комісари у шкірянках і з маузерами в руках так само розібрались з колишніми царським офіцерами. Офіцерів, які не захотіли загинути з честю, загинули без честі з кулею в потилиці. Борис Шапошников якось вцілів. До речі, шкірянки, маузери і будьонівки, а також гроші на утримання багатомільйонної армії – це подарунок більшовикам від їх симпатиків з-за кордону, доставлений, швидше за все, через порти Мурманська, Одеси, Владивостока, контрольованих під час громадянської війни військами Антанти.

            Якщо вважати перерахованих вище людей мозком, то це мозок аматора-початківця, який взявся не за свою справу.

             З німецького боку це були Гітлер – син службовця, освіта незакінчена середня, у роки Першої світової війни - фельдфебель, виявив неабияку хоробрість, на війну пішов добровольцем. Його соратниками були генерал-фельдмаршали. Федір фон Бок – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова, Першу світову війну (далі просто війну) закінчив у званні майора, як зазначалось в одному з нагородних листів – проявив неймовірну хоробрість. Ернст Буш – син чиновника, освіта вища військова, війну закінчив командиром батальйону, виявив надзвичайну хоробрість. Гайнц Гудеріан – син військового офіцера, освіта вища військова, під час війни навчався в академії Генерального штабу. Евальд фон Кляйст – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу). Війну закінчив офіцером Генерального штабу 225 піхотної дивізії. Гюнтер фон Клюге – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), війну закінчив офіцером Генерального штабу 89 піхотної дивізії. Генріх фон Клюге – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), закінчив війну начальником оперативного відділу штабу 9 піхотної дивізії. Вільгельм фон Лееб – з аристократичної родини, освіта вища військова (академія Генерального штабу), закінчив війну офіцером Генерального штабу групи військ. Вільгельм фон Ліст – з родини лікаря, освіта вища військова, війну закінчив офіцером Генерального штаба баварської піхотної дивізії у звані майора. Еріх фон Манштейн – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), війну закінчив на посаді начальника оперативного відділу 213 піхотної дивізії у званні гауптмана. Моріц Модель – з родини викладача музики, війну закінчив офіцером штабу 36 резервної армії у званні гауптмана. Фрідріх Паулюс – з родини бухгалтера, освіта незакінчена вища, війну закінчив офіцером Генерального штабу у званні гауптмана. Герд фон Рундштедт – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), війну закінчив на посаді начальника штабу 53 армійського корпусу у званні майора.

            Мозком німецької армії були офіцери з унікальним військовим досвідом, гранично високою професійною підготовкою і непересічною особистою хоробрістю. Зауважу, що німецька армія не програла Першу світову війну. Війну програла Німецька держава, до влади в якій у висліді революції прийшли пройдисвіти типу тих, що і у Московії. Від імені німецького народу, на що вони не мали жодного морального права, вони поклали всю відповідальність за цю війну на Німецьку державу.

            Порівнювати вищий офіцерський склад радянської і німецької армій, як ми бачимо, просто не має сенсу через невідповідність їх потенціалів. Так само не має сенс порівнювати і решту складу двох армій. Уже той факт, що вся кадрова армія Радянського союзу під кінець 1941 року була або знищена, або опинилась у німецькому полоні, говорить сам за себе. Тому будемо порівнювати матеріальні засоби війни.

(продовження)

американців було лише 18 середніх і 10 легких танків, то можна стверджувати, що кількість танків у Радянському союзі на початок війни більше, ніж втричі перевищувала кількість танків решти світу.

Примітка. Дані взяті з московських джерел. Це означає, що реальні числа для Німеччини є меншими, а для Радянського союзу – більшими. Наскільки? – Невідомо.

           (продовження)

            Основні числа, наведені у документі, підтвердив і Сталін у своєму виступі на прийомі у кремлі випускників військових академій 5 травня 1941 року. Зокрема він сказав: «У нас із Німеччиною не склалися дружні відносини. Війна з Німеччиною неминуча». Далі він сказав і таке: «Мирна політика — справа хороша. Ми до пори до часу проводили таку лінію на оборону — доти, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними, — тепер треба перейти від оборони до наступу. Червона армія є сучасною армією, а сучасна армія — армія наступальна» [7]. Отже наступ радянської армії з метою захвату всієї Європи був неминучим, але за яким сценарієм?

            Певним дисонансом здаються наступні слова Сталіна: «Війна з Німеччиною неминуча, і (повернувшись до Молотова) якщо товариш Молотов і апарат Наркомінсправ зуміють відтягнути початок війни, то це наше щастя». 5 травня 1941 року Сталін прагнув відтягнути війну. Що він мав на увазі? Думаю те, щоб відтягнути війну ближче до осені, коли дороги стануть непрохідними. Доріг в Радянському союзі насправді не було, були лише напрямки. Перші нормальні дороги німці почали тут будувати лише після окупації відповідних територій. Вести маневрену війну вони могли тут лише за сухої теплої погоди. Таке відтягування початку війни було додатковим застережним заходом проти можливої поразки. Якби німці розпочали свій наступ на місяць раніше, то з високою ймовірністю вони захопили б Москву ще до початку зими. Так що радянські дипломати зіграли важливу роль у виживанні Радянського союзу. Але той факт, що готуючись до наступальної війни Сталін намагався відтягнути перший постріл цієї війни ближче до осені красномовно свідчить про те, що першим пострілом мав бути німецький.

            Знаменитий письменник і військовий аналітик Віктор Суворов вважає, що радянська армія планувала напасти першою і лише на лічені дні німці її випередили. Думаю, що такий план існував, але це був план Б. Слова Сталіна свідчать про те, що основний сценарій війни - план А полягав у тому, що наступ радянської армії мав розпочатися у відповідь на спробу німецької армії перейти кордони Радянського союзу. Що говорить на користь цієї точки зору, крім слів Сталіна.

            Розташування радянських військ утворювало три стратегічних ешелони. Лише перший з них розміщувався безпосередньо біля радянсько-німецького кордону. Другий і третій були на значній відстані від нього, але паралельно йому. Про існування цих двох додаткових стратегічних ешелонів німці нічого не знали. У них не було аналогу комінтерну на теренах Радянського союзу. Перша мета такого розташування військ, з моєї точки зору, - страховка, якщо з першим ешелоном станеться щось не за сценарієм. Друга мета – не налякати німців надто великою перевагою радянської армії на лінії майбутнього зіткнення в зоні дії їх військової розвідки. Тому у прикордонній області радянських військ було навіть дещо менше, ніж німецьких.

            Ще одна важлива обставина. Для тотальної переваги над німцями в особовому складі доцільно було провести загальну мобілізацію на території Радянського союзу. Тобто десь потроїти і так колосальну радянську армію. Але початок тотальної мобілізації, за військовими канонами, - це і є початок війни, а війну першими починати не хотілось. Гасло: «На нашу мирну країну підступно напали без оголошення війни» було надто привабливим і гарантувало моральну, а за нею і необхідну матеріальну підтримку Сполучених штатів у разі необхідності. Наскільки Радянський союз в озброєнні переважав решту світу, настільки Сполучені штати його переважали економічно. Війну міг виграти лише той, на чиєму боці була матеріальна підтримка Сполучених штатів. Тому Радянський союз першим нападати не хотів. Це була ще одна страховка від непередбачуваного розвитку подій. Як з’ясувалось пізніше, саме цей застережний захід і врятував Радянський союз від поразки.

            Майбутня війна була не першою з участю Радянського союзу. Перед цим була війна з Фінляндією. Там теж, за версією Москви, фіни здійснили військову провокацію проти Радянського союзу – нібито зробили гарматний постріл по радянським військам. Світ не повірив у цю пропагандивну качку. Радянський союз виключили з Ліги націй, він потрапив у політичну ізоляцію. Перед тим була ще одна війна з Польщею. На неї домовились напасти одночасно з німцями. Німці напали 1 вересня 1941 року, і вже за кілька днів Франція і Велика Британія оголосили Німеччині війну, а Радянський союз все вичікував. І лише 17 вересня радянська армія розпочала свій «визвольний похід» на Польщу. Ця теза і досі підтримується офіційною Москвою. Цей трюк дозволив уникнути війни з Францією і Великою Британією. У країни Прибалтики радянські війська були введені під приводом їх захисту від німецької агресії, але це швидко закінчилось приєднанням їх до Радянського союзу. Проте Франція, Велика Британія і Сполучені штати знову це проковтнули. Тобто обгортка для загарбницької війни мала важливе значення.

            Досвід Фінляндії свідчив, що довіри до Радянського союзу немає і звичайна провокація не може бути причиною для Великої війни проти Німеччини і подальшого захоплення всієї Європи. Було потрібно, щоб перші бої Великої війни розгорнулись саме на території Радянського союзу. Для цього почати війну мали німці. Дати можливість німецьким військам зайти на територію Радянського союзу, так щоб у військових зведеннях пролунали назви радянських міст, отримати привід для тотальної мобілізації і багатократно переважаючою силою нанести німцям нищівний удар – ось кришталева мрія генералісимуса. Заради цього можна було навіть пожертвувати першим стратегічним ешелоном. Тому на кордоні знімались дротяні загорожі, залишались недоторканими переправи через прикордонні річки, не споруджувались навіть польові укріплення. І хоча про день і час німецького нападу було заздалегідь відомо, війська не приводились у бойову готовність. Перехід кордону німецькими військами мав відбуватись у комфортних для них умовах. Але одночасно з усіх точок Радянського союзу від початку червня в бік західного кордону почали рухатись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись. Думаю, що відповідно до цитованого вище документу, одночасно почалась і прихована масова мобілізація до радянської армії. За два місяці вона поповнилась на 11 млн. солдатів. Звичайно подібну мобілізацію проводять перед початком війни, оскільки відірвати такі маси чоловіків від продуктивної праці і утримувати без використання є доволі дорогою справою. Ще не пролунало жодного пострілу, а війна вже почалась. При цьому вже не мало жодного значення буде перший постріл цієї війни німецьким – план А, що давав німцям хоч якійсь шанс на перемогу, але, одночасно давав Радянському союзу величезний шанс не програти цю війну, чи радянським – план Б, який, фактично,  гарантував розгром Німеччини, але робив сумнівними плани захоплення всієї Європи через американський фактор.

            Показовою є оборона Брестської фортеці. Там нею керували декілька лейтенантів, один капітан, один майор і навіть рядові бійці. А де були старші за званням військові? Перед початком війни там розміщувався штаб піхотної дивізії і численні підрозділи різних родів військ. Думаю, ці підрозділи були відведені далі від кордону перед початком війни. Навіть зручність оборони цієї унікальної фортеці не примусила залишити там основну масу радянських військ. Не дай бог вдалося б зупинити німців на підступах до Бресту. Спробуй тоді довести світу, що бої йшли саме з радянського боку кордону.

            Після візиту у кінці 1940 року Молотова до Берліну німці зрозуміли, що війна з Радянським союзом неминуча і приступили до розробки Плану Барбаросса. Загарбницькі апетити Радянського союзу перевищували колишні апетити Московії. Навіть захоплення проливів Босфор і Дарданели разом із Стамбулом для нього було недостатнім. Чекати першого удару проти себе німці не могли. При існуючій колосальній перевазі радянської армії за всіма кількісними параметрами навряд вони змогли б протриматись більше півроку. Їх перший удар давав хоч якійсь шанс на перемогу. І від безвиході вони вдарили. Думаю, що ефект від їх першого удару був неочікуваним навіть для самих німців. За пів року війна добігала кінця. І так би воно і сталось, і були б збережені десятки мільйонів життів радянських людей, якби не одна важлива обставина. …

            За різними джерелами 42-49-53 мільйона людей не дорахувався Радянський союз у 1945 році проти 1941 року. Це була плата радянських людей за можливість і далі жити в концтаборі і час від часу використовувати один одного в якості їжі. Великий соціальний прошарок людей у Російській федерації, ще і тепер б’ється в істериці зі словами: «Ми перемогли і можемо повторити». Це прошарок людей з крайнім ступенем інтелектуальної і моральної деградації. Вони – ці люди вкрай небезпечні для решти світу. Пам’ятаймо про трагедію другої Великої війни людства і остерігаймося людей і країн, які все це готові знову повторити. А для себе знаймо, що на боці Радянського союзу це була не наша війна, хоча ми заплатили за неї 14 мільйонами життів українців. А чи виграв цю війну Радянський союз при таких втратах? Думаю, що його безславний кінець у 1991 році був зумовлений саме цією ціною. Ніщивної поразки зазнала і Німеччина, але кров’ю німецьких солдат наступ азійської орди на Європу був зупинений.

Висновки

            1.Головною ідеологічною передумовою Другої світової війни була ідея Світової революції, що оволоділа розумом очільників Радянського союзу і була логічним продовженням споконвічного прагнення Московії до територіальної експансії.

            2.Другою передумовою був несправедливий щодо Німеччини Версальський мирний договір за результатами Першої світової війни.

            3.Після проведення кривавої індустріалізації в Радянському союзі ідеологічна передумова була підкріплена безпрецедентною військовою могутністю цієї країни.

            4.Радянсько-Німецька війна була неминучою і мала розпочатись влітку 1941 року.

            5.У висліді розгрому німецької армії Радянський союз планував захопити всю Європу.

            6.Для виправдання цієї експансії Німеччина мала зробити перший постріл у цій війні.     7.Якби німці не наважались на цей крок, то війну за «визволення» Європи мала розпочати радянська армія  

            8.Головним винуватцем Другої світової війни був Радянський союз.

Література

1.Радянські міфи про 22 червня 1941 року.

 https://zaxid.net/radyanski_mifi_pro_22_chervnya_1941_roku_n1132107

2.Енциклопедія історії України.   http://resource.history.org.ua/cgi-in/eiu/history.exe?&I21DBN= EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Radianska_armiia

3.Вермахт. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%85%D1%82

4.Каким было соотношение сил к 22 июня 1941 года. https://rg.ru/2016/06/16/rodina-sssr-germaniya.html

6.Войска НКВС в годи Великой Отечественной войны (1941- 1945 гг). https://rosguard.gov.ru/ru/page/index/vojska-nkvd-v-gody-velikoj-otechestvennoj-vojny-1941--1945-gg

            Кожна велика війна починається за десятки років до першого пострілу.

            «Ми склали документ, що гарантує початок війни через 20 років. … Коли висуваєш умови, які народ (Німеччини) не здатен виконати, то примушуєш протилежну сторону або порушити домовленість, або почати війну». Цей прогноз надалі здійснився з точністю до одного року, але локомотивом нової Великої війни стала не Німеччина.

            Наведене висловлювання належить одному з авторів Версальського договору Ллойду Джорджу. Це один з видатних політиків Великої Британії всіх часів, - це прем’єр-міністр країни у часи підписання Версальського мирного договору. Цей договір не відповідав його переконання, але не він грав першу скрипку серед тих, хто вирішували долю Німеччини. Велика Британія була переможцем у Першій світовій війні чисто формально. Вона зіграла внічию, залишивши недоторканою свою імперію, але суттєво виснаживши ресурси. Справжнім переможцем були Сполучені штати. Вони теж формальноніби нічого не виграли, але вперше відчули свій вирішальний вплив на світові події і ніби провели генеральну репетицію перед остаточним захопленням верхньої сходинки світової піраміди влади.

            Сполучені штати вступили у війну приблизно за рік до її завершення на боці Антанти. Жодним чином вони не були ініціаторами війни. Але саме їх промисловий і фінансовий потенціал відіграв вирішальну роль у перемозі Антанти. Розуміючи, що війна неминуча, ще у 1913 році у Сполучених штатах для максимальної консолідації всіх фінансових ресурсів країни був створений центральний банк – Федеральна резервна система. Саме цей банк надалі здійснював емісію доларів у країні. Його унікальність серед центральних банків інших провідних країн світу була у тому, що він був приватним. Контрольним пакетом у момент створення володіла найбільша фінансова сила тодішнього світу – Ротшильди (нині цей контрольний пакет належитьРокфеллерам).

            Ротшильди були провідною фінансовою силою у багатьох країнах Європи – найбільше у Великій Британії. Ефективне функціонування Британської колоніальної імперії в значній мірі завдячувалось саме Ротшильдам. На початку двадцятого сторіччя британський фунт-стерлінгів був засобом міжнародних платежів. Який сенс Ротшильдам був ініціювати створення конкуруючого фінансового центру у Сполучених штатах і, відповідно, підсилювати конкуруючу валюту? Сенс був. Фунт стерлінгів друкувався казначейством Великої Британії і обслуговував інтереси цієї країни. Долар з моменту створення Федеральної резервної системи друкувався приватним банком.

            Фактично із створенням на території Сполучених штатів Федеральної резервної системи на світовій арені з’явився новий самостійний інтернаціональний гравець, не тотожній Сполученим штатам, хоча саме він відповідав за емісію національних грошей  країни. Головним інтересом цього гравця було зробити долар засобом міжнародних платежів. Це дозволило б певній групі банкірів впливати на економічні процеси у всьому світі.

            Наскільки це вигідно? Припустимо ви монопольно забезпечуєте світ грошима. Припустимо далі, що товарообіг країнсвіту зріс на 10%. Для забезпечення міжнародної торгівлі за стабільними цінами потрібно приблизно на 10% збільшити грошову масу. Ви створюєте ці гроші і впроваджуєте їх у міжнародний обіг. Як впроваджуєте? Видаєте іншим державам кредити на цю суму, або купуєте товари за кордоном. У будь-якому разі ви обмінюєте універсальний еквівалент вартості на саму вартість – на реальні ресурси.

            Наскільки це вигідно країні, від імені якої друкуються ці гроші? На перший погляд ніби вигідно, але вивозячи за межі держави гроші ви завозите у державу товари на цю ж суму. Тим самим ви знищуєте власну промисловість. Звідси спад виробництва, безробіття, соціальна напруга і маса інших проблем. Отже експорт грошей вигідний банкірам, але не вигідний промисловцям. Коли міжнародні гроші друкує держава, то вона шукає компромісу між всіма силами, задіяними в економіці країни. Коли гроші друкують приватні банкіри, то в першу чергу беруться до уваги їхінтереси.

            Також до вершин світової влади прагнула Німеччина. Величезні досягнення у всіх сферах людської діяльності: культура, наука, технології робили її лідером у всіх цих царинах. Проте вона пізно консолідувалась в окрему державу, коли весь світ вже був поділений між старшими за віком державами.

            Ще одним гравцем на міжнародній арені був сіонізм. Єврейський народ, розкиданий у всьому світ, прагнув створити власну державу. У тодішньому світі потужних імперій це було неможливо. Як висловився один з авторитетних діячів сіонізму: «У єврейської держави є шанси постати лише у разі, якщо провідні світові країни будуть послаблені взаємною війною». Подібні надії мали і багато інших народів включно з українцями, що входили до складу, наприклад, Австро-Угорської абоМосковської імперій.

            Перевага євреїв перед іншими недержавними народами полягала в тому, що за ними стояв колосальний фінансовий капітал, зосереджений у руках єврейських банкірів. Це десятки відомих прізвищ: Ротшильди, Опенгеймери Шифи тощо. Найдивовижнішою особою цього довгого списку я вважаю Бернарда Баруха. Почавши свою фінансову кар’єру з нульовим капіталом, він залишив після себе (1965 р.) трильйон доларів. Значно багатшими були Ротшильди, але їх багатство створювалось багатьма поколіннями і належало декільком гілкам їх великої родини. Так само багатшими були і Рокфеллери – німці за походженням, але тут та сама історія. Не кожні гроші є владою, але їх можна конвертувати у владу. Бернарду Баруху це вдалося. У 1912 році своїми грошима (50 тисяч доларів) він підтримав Вудро Вільсона на президентських виборах у Сполучених штатах.  У подяку за це Вільсон під час Першої світової війни призначив його головою Військово-промисловоко комітету, через який йшло фінансування військових витрат країни. Після закінчення війни Барух став економічним радником Вудро Вільсона, а також наступних американських президентів – Воррена Гардінга, Герберта Гувера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена. 

            Вразливим місцем сіонізму було те, що у світі не було території з компактним проживанням євреїв, на яку вони могли б спиратись, як на свою історичну батьківщину. У всіх інших недержавних народів такі території були.

            Незмінним борцем за світове панування завжди була Московська імперія. Не маючи фінансової, промислової або культурної потуги,рівної з можливостями інших провідних країн світу, Московія прагнула до світового панування через безмежне розширення своїх кордонів. Починаючи з свого статусу улусу Золотої орди, вона спочатку заволоділа всією спадщиною імперії Чингізхана, далі спадком Давньої Русі (України), далі була Річ Посполита. На початку двадцятого сторіччя черга дійшла до спадку Візантійської імперії – проливів Босфору і Дарданеллів разом із Константинополем (Стамбулом). Московія завжди починала загарбницьку війну при першій-ліпшій нагоді і такою залишається і дотепер. Зазвичай такою нагодою для війни ставала суттєва військова перевага Московії над потенційними жертвами агресії.

            Об’єктивні передумови для Великої війни склались на початку двадцятого сторіччя і війна почалась. Постріл у Сараєво, що обірвав життя спадкоємця престолу Австро-Угорської імперії був не більше, ніж привід. Якби не ця подія, то була б якась інша.

            Кривавою була Перша світова війна. Приблизно 10 млн життів коштувала вона світу. Європа захлинулася кров’ю своїх громадян. Через військову поразку від німецької армії,  прискорену революцією в Московії, остання вибула з війни. Через рік революція в Німеччині унеможливила її перемогу на Західному фронті. Після цього війна швидко закінчилась поразкою Німеччини – поразкою, яка не була результатом військової поразки, а лише результатом дії політичних чинників. Дивним чином вся відповідальність за цю війну була покладена на Німеччину. Умови мирного договору були несумісні з можливістю навіть біологічногоіснування німецького народу. Післявоєнні роки у Німеччині добре описані у романах Еріх Марії Ремарка.

            Зауважимо, що серед наслідків Великої війни були і позитивні. Незалежність отримали цілий ряд країн: Фінляндія, Литва, Естонія, Латвія, Польща, Угорщина, Чехословаччина. Іншим недержавним народам, включно з українцями, слід було чекати наступної Великої війни для нової спроби реалізації своєї державності.

            Після завершення світової війни жодна країна Європи, крім однієї, не хотіла нової війни. Цією однією країною була Московія. Після 1918 року Європа поволі поверталась до мирного життя. Продовжувала воювати лише одна країна – Московія. За відсутністю зовнішнього ворога вона воювала сама з собою. Це була так звана громадянська війна. Кількість жертв цієї внутрішньої війни врешті перевищила загальну кількість загиблих у Першій світовій війні. До 1920 року освічена частина Московської імперії була або винищена, або витіснена за кордон. Війна мала б припинитись, але не припинилась. Гасло «Даєш світову революцію», тобто даєш нову світову війну, спрямувало не вгамовану попередньою різаниною чернь до зовнішньої експансії. Тільки мужність і героїзм поляків, які розбили більшовицькі орди на підступах до Варшави, зупинили на деякий час цю експансію до Європи. Воювати все ще хотілось, але не було чим. Потрібна була зброя, багато сучасної зброї, але перш за все, потрібні були заводи для її виготовлення – заводи, яких імперія не мала.Зате імперія мала нафту. До половини тодішнього світового видобутку нафти (приблизно 10 млн. тон) добувалось у Баку.

            Московія на певний час відклала війну і почала індустріалізацію. Рокфеллери – головні гравці на світовому нафтовому ринкустали першими потужними інвесторами цієї індустріалізації. Їх інтерес полягав у Бакинській нафті. Вони отримали право її продажу на світовому ринку. Експортний нафтовий потік з Московії стрімко наростав – відкривались і освоювались все нові і нові нафтові родовища у різних кінцях імперії. У Московії була мета і були засоби для її досягнення. Конкретний постачальник економічних послуг тут грав другорядну роль. Прості оцінки показують, що прибутки Радянського союзу від продажу нафти у десятки разів перевищували прибутки від продажу зерна. Так у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон був проданий лише 1 млн. тон зерна. Українці помирали мільйонами не тому, що помилково вивезли за кордон цей мільйон тон зерна, а цей мільйон тон вивезлиспеціально для того, щоб мільйони українців померли з голоду. У голодомора в Україні і Казахстані було інше, позаекономічне призначення.

            Не обійшлось тут і без Федеральної резервної системи. Від початку двадцятих років остання стрімко збільшувала обсяг грошової маси у країні, видаючи багато дешевих кредитів. І раптом грошова маса в країни різко зменшилась через стрімке подорожчання кредитів. Який економічний процес запускає таке подорожчання? Розглянемо це на прикладі будівельної компанії. Стрімке подорожчання кредитів різко зменшує продаж збудованих квартир, оскільки значна їх частка купувалась у кредит. Зменшення продажу призводить до зниження цін. Зниження цін призводить до зменшення прибутку компанії.Але перед цим у часи дешевих кредитів компанія у кредит закупила обладнання і будівельні матеріали. Ці кредити потрібно повертати, а отриманого прибутку недостатньо. Компанія змушена брати новий вже дорогий кредит. Так запускається механізм банкрутства. І лавина банкрутств розпочалась. 28 жовтня 1929 на другому році першої п’ятирічки у Радянському союзі стався крах головної біржі Сполучених штатів на Волл-стріт. Куди ділись гроші з внутрішнього обігу? Хоча платіжний баланс Радянського союзу тих років ще і досі засекречений, смію припустити, що саме у кінці двадцятих років були надані колосальні кредити Радянському союзу. Стрімке падіння цін на обладнання і банкрутство цілого ряду промислових підприємств внаслідок економічної кризи у Сполучених штатах дозволило за безцінь скуповувати це обладнання. Безробіття серед технічного персоналу дозволило за безцінь наймати американськихінженерів для проектування і будівництва більше як 9 тисяч середніх і великих підприємств на території Радянського союзу. Вважаю, що Велика депресія у Сполучених штатах і індустріалізація Радянського союзу тісно пов’язані між собою. Про те, що Федеральна резервна система була ініціатором цієї кризи свідчить і той факт, що жодний її акціонер не постраждав. Більше того, Бернард Барух, щоб показати могутність системи, запросив майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії  Вінстона Черчилля на біржу Нью-Йорка саме в день біржового краху, про який він, очевидно, знав наперед.

            На мою думку, Велика депресія у Сполучених штатах була революцією групи банкірів, з метою захоплення влади у Сполучених штатах. Велика депресія дозволила досягти наступні цілі:

            1.Банкрутство більшості незалежних дрібних і середніх банків, тобто консолідації фінансових ресурсів країни у руках небагатьох банкірів.

            2.Витіснення з ключових позицій в економіці країни представників промислового капіталу. Навіть знаменитий підприємець Генріх Форд мало не збанкрутував під час цієї кризи. Зауважимо, що дев`ятнадцяте сторіччя у Сполучених штатах булосторіччям промисловців.

            3.На фоні економічної і політичної нестабільності в країні привести до влади "свого" президента. Ним став Франклін Рузвельт. Його фізична слабкість – паралізовані ноги лише збільшувала його керованість. Саме керованість Франкліна Рузвельта з боку фінансового олігархату дозволила йому всупереч американській конституції займати посаду президента чотири рази підряд.

            4.Нова економічна політика, проголошена Франкліном Рузвельтом, означала великі державні інвестиції в економіку країни. Кінцевою пунктом призначення цих капіталовкладень був переважно військово-промисловий комплекс. Тобто Сполучені штати хотіли повторити сценарій Першої світової війни, краще підготувавшись до нього у військовому плані.

            5.У найтрагічнішому для українців 1933 році уряд Франкліна Рузвельта визнав Радянський союз, що потрібно було для ефективнішого забезпечення економічної співпраці з ним. Засоби масової інформації країни, а також інших країн, де їх можна було контролювати, придушували всі намагання чесних людей донести до міжнародної громадськості правду про геноцид українців і казахів.

            6.Провідні банки країни отримали колосальні прибутки за рахунок величезних кредитів Радянському союзу.

            Стрімке наростання військового потенціалу на фоні агресивної зовнішньої і антилюдської внутрішньої політики Радянського союзу створювало реальну небезпеку існуванню всіх без виключення європейських держав. Попри своє небажання, вона мали також розпочати реалізацію програми озброєння. Але цього було замало.

            Радянський союз створив міжнародну терористичну організацію під назвою Комінтерн. У кожній європейській країні існувала гілка цієї організації. Метою організації було силове захоплення політичної влади у відповідних країнах. Ідеї більшовизму, що оволоділи черню Московії, швидко поширювались серед черні європейських країн. На відміну від Радянського союзу, де чернь досягла своєї критичної маси, потрібної для насильницького захоплення політичної владив країнах Європи такої критичної маси ще не було, але Велика депресія сприяла пролетаризації населення Європи і було лише питанням часу.

            Ідеям більшовизму можна було протиставити лише співмірні за силою ідеї. Суть більшовизму у тому, щоб відібрати і поділити, чого цілком достатньо для черні. Захід Європи відрізнявся від її Сходу наявністю значного прошарку представників середнього класу. Ідеї черні його не надихали, а от ідеї національної гідності, честі, цілком відповідали його менталітету. Тому практично в усіх європейських країнах: Іспанії, Португалії, Італії, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Румунії, Угорщині, Хорватії, Словаччини  тощо пожвавились націоналістичні рухи. І саме на ці рухи зробили ставку тверезі ділові кола Європи і світу. Націоналісти країн Європи отримали необхідну їм матеріальну підтримку. Рокфеллери  завжди пам`ятали про своє німецьке походження. Хоча у Німеччини не було нафти, яка могла б їх зацікавити, вони надали колосальну допомогу відновленню економіки Німеччини.

            Найуспішнішими у справі національної консолідації були Італія і Німеччина.У Німеччини, крім страху перед воєнною експансією Радянського союзу, потужним чинником її зовнішньої політики було національне приниження за наслідками Першої світової війни. Більшовицький ідеологічний наступ на Європу був зупинений, але військова загроза з боку Радянського союзу наростала. І почалось військове переозброєння більшості країн Європи. Гонка обзроєнь – це найчастіше предтеча війни. Війна звичайно починається тоді, коли найбільш агресивний учасник цієї гонки досягає піку своєї готовності. Такого піку першим досяг Радянський союз, оскільки першим почав переозброєння. У червні 1941 року ще не пролунав жодний постріл, але вся країна прийшла у рух. З усіх куточків Радянського союзу у бік західного кордону потягнулись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись. Ще не пролунав жодний постріл, а нова Велика війна фактично почалась. Чий буде цей перший постріл не мало вже жодного значення. І ми повертаємось до цитованого вище висловлювання Ллойда Джорджа. Чому двадцять років? Стільки років потрібно для переозброєння головного агресора і втягування у гонку озброєнь інших потенційних учасників війни.

Доктор фіз.-мат. наук, професор, академік Академії наук вищої школи України            

  Валерій  Швець

Я належу до останнього покоління, батьки і матері якого особисто пережили голодомор 1933 року і розповіли про це своїм дітям. Я доволі рано дізнався про цю найбільшу трагедію українського народу від матері. Протягом свого життя вона не раз поверталась до цієї теми. Багато того, що я дізнався від неї і інших своїх родичів я виклав в одній із своїх статей [1]. Все моє життя думки про причини цієї трагедії не покидали мене. Нарешті прийшов час підвести підсумок власних пошуків і спробувати відповіді на питання ЧОМУ  це сталось.

Батько моєї матері – Василь Юхимович Мясковський був заможним селянином з непоганою, як на той час, освітою. Він рано зрозумів пануючі тенденції і одним із перших вступив до колгоспу, очоливши один з п’яти колгоспів села Мошняги (мудрий старець у перекладі з молдавської) Балтського району, що на півночі Одеської області. Батько мого батька – Петро Іванович Швець був швидше бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення  до самостійності. Обкладений неймовірними податками, як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, чудом уникнувши виселення до Сибіру, у колгосп вступив можливо останнім у селі. Здавалось би різні життєві долі двох родин, але голодомор 1933 року виявися спільною бідою для них обох. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат. Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду у великому селі Мошняги у 1933 році. Сама таке число містить Книга національної пам’яті України.

Два українці - один лояльний до радянської влади, інший ні, а доля їх спіткала спільна. Висновок: ступінь лояльності до радянської влади не мав принципового значення. Вироком смерті або спасіння була етнічна приналежність людей.

Селяни становили більшість населення України перед Другою світовою війною. Як змінилось їх життя у радянські часи порівняно з попередніми?

Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними Російської імперії [2] на кінець дев’ятнадцятого сторіччя середня тривалість життя і чоловіків, і жінок була приблизно однаковою і знаходилась в межах 40 років.. У власних розрахунках я просто додав вік всіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя виявилась на початку двадцятого сторіччя вражаюче малою - в межах 20 років (див. діаграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних і отриманих мною могла пояснюватись нетиповістю села Мошняги.  Тому я провів відповідні обчислення для села Оленівка, що розташоване на протилежному березі річки Кодими напроти Мошняг. З невеликими відхиленнями у той, чи іншій бік результат був той самий. Обчислення, виконані для довільно обраних сіл Балтського району, також давали схожі результати.  З чого довелося зробити висновок, що статистика класичної Московської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці – комуністичної Московської імперії. Тому надалі спиратимусь на дані, отримані власноруч.

Як видно з діаграми, середня тривалість життя у селі Мошняги мала від початку ХХ сторіччя тенденцію до зростання. Різке зростання відбулось у 1916 році до 36 років, а найбільшого свого значення у 42 роки вона досягла у 1919 році. У 1918 році у селі вбили священика. Це означало, мабуть, що революція докотилась і до Мошняг. З цього моменту у реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священика з’явились каракулі малописьменної людини. У 1920 році в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що, мабуть, означало встановлення у селі радянської влади. Чому максимум середньої тривалості життя прийшовся на 1919 рік? Думаю тому, що у село ще не прийшла радянська влада і життя селян відбувалось за природними законами без масового насильства і реквізицій продуктів. Після 1919 року спостерігається стрімке падіння середньої тривалості життя. Вона швидко скотилась до значень, характерних для початку двадцятого сторіччя і такою залишалась, за тими реєстраційними книгами, що збереглись в архіві, до початку Другої світової війни.

Проте чи такою? А що відбувалось у роки першої п’ятирічки, у роки колективізації? Тут ми стикаємось з відвертим бандитизмом. Всі реєстраційні книги за сім років – з 1927 року по 1933 рік за наказом влади були знищені. Це свідчення працівників архіву. Якою ж була середня тривалість життя у ці роки? Певне уявлення про це дає село Бензарі, розташоване впритул до Балти. Середня тривалість життя у 1936 році там склала лише 5 років. Що це було? Продовження голодомору чи епідемія на фоні загального виснаження населення у попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922, 1923 роки. Можливо вони також були знищені, щоб приховати наслідки голоду початку двадцятих років? Немає даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні. Думаю, що середня тривалість життя у селах України за радянської влади у передвоєнні роки становила лише половину цієї тривалості у часи класичної Московської імперії. Отже, залучивши селян на свій бік у 1917 році обіцянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20% наявної землі), більшовики згодом під виглядом колективізації конфіскували у селян практично всю їх землю і, фактично, перетворили у рабів з низькою тривалістю життя. У селян не було паспортів, вони не мали права відлучитись з села без дозволу навіть на декілька днів, за роботу у колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилось працювати без вихідних Чи слід дивуватись тому, що прихід німців у село Мошняги у 1941 році мешканці зустріли хлібом і сіллю.

А що було у часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період  мало. Реєстраційні книги в архіві існують але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно села Мошняги я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію. Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилась значно вищою довоєнної -  десь на рівні 1919 року. І це було моє друге відкриття – румунський окупаційний режим був для місцевого населення меншим злом, ніж радянська влада. Детальніше про життя на територіях, окупованих як румунами, так і німцями, я написав в статті [3]. Тут лише зазначу, що у селах, де проживали мої родичі і родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною полосою, швидше навпаки. В якості узагальнюючої характеристики ситуації в зоні німецької окупації мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у дивізії СС-Галичина: «Ми не повернули українським селянам землю. Єдине що ми можемо вважати своїм здобутком – це те, що ми забирали у них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики». Але ж більшовики забирали практично все. От вам і різниця між «страшним» німецьким окупантом і «рідною» радянською владою. Ось вам і пояснення причин голодомору і низької середньої тривалості життя селян.

В сучасній Московії існує ціла інформаційна індустрія по приховуванню факту голодомору, викривленню інтерпретації його причин і наслідків. Нажаль, до цієї індустрії причетні багато істориків і публіцистів сучасної України.

Я не дискутуватиму з питання був, чи не був голодомор в Україні. Я просто оціню кількість його жертв, бо їх точне визначення – це завдання для цілого науково-дослідного інституту. Існуючі натепер точки зору дають число від 0 до 10 мільйонів осіб. Багато різних числових результатів з цього діапазону вважаються «науково обґрунтованими». За основу дослідження можна взяти статтю професора Арсена Хоменка «Людність УРСР у перспективному обчисленні», надруковану ним у кінці 1932 року [4]. В цій роботі на основі свого аналізу руху населення з 1927 року він зробив розрахунок кількості населення України на майбутню п’ятирічку. Спираючись на  базову кількість населення станом на 1 січня 1932 року  – 32.241 мільйона осіб й застосовуючи відповідний коефіцієнт приросту, цей дослідник спрогнозував, що на 1 січня 1937 року в УССР мало бути наявними 35.617 мільйона осіб.  Але 9 січня 1937 року відбувся Всесоюзний перепис населення, який зафіксував в Україні тільки 28.2 мільйона осіб. Тобто в Україні виявилось на 7.417 мільйонів осіб менше, ніж за прогнозом. Це число може служити реальною оцінкою масштабів катастрофи.

Проте кількість загиблих саме від голоду має бути меншою за наведене число, оскільки це число є сукупним результатом взаємодії трьох факторів. Перший з них це зниження народжуваності внаслідок різкого падіння добробуту, психологічної травми та фізичного виснаження населення, Другий – різке зростання кількості смертей від різноманітних хвороб, що вражали  населення, яке пережило голодомор. Третій – це власне смерть від голоду. Саме довільне маніпулювання цими трьома факторами і породжує різнобій у числах щодо кількості померлих від голоду людей. На мою думку, коли ми говоримо про голодомор українців, як злочин всепланетного масштабу, не слід розрізняти перераховані фактори. Кожний з них є наслідком тих самих злочинних дій радянської влади щодо українців. Тому число 7.417 мільйонів осіб слід дійсно вважати опорним числом для підрахунку масштабів голодомору. Саме це пропонує професор Володимир Сергійчук [4].

Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіним за достовірні. Більшість відповідальних працівників, що керували переписом, були репресовані, деякі розстріляні. Загинув і згадуваний вище Арсен Хоменко. У 1939 році був проведений повторний перепис населення, який хоча і зафіксував зменшення чисельності населення України, але це зменшення було майже на два мільйони меншим. Якому з переписів слід вірити? На відміну від інших дослідників я думаю жодному. Другий перепис був очевидною підтасовкою результатів на фоні репресій щодо попередньої команди переписувачів. Але чи були об’єктивними результати першого перепису? Цей перепис відбувався у період розкручування маховика репресій у всьому Радянському союзі. Між пошуком правди і демонстрації своєї лояльності вищому керівництву країни практично всі керівники всіх рівнів зрозуміло обирали демонстрацію лояльності. Чи були винятком тут керівники переписної кампанії? Думаю, що ні. Вони прекрасно розуміли, що відбувся злочин, і, думаю, намагались його максимально приховати. Їх зусилля виявились недостатніми і вони пішли під ніж репресій. Радянський союз від початку базувався на тотальній брехні у всьому. Правдива інформація у ньому могла з’явитись лише у разі, якщо вона не зачіпала нічиїх інтересів. Можливо ми знаємо сьогодні кількість загиблих з боку Радянського союзу у Другій світовій війні? Сталін казав про 7 мільйонів, М. С, Хрущов – про 20 мільйонів, зараз найчастіше кажуть про 27 мільйонів, а деякі експерти вже називають число у 41 мільйон. А чисельність населення сучасної Московії ми знаємо? Ви впевнені? Відомий московський історик директор Центру руських досліджень Інституту фундаментальних і прикладних досліджень Московського гуманітарного університету А. І. Фурсов стверджує, що воно менше 100 мільйонів. Отже, число у 7.417 мільйонів осіб має бути збільшене приблизно на таке ж число, на яке результати другого перепису відрізнялись від результатів першого перепису, тобто приблизно на два мільйони. Але ж під час  голодомору в Україні шаленими темпами продовжувалась індустріалізація і в Україну сотнями тисяч завозились робітники із Московії, а у вимерлі села масово завозились сотні тисяч селян з тої ж Московії. Одне таке велике село я знаю особисто. А хіба постійний наплив прибульців з Московії не маскував вимирання корінного етносу? Звідки з’явилось на українській землі 20% етнічних московитів? Більшість з цих прибульців з’явились саме у часи голодомору, або у висліді голодомору. Саме тоді були закладені етнічні корені теперішніх подій на Донбасі. Там лінія фронту якраз відокремлює ту частину Донбасу, де етнічні московити становлять біля 50 % місцевого населення, від тієї частини, де їх значно менше. Скільки додамо до попереднього числа жертв? Ну, нехай лише 1.5 мільйонів осіб. Матимемо вже приблизно 11 мільйонів жертв.

В результаті голодомору українців їх етнічні території суттєво зменшились. Етнічні території московитів суттєво зросли. Тепер від московитів часто можна почути, що Донбас ніколи не був Україною. Насправді вони ще раз його завоювали у тридцяті роки і, одночасно заселили. перетворивши, в значній мірі, у свою етнічну територію. Чим не мотив голодомору – розширення життєвого простору одного етносу за рахунок іншого? Гітлер багато говорив про розширення життєвого простору німецької нації. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зменшився. Сталін жодного слова не сказав про розширення життєвого простору московитів. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зріс. Зауважу, що одночасно з Україною голодомор відбувався і на території Казахстану. Там загинуло до половини казахів. Правда у них забирали скот, який не мав жодного експортного потенціалу. Чи вписується це у викладену вище концепцію? Цілком. Україна заселялась прибульцями за свіжими слідами злочину, так як тепер активно заселяється окупований Крим. Казахстан з об’єктивних причин чекав такої участі 2 десятки років. Освоєння цілинних земель – це і було відкладене у часі подальше розширення життєвого простору московитів.

І ще одне. Коли ми говоримо про голодомор, слід розуміти, що у європейській частині Радянського союзу він був спрямований виключно проти українців. Але українські села були не лише в Україні. Вони були на Кубані, Ставропіллі, у Поволжі. Ці українців також не були обділені увагою влади. Мор був і на цих землях. Там, де українські села розташовувались упереміш з московитськими, вимирали виключно українські. Щоб розділи такі села, розташовані поряд, часто використовувались війська. Отже, слід говорити про голодомор не на території України, а про голодомор українців на всій території Радянського союзу в місцях їх компактного проживання. Додавши лише 1.5 мільйона втрат на цих землях ми матимемо приблизно 12.5 мільйонів жертв виключно серед українців. Такі втрати відповідають втратам населення України у часи Другої світової війни – 14 мільйонів осіб. Таким чином, українці пережили дві світові війни, а решта світу лише одну. В обох війнах втрати українців були безпрецедентними для цивілізованого світу.

Голодомор був спровокований об’єктивною нестачею продуктів харчування, чи цілеспрямованими діями влади? Якби у селян забирали лише зерно, що мало певний експортний потенціал, то можна було серйозно говорити про економічні причини голодомору. Але під час численних і регулярних обшуків у українських селян забирали всі наявні продукти харчування. Їм не дозволяли тримати корів і іншу худобу. Родина матері моєї дружини вижила лише через те, що тримала корову, переховуючи її у землянці. З причини конспірації траву для неї косили ночами. Отже дії влади були спрямовані саме на те, щоб максимально збільшити смертність серед українських селян. Це цілком вписується в розширення життєвого простору, про який теоретично так багато говорив  Гітлер, і який мовчки на практиці реалізовував Сталін.

Але ж Сталін був грузином. Чи міг він перейматись інтересами московитів? Сталін був імператором дикої імперії. Умовою його власного виживання було опертя на провідний етнос імперії, який століттями доводив свою придатність до її безмежного розширення. Сталін зумів стати душею московитів не лише у тридцяті роки, але, в значній мірі, і дотепер. Українцю дивно спостерігати за тим, що не тільки московська чернь, але і численна рафінована московська професура не соромиться відверто демонструвати свою відданість колишньому імператору. Безмежна експансія, світова імперія, «ідеальний» імператор-Сталін – ось коло ідей, з якими не може розпрощатись і ніколи добровільно не розпрощається пересічний московит і, навіть московит з дипломом професора. Людина, що мала за плечима лише три класи народної школи, які закінчила за шість років, і професор, що може бути у них спільного? Але, насправді, спільного може бути багато, якщо цей професор московит

 Валерій Швець

800 мільйонів доларів на рахунку одного з провідних керівників Радянського союзу і 53 мільйони доларів, недоотримання яких могло б спасти від голодної смерті 10 мільйонів людей. Могли б спасти, якби метою дій влади було їх життя, а не їх смерть. До речі, 1933 рік – це рік найнижчих світових цін на зерно. Його необмежену кількість за символічною ціною можна було б купити за кордоном, якби в країні Рад дійсно не вистачало зерна. Це був ще один спосіб спасти життя мільйонів українців, якби метою дій влади було їх життя, а не їх смерть.

Про справжнє джерело індустріалізації ми могли б дізнатись, проаналізувавши платіжний баланс Радянського союзу у ті роки, але і досі він засекречений. Проте, оскільки мова йде про колосальні кошти, оскільки внутрішні джерела їх і близько не покривають, то залишається лише зовнішнє джерело їх надходження. Дуже сумнівно, що цим джерелом могла б бути зруйнована Першою світовою війною Західна Європа. Джерелом могла бути єдина країна, яка ту війну реально виграла з мінімальними втратами – це Сполучені штати Америки. І навіть не сама ця країна, а потужний світовий фінансовий центр, який і досі існує там, - Федеральна резервна система. Думаю, що не залишився повністю осторонь і другий за важливістю в світі Британський фінансовий центр.

Західний фінансовий капітал зробив ще одну послугу Радянському союзу. Він організував масштабну, а отже надзвичайно дорогу, кампанію з інформаційного прикриття голодомору. Єдина країна, яка наважилась вголос на весь світ говорити правду про голодомор в Україні, була націонал-соціалістична Німеччина. Навіть католицька церква, знаючи всі обставини цієї трагедії, залишилась нейтральною, а її голос міг би зберегти житті мільйонів українців.

Висновки:

1.Голодомор в Україні і поза її кордонами був геноцидом українського народу. Цей факт зокрема відображений у резолюції сенату США від 4 жовтня 2018 року [6]. Більшість провідних країн світу також дотримуються такого визначення [7].

2.Причиною геноциду було бажання московитів зруйнувати етнічне коріння української нації, унеможливити в майбутньому її національне відродження і розширити свій життєвий простір у Європейській частині Радянського союзу. Те, що наше нинішнє національне відродження сильно шкутильгає, - безпосередній наслідок цього геноциду.

3.До дійсно наукового визначення кількості жертв геноциду, доцільно вживати формулювання: «Понад 10 мільйонів осіб».

4.Голодомор не був викликаним економічними причинами, оскільки внесок експорту зерна в загальну вартість індустріалізації був незначним.

5.Голодомор мав потужне міжнародне інформаційне прикриття, у той час як Московія мала таку ж потужну економічну підтримку. Без першого і другого він був би неможливим. Ми повинні дослідити всі міжнародні аспекти голодомору.

6.Нинішня боротьба за Крим - це, з боку Московії, боротьба за спадок Золотої орди. До 1700 року Московія – це її тодішня офіційна назва платила данину спадкоємцю Золотої орди Кримському ханству. Після захоплення Криму вже всі території Золотої  орди стали частиною Московії. Крим без корінного населення – такою була політика Московитів. І у Криму тепер мешкає лише декілька відсотків кримських татар від їх загальної чисельності.

7.Нинішня війна з Московією – це також і війна за спадок Давньої Русі. Без України – справжньої і єдиної спадкоємиці Давньої Русі навіть сучасна назва колишньої Московії виглядає штучною. Україна без українців – такою була справжня політика всіх Московських імперій, аналогічно Криму без кримських татар. Геноцид 30-х природно вписується у цю політику.

8.Визнання голодомору геноцидом має правові наслідки для держави, від імені якої був здійснений геноцид. Юридичним спадкоємцем Радянського союзу нині є Російська федерація. Ось вона і має сплатити компенсацію Україні за всіх загиблих. Мова має йти про трильйони доларів. Тому не варто економити на дослідженнях голодомору. Ми маємо встановити поіменно всіх загиблих і не лише в Україні. Ми маємо розкрити і всі таємниці індустріалізації.

9.Війна українців з московитами триває вже 800 років. Вона триватиме і надалі. Геноцид тридцятих був лише одним епізодом цієї війни, де українці катастрофічно програли. Двадцять перше сторіччя має стати сторіччям наших перемог. Тільки вони є гарантом припинення цієї війни, принаймні тимчасового.

10.Історія України-Русі – так назвав свою десятитомну працю видатний український історик і перший президент Української народної республіки Михайло Грушевський. Це найкраща назва нашої країни Ми не маємо дати ворогу шансу ні на нашу землю, ні на нашу назву.

Посилання:

1 Валерій Швець. Розплата за поразку. Голодомор 1933-го  – мій рахунок. День. - 2011. - № 215 - 216. - 25 - 26 листопада. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rozplata-za-porazku

2. Тривалість життя в Україні. Вікіпедія. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

3. Валерій Швець. Рабство ХХ століття. Українське село у Другій світовій війні. День. - 2013. - № 110. - 27 червня.https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rabstvo-hh-stolittya

4.Володимир Сергійчук. Укрінформ. https://www.ukrinform.ua/rubric-ther_news/2181905-demografi-vrahovuut-ne-vsi-zertvi-golodomoru.html

5. Всеволод Голубничий. Причини голоду 1932 – 1933 року. Спільне. Commons.https://commons.com.ua/ru/prichini-golodu-1932-33-roku

7.Интерфакс. https://www.interfax.ru/world/631920

8.Музей голодомору. https://holodomormuseum.org.ua/ru/pryznanye-v-myre-holodomora-aktom-henotsyda/

Повний текст статті можна подивитись на ресурсі:

https://www.ar25.org/article/1933-chomu-realni-prychyny-golodomoru-i-nashi-zavdannya-na-maybutnye.html

Валерій Швець

Ще раз повернемось до питання, чи був геноцид українців викликаним економічними причинами, адже в країні відбувалась індустріалізація? Потрібні були гроші, багато грошей, для закупівлі обладнання, для проектування заводів, для оплати західних фахівців тощо. Одночасно з індустріалізацією розгорталась і конфіскація землі у селян, яка на прийнятій в Радянському союзі іншомові називалась колективізацією. Наступна діаграма «Експорт зерна» дає уявлення про експорт зерна з Радянського союзу [5]. 1929 рік. Колгоспів мало, селяни не голодують, але практично не продають зерно державі, експорт зерна незначний, хоча ціни на нього доволі високі. 1930, 1931 роки. Колгоспів вже доволі багато, колективізація ще не закінчена, селяни у колгоспах ще не голодують, але вже відчуваються проблеми з продовольством. Зерно у колгоспах просто забирають, експорт зерна стрімко зростає, проте у Західній Європі і Північній Америці з кінця 1929 року розгортається потужна фінансова криза, ціни на зерно падають, відповідно падають і прибутки від його продажу. 1932 – 1934 роки. У селян конфіскована практично вся земля. Здавалося б саме тепер виникли ідеальні умови для вилучення у них всього зерна і різкого збільшення експорту. Але, слідом за фінансовою кризою, на Заході розгортається потужна економічна криза. Фермери Сполучених штатів часто знищують врожай, оскільки продавати його не має жодного сенсу. За свідченням відомого московського економіста професора В. Ю. Касатонова, світові ціни на зерно у своєму мінімумі впали приблизно у шість разів. Продати зерно у економічно розвинуті країни стає практично неможливим. Саме з цієї причини, на мою думку, експорт зерна у зазначені вище роки стрімко скоротився.

            Легко спростовуються численні версії радянських і сучасних московських істориків про падіння експорту через неврожай, саботаж селян тощо. Отже, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон було продано лише 1.6 мільйона тон зерна. Важко з’ясувати реальну вартість тони зерна у ті часи, тим паче, але на сьогодні середня закупівельна ціна становить доларів двісті. Отже, за 1.6 мільйона тон можна отримати 320 мільйонів доларів. Поділивши це число на шість, отримаємо 53 мільйони доларів. Але ж впали ціни і на промислову продукцію. Впали, але не в такій пропорції. Чи мала така сума валюти вирішальний вплив на перебіг індустріалізації? Абсолютно ні. Ви ніде не знайдете загальну вартість індустріалізації в Радянському союзі. Проте найобережніші оцінки вартості побудованих і обладнаних заводів, електростанцій і об’єктів інфраструктури (приблизно 9000 великих і середніх підприємств) обчислюється у трильйони доларів за теперішнім курсом. 53 мільйонів і, наприклад, 3000 мільярдів доларів. Непорівнянні числа. Проте 1.6 мільйонів тон зерна - це приблизно 440 грам зерна на кожний день для 10 мільйонів голодуючих протягом року. За недоотриманих від продажу зерна 53 мільйонів доларів можна було спасти життя всім, хто врешті помер від голоду. Очевидно, метою продажу зерна був не вирішальний внесок в індустріалізацію країни, а геноцид голодом українських селян.

            Хто ж вніс вирішальний внесок в індустріалізацію? Для цього було недостатньо жодного внутрішнього ресурсу, і навіть їх всіх у сукупності – це думка видатного московського економіста вже згадуваного вище професора В. Ю. Касатонова. Важливим джерелом отримання іноземної валюти для Радянського союзу могла стала ліквідація закордонних рахунків провідних більшовиків, так званої ленінської гвардії. Так, після вбивства Троцького на його закордонних рахунках виявилось біля 800 мільйонів доларів, а після розстрілу Зіновьєва -  ще одного провідного більшовика – 400 мільйонів доларів. Багато  більшовиків розстріляли, значна частина багатства розграбованої царської імперії, що опинилась на їх банківських закордонних рахунках, повернулась у казну, але знищення цієї зграї бандитів-«борців» за щастя людей праці відбулось у 1937 – 1938 роках. Їх гроші вже не могли вплинути на перебіг індустріалізації. Страхітливий промисловий монстр вже постав на кордонах Європи. На початок Другої світової війни кількість сучасного озброєння, яку він створив, перевищувала сукупне озброєння решти країн світу. Це і було метою індустріалізації.

           Повний текст статті можна подивитись на ресурсі:

https://www.ar25.org/article/1933-chomu-realni-prychyny-golodomoru-i-nashi-zavdannya-na-maybutnye.html

Європейці і формула крові

                Сучасна цивілізація – це, в основному, витвір європейців. Вони не тільки в Європі. Вони на всіх континентах. Створені ними держави є по всьому світу. Чи мають європейці якісь унікальні відзнаки з точки зору формули крові? За найпопулярнішою класифікацією груп крові їх є чотири: перша, або О, друга, або А, третя, або В, четверта, або АВ. З урахуванням резус-фактора, який може бути або додатним, або від’ємним для кожної з перерахованих груп, матимемо вісім груп крові. Європейських країн багато, країн, створених європейцями також. Яку б з восьми груп крові ми не взяли, крім однієї, ми побачимо, що вони не можуть бути ознакою лише європейців. Серед країн, населення яких має високу частоту першої групи крові (без врахування резус-фактора) лідерами є країни Азії, Африки і Латинської Америки. Європейські країни і країни, створені європейцями замикають цей список, але в кінці списку є і такі країни як Індія та Японія. Серед країн, населення яких має високу частоту третьої і четвертої груп крові (без врахування резус-фактора) лідерами є країни Азії та Африки. Проте у верхній частині списку є і такі європейські країни, як Московія і Естонія. Список закінчується європейськими країнами і країнами Латинської Америки. Серед країн, населення яких має високу частоту другої групи крові (без врахування резус-фактора) лідерами вже є переважно країни Європи. Але серед них зустрічаються і азійська Японія, і африканська Уганда. Якщо розглянути лише від’ємне значення резус-фактора незалежно від групи крові, то тут лідерами будуть переважно європейські країни, і країни створені європейцями. Проте серед них ми знайдемо і деякі африканські країни. Цікава картина спостерігається, якщо провести одночасне сортування країн за другою групою крові і негативним резус-фактором. Результати такого сортування наведені у таблиці.

Тут на чолі списку вже будуть виключно європейські країни і країни, заселені переважно європейцями. Серед європейських країн найвища частота другої групи крові при негативному резус-факторі спостерігається у населення Норвегії, хоча список починається з Бразилії. З чого можна припустити, що саме населення Бразилії є генетично найближчим до європейців з усіх країн Латинської Америки. Зразу за Норвегією з однаковим значенням частоти іде низка провідних країн Західної Європи, таких як Австрія, Данія, Велика Британія, Іспанія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Швеція, та  центральної Європи: Болгарія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Угорщина. До цієї групи належить і Австралія. З невеликим відривом далі ідуть Португалія і Сербія та Ліхтенштейн,  Румунія, Ліван, Словакія і Сполучені штати. На перший погляд дивним тут є присутність Лівану, але якщо згадати численні Хрестові походи у Палестину Середніх віків, то Ліван цілком можна зарахувати до країн, етнічну основу яких заклали хрестоносці-вихідці з Європи. Нарешті, з невеликим відривом від попередньої групи йде найчисельніша група європейських країн: Бельгія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Молдова, Німеччина,  Північна Македонія, Польща, Україна, Фінляндія, Хорватія, Чеська республіка. Сюди входять також і Канада та Нова Зеландія, європейське походження яких не викликає сумнівів.  Замикають список європейських країн Московія, Ісландія, Ірландія, Естонія, Мальта, Кіпр. Але в кінці списку до європейських країн починають підмішуватись деякі, країни Азії та Африки. Цікаво, що частота для першої позиції таблиці і останньої відрізняється у сімдесят чотири рази. Так що зазначена група крові разом з резус-фактором можуть чітко ідентифікувати приналежність населення тої, чи іншої країни до споріднених по крові з європейцями. За цим показником Русь-Україна - це типово європейська країна. Московія – на межі між Європою і рештою світу. Шануймо наше європейське коріння. Наше прагнення до об’єднаної Європи – це, крім усього іншого, і голос нашої крові.

                Примітка 1. Дані щодо частот груп крові для різних країн світу взяті з

RACIAL & ETHNIC DISTRIBUTION of ABO BLOOD TYPES BLOODBOOK.COM  

Sorted by Population Groups

http://www.bloodbook.com/world-abo.html#Ukranians

                Примітка 2. Дані щодо наведених частот груп крові характеризують населення країн, а не етносів, що є в них провідними. Якщо з населення України виокремити 20% московитів, то Україна значно підвищиться у наведеному рейтингу. Якщо з населення Московії виокремити 15% українців, то Московія значно понизиться у наведеному рейтингу. Найвищий рівень населення Норвегії у рейтингу серед європейських країн пояснюється ще і тим, що це населення в найменшій мірі піддалось розбавленню вихідцями з країн Азії і Африки.

 Повний текст статті з формулами і таблицями можна подивитись на ресурсі:

https://www.ar25.org/article/ukrayinci-formula-krovi-povne-doslidzhennya.html

Питання крові – це головне питання історії людства. Нагромаджуючи протягом життя матеріальні блага, кожна звичайна людина завжди намагається передати їх у спадок найближчій по крові людині: батько і матір сину, або дочці, брату, або сестрі тощо. Люди часто готові віддати  життя за своїх кревних родичів, за свій народ. Тисячі років історії людства тривали династичні війни. В певній мірі, навіть найкривавіша війна всіх часів і народів – Друга світова також мала чітко окреслену расову складову. Люди, що ведуть осмислений, а не рослинний, спосіб життя завжди прагнуть дослідити свій родовід на сотні років вглиб віків. Міфі про братерську кров часто є засадничими у формуванні імперської ідеології – Російська імперія і міф про триєдність російського народу: великороси, малороси, білоруси.

            Що відрізняє міф від наукової теорії? Відсутність наукової аргументації у першому випадку і наявність її у другому. Ми вже писали у попередній статті про те, що формула крові народу, тобто набір частот, з якими зустрічаються серед нього різні групи крові, може слугувати тим маркером, за яким можна дослідити його спорідненість з іншими народами світу [1, 2]. Ми ще раз повертаємось до цього питання, використовуючи на цей раз статистичні данні, що охоплюють практично всі країни світу, і беручі до уваги резус-фактор крові [3].

            Сотні років між українськими і московитськими націоналістами триває суперечка про те, чи московити і українці один народ, чи різні. Точка зору московитських націоналістів, що збігається з офіційною точкою зору їх держави, – українці і московити один народ, притому слов’янський. Слов’янськість розуміється у цій суперечці, як кровна спорідненість з іншими народами Європи, що розмовляють слов’янськими мовами, а не лише спорідненість мовна. Точка зору українських націоналістів - слов’янами за мовою і по крові є лише українці, а московити - народ угро-фіно-тюркського походження, що нині розмовляє слов’янською мовою, штучно створеною на основі церковно-слов’янської мови.

При цьому у українських націоналістів ніколи не виникало питання, а чи можливо, що українці і поляки один народ, на відміну від українців і московитів? Не виникало з однієї простої причини. Століттями українська творча інтелігенція, так само як і весь український народ, виховувалась у антипольському дусі. Геніальний письменник світового рівня українець Микола Гоголь, якого ми за жодних обставин не повинні віддати московитам, присвятив свій найвизначніший твір: «Тарас Бульба» оспівуванню війни українського козацтва з Річчю Посполитою (Загальна Справа), забуваючи, що елітарна частина цього козацтва – реєстрове козацтво утримувалась державним коштом, мала своїм обов’язком захищати південно-східні терени Речі Посполитої від набігів кочовиків і служити у польському війську під час війни. Козацтво під приводом його реєстрової частини з цим завданням блискуче справлялось. Проте зброя в руках і вільні степи довкола час від часу провокували його на виступи проти тої держави, що забезпечувала йому засоби для існування і яку воно мало б самовіддано захищати.

Першим, на кого спрямувалась несамовита лють хмельниччини, був український магнат Ярема Вишневецький - людина королівських кровей, людина, яка і формально і фактично могла б за певних обставин очолити незалежну українську державу. Його долю спіткала і більшість іншої родовитої української шляхти. Через хмельниччину Україна втратила власну шляхту, родовід якої тягнувся з часів Русі, і перетворилась у руїну (офіційна назва тої епохи в історіографії України). Козацтво зуміло зруйнувати всі існуючі державні інститути тої доби в Україні, але не зуміло створити їм ефективної заміни. Його рівень в принципі не відповідав рівню, необхідного для творення нової держави. Руйнувати – не будувати. Це буде ще не раз в історії України. Піти під іншого господаря і перекласти всі проблеми урядування на нього, реалізувати свою найзаповітнішу мрію про збільшення реєстру і офіційне затвердження своїх шляхетських прав, на які за умови Речі Посполитої у них не було жодних реальних підстав. В оплату зради України і Речі Посполитої на певний час у рази був збільшений козацький реєстр і багато козаків були зараховані до шляхти. Тут ще й зловісна роль православної церкви, яка в особах своїх вищих ієрархів спала й бачила свою єдність з церквою московитів. Остання в умовах московської деспотії східного типу користувалась безпрецедентними монопольними правами і пільгами. Не забуваймо, що перше звернення до Московського царя про прийняття України під високу монаршу руку було саме від православної церкви України.

Але ж проти Речі Посполитої козаки не одноразово повставали, а проти Московії після Полтавської битви жодного разу – скаже обізнаний читач. У відповідь скажу, що поки селянство було вільним, воно разом з козаками повставало проти Речі Посполитої безліч разів. Після його закріпачення Московією не було жодного такого постання. Моя думка  така: постання постає не тоді, коли гніт сильний, а коли центральна влада слабка і дає повстанню шанс на успіх. Річь Посполита була унікальною за рівнем свободи в умовах середньовічної Європи державою на чолі з королем, що обирався сеймом. Це унікальне свободолюбство властиве і полякам, і українцям – гляньте хоча б на сучасну Україну, а підґрунтям цього факту є кревна спорідненість двох народів, як ми це побачимо нижче. 

Микола Гоголь подарував людству картину України, як земного раю: «Вечори на хуторі близь Диканьки», «Вій». Тут він український патріот і геній одночасно. Він створив непривабливу картину реального життя в Московії: «Мертві душі», «Ревізор», «Петербурзькі оповідання». Тут він провидець і геній одночасно. Але він навмисно хибно сформулював українську національну ідею: «Тарас Бульба». Тут він геній і свідомий зрадник одночасно. Він проміняв стратегічні інтереси України на життя на італійському узбережжі Середземного моря за рахунок царя Московії. Він заплатив за цю зраду своїм коротким життям, творчою кризою, і смертю на чужині. Більшість мешканців колишнього Радянського Союзу дивиться на Україну очима Гоголя. Але для нейтралізації гоголівського негативного впливу на ідейні засади українського націоналізму, попри також і колосальний позитив його творчості в цілому, потрібні не емоції, а наукова аргументація.

Не залишився осторонь від українсько-польських стосунків і наш геніальний поет-пророк Тарас Григорович Шевченко. Одна з його перших і знаменитих поем, що зробила йому ім’я в літературному світі: «Гайдамаки» мала цілком антипольську спрямованість. Тільки це і забезпечило її успішно проходження царської цензури. До речі, ми завжди маємо пам’ятати, що весь багатий спадок української літератури дев’ятнадцятого сторіччя – це все те, що пройшло царську цензуру. Інакше в Російській імперії воно не було б надрукованим. Хочеш краплину корисного сказати про Україну – вилий відро бруду на поляків, або на інших ворогів імперії. Такими були реалії творчого життя в Московії.

Отже, звернемось до фактів. Частоти груп крові народу можна розглядати як Декартові координати точки у просторі відповідної розмірності. Будемо виходити з найпоширенішої в медицині практики, чотирьох груп крові: 1 (О), 2 (А), 3 (В), 4 (АВ), що в комбінації з двома значеннями резус-фактора утворюють вісім таких координат. Таким чином, кожному народу відповідає точка у восьмивимірному просторі. Рівень спорідненості різних народів визначається відстанню між такими точками. Детальніше про алгоритм обчислення ми розповідали в наших попередніх статтях [1, 2]. Зазначимо, що на відміну від них, нами використані лише дані, що стосуються населення країн, але не окремих народів, що там мешкають. Всього розрахунки виконані для 105 країн світу, але ми тут наведемо лише початкову частину загальної таблиці, де країни розташовані у порядку зменшення спорідненості (збільшення відстані).  У таблиці 1 всі відстані взяті щодо населення України. Ми запропонували таку класифікацію спорідненості: 0 – 5 – близькі родичі, 5 – 7.5 – не дуже далекі родичі, 7.5 – 10 – далекі родичі, >10 – дуже дуже далекі родичі, або не родичі взагалі. Орієнтиром у такій класифікації може служити хоча б відстань за формулою крові між населенням Південної і Північної Кореї. Ця відстань становить 4.347. При цьому ні у кого не виникає сумнівів, що це один народ.

            Звертає на себе увагу, що з десяти найбільш споріднених з населенням України народів, шість є слов’янськими за мовою. Це маленький двомільйонний народ Північної Македонії, це значно більший за чисельністю народ Сербії, це найбільший після українців за чисельністю слов’янський народ – поляки, а також хорвати, населення Боснії і Герцеговини, далі населення неслов’янських Ізраїлю і Латвії, слов’янської Словенії, неслов’янських Фінляндії і Австрії. Не дуже далекими родичами є турки, румуни, молдовани, слов’янські народи: словаки, болгари, чехи, неслов’янські народи: шведи, угорці, литовці, населення Ліхтенштейну, греки, естонці, німці, люксембуржці. Далі йдуть вже дуже далекі родичі московити і населення Південної Африки тощо. Тому на питання: «Чи є українці слов’янами не лише за мовою, але і по крові?» слід відповісти ствердно, оскільки більшість їх найближчих родичів є саме слов’янами за мовою і близькими кревними родичами.. Особливо приємно, що найбільший після українців слов’янський народ поляки є нашим найближчим родичем. Якщо ж українців і поляків порівнювати з північними і південними корейцями, то підстав вважати їх одним народом значно більше, ніж це є стосовно корейців.            

Таблиця 1

В Таблиці 2 відстані наведені щодо поляків. Тут вже населення України займає третю позицію рейтингу. А передує їй та сама Північна Македонія, що і у Таблиці 1, практично з тим самим рівнем спорідненості. Взагалі, і для українців, і для поляків багато близьких родичів живе саме на Балканах. Можливо цей факт пояснюється тим, що Трипільська землеробська культура прийшла в степи України у шостому тисячолітті до нової ери саме з Балкан? І відтоді обмін населенням між цими регіонами Європи тривав тисячоліттями. Але як символічно, що маленький слов’янський балканський народ македонці є надзвичайно і однаково близьким і для поляків, і для українців. Весь список близьких і не дуже далеких родичів поляків і українців доволі схожий. Тут вже коментар зайвий.

Таблиця 2

            У Таблиці 3 відстані наведені вже відносно московитів. У московитів практично немає близьких родичів, якщо не рахувати три маленькі республіки колишнього Радянського Союзу: Естонію, Молдову і Латвію, які активно і результативно асимілювались у часи існування тої держави. Звертаю увагу, що жодного слов’янського народу немає серед близьких родичів. Навряд такий народ можна вважати слов’янським по крові. А якщо і слов’янським, то лише за мовою. Не дуже далекі родичі московитів – це угорці, фіни, казахи. Згадаємо тезу про угро-фіно-тюркське походження московитів. Правда серед не дуже далеких родичів зустрічаються і три слов’янські народи: поляки, македонці і словаки. Як кажуть, не без того.

Таблиця 3

            Математики є однією з небагатьох категорій людей, що розв’язують свої суперечки олівцем на папері, або крейдою на дошці. Сенс формул у їх однозначності. Сенс рівнянь – у запрограмованості їх розв’язків після запису самих рівнянь. Більшість людей планети Земля – це люди з гуманітарним світосприйняттям. Тому одні і ті самі слова ними сприймаються по різному, викликають різні асоціації, спонукають до різних дій. Поведінкою більшості звичайних людей можна керувати за допомогою саме відповідних слів. Маніпулятивності слова можна протиставити лише однозначність математики.

Сучасні люди, що ще пам’ятають радянське минуле, пам’ятають і скільки разів на догоду політичній доцільності різні народи світу, чи то в Африці, Азії, чи Латинській Америці об’являлись братніми,  На етапі військового, чи політичного конфлікту цей епітет зникав, а далі з’являвся щодо якогось іншого народу.

У повсякденному житті ми називаємо братами людей, що належать до однієї родини. Руда – це давня назва крові в українській мові. Звідси і родина. З цієї точки зору родичі – це люди однієї крові. Тобто тисячі років люди ставили на перше місце у міжлюдських стосунках приналежність до однієї крові. На цій основі протягом тисячоліть існувала і династична передача влади у монархічних державах, і успадкування майна у родинах пересічних громадян. Формальними маркерами крові є групи крові. Серед багатьох різних способів визначення груп крові найпопулярнішим є використання системи АВО. Тобто людина може мати першу групу крові О, другу групу крові А, третю групу крові В і четверту групу крові АВ. Ця інформація життєво важлива при переливанні крові. Згодом до цих маркерів додали ще резус-фактор. У більшості людей в крові присутній антиген, що міститься також і в крові макаки-резус. У невеликого відсотку людей він відсутній. Цей антиген може зустрічатись у комбінації з будь-якою з вище названих груп крові. Отже, при врахуванні резус-фактора ми маємо вже вісім груп крові. Проте на першому етапі оцінювання можна обмежитись розглядом груп крові без врахування резус-фактора.

Формула крові – це не єдине, що роз’єднує, або об’єднує людей. Можна говорити про популярні нині гаплогрупи, врешті, про генотип у цілому. Геном людини вже розшифровано і цілком продуктивно порівнювати набір генів конкретних людей, щоб встановити більшу, або меншу їх спорідненість. Але нас у цій статті цікавить найпростіше порівняння народів за їх формулами крові. Далі можна безмежно поглиблювати рівень порівняння, що у жодному разі не заперечить висновків порівняння за формулою крові.

Для кожного народу характерна своя, властива лише йому, комбінація груп крові, за частотами, з якими вони зустрічаються. Це як відбитки пальців окремих людей. Розглянемо чотиривимірний простір, оберемо в ньому Декартову систему координат, а частоти, з якими зустрічаються чотири групи крові, відкладатимемо вздовж її осей. Кожному народу відповідатиме точка у цьому чотиривимірному просторі, координатами якої будуть якраз частоти відповідних чотирьох груп крові. Відстань між цими точками і визначатиме відстань між народами за групами крові. В аналітичній геометрії відстань між двома точками визначається як корінь квадратний з суми квадратів різниць відповідних координат. Саме цією формулою ми і скористаємось. При врахуванні резус-фактора простір вже буде восьмивимірним. При врахуванні гаплогруп його розмірність зросте настільки, скільки гаплогруп ми візьмемо до уваги

Нижче наведена таблиця частот груп крові для великої кількості країн. Саме країн, а не народів. На основі цих даних можна встановити частоти груп крові і окремих етносів, що там мешкають, але для цього потрібно знати чисельність цих етносів у складі даної держави, так само як і чисельність населення самої держави. Для таких держав як Китай і Північна Корея, цікавих для нашого дослідження,  у нас немає таких відомостей, через їх закритість. Для такої країни як Московія деякі офіційні відомості є, але їх достовірність викликає великі сумніви. Так, за цими даними в Московії практично немає українців, хоча ми добре знаємо, що це не так. Тому Московія у таблиці присутня в трьох рядках: у першому з них ми ігноруємо наявність українців, у другому, відповідно до різних оцінок, беремо їх мінімальний відсоток, у третьому – беремо їх найімовірнішу кількість, проте далеко не максимальну. Дані щодо частот груп крові в Московії ми беремо з іноземних джерел. Ці дані стосуються населення, саме населення, а не етносу, що мешкає на території Московії, яка не входить до складу автономних республік. Саме на цій території переважно проживають і українці. Відсоток московитів в Україні вважатиме відомим точно, відповідно до офіційної української статистики.

            Нижче наведена діаграма, що визначає відстань за групами крові між населенням України і населенням Московії, без врахування в останній населення, що мешкає в автономних республіках. Фактор проживання українців у Московії і московитів в Україні тут ігнорується. Перший ряд відповідає Україні, другий ряд – Московії.

            Відстань за групами крові ми розбили на чотири інтервали: близькі родичі (0 – 0.5), не дуже далекі родичі (0.5 – 0.75), далекі родичі (0.75 – 1.0) і дуже далекі родичі, тобто, фактично, вже і не родичі (1 - ). Зауважимо, що до дуже далеких родичів можна віднести і все живе на Землі, оскільки навіть у кактуса половина геному збігається з геномом людини.

            З діаграми видно, що для України відстань за групами крові до інших держав світу майже завжди у рази менша за відстань для Московії і тих же країн. Так для Сербії, наших, відповідно до діаграми, найближчих родичів ця відстань приблизно вчетверо менша для України, ніж для Московії. Серби для нас дуже близькі родичі, для московитів дуже далекі родичі, точніше взагалі не родичі. Щодо Сербії ситуація цілком зрозуміла, оскільки, відповідно до найпопулярнішої гіпотези, серби переселились на Балканський півострів саме з центральної України. Так само для населення України близькими родичами є поляки, угорці, румуни і греки. Для московитів з перерахованих народів далекими родичами є лише поляки, мабуть через те, що частину поляків зараховують до Східно-Балтійської раси, так само як і частину московитів.  Цікаво, що угорці є нашими близькими родичами за групами крові і жодним чином не є близькими за мовою. Тобто захопивши силою у свій час землі нинішньої Угорщини плем’я угрів змогло накинути свою мову населенню цієї території, генетично розчинившись серед захопленого народу, а народ цей був від початку надзвичайно спорідненим з українцями. Не дуже далекими родичами для населення України є і населення Австрії і Німечини, тоді як для Московії їх народи взагалі не є родичами. Цікавий феномен спостерігається відносно населення Франції. Населення і України, і Московії є дуже далеким за групами крові від населення Франції . Серед розглянутих народів ця відстань є максимальною. Можливо правим був один з відомих європейських політиків, який називав Францію першою африканською країною на Європейському континенті. Далекими родичами українців є і населення Ірану, що цілком логічно, оскільки українці є нащадками кіммерійців, скіфів,сарматів і роксолан – народів іранського походження. До речі, у середні віки однією з назв українців була саме роксолани. Можливо сюди слід віднести і половців, безпосередніми нащадками яких сьогодні є кримські татари.

            Лише до трьох народів відстань за групами крові для московітів є меншою, ніж для українців. Це турки, японці і корейці. При цьому турки і японці є близькими родичами, а корейці дуже далекими, але значно ближчими до московитів, ніж до українців. Отже, ми не спостерігаємо близької спорідненості московитів з жодним європейським народом, зате спостерігаємо їх близьку спорідненість з народами жовтої раси. На жаль у нас немає можливості порівняти групи крові московитів і китайців. Відомі групи крові лише мешканців Гонконгу. Тут спостерігається для українців і московитів така ж картина, як і у разі Південної Кореї.

            При врахуванні наявності українців серед московитів (15%) і московитів серед українців (19%) ми матимемо дещо іншу діаграму.

             Тут перший ряд діаграми відповідає українцям, другий московитам. З діаграми видно, що, як і очікувалось, відстань до більшості європейських народів для українців зменшилась, а до розглянутих азійських народів суттєво зросла. Для московитів вона змінилась протилежним чином. Після вилучення з населення України московитів населення України стає практично моноетнічним. Його вже з повним правом можна називати українцями. Змінився і порядок країн, найближчих до України. На друге місце після сербів вийшла Австрія, у розряд близьких родичів потрапила Швеція. Не дуже далеким родичем стала Німеччина. Цікаво, якою вона б була без багатомільйонної армії турок і арабів, що заполонили цю країну в останні десятиліття?  Близька спорідненість за групами крові між українцями, населенням Сербії, Австрії, Греції, південних німців цілком узгоджується з приналежністю народів цих країн до динарської європейської раси. Так що за спорідненістю за кров’ю існує і значно глибша спорідненість. Цікавою для українців є їх доволі велика спорідненість за групами крові з турками. Так що і цей наш сусід є нашим не дуже далеким родичем. У той же час для московитів ця спорідненість є за межами родинних зв’язків. Не менш цікавим є і той факт, що населення Фінляндії ближче до нас, ніж до московитів. За існуючою насьогодні парадигмою московити є нащадками угро-фінських племен. Чому ж тоді не є аж надто високою спорідненість між московитами і фінами? Можливо сучасні фіни – це не цілком фіни раннього середньовіччя, а такі, що мають доволі великий домішок шведської крові, яка є спорідненою для українців. Можливо і те, що сучасні московити не є цілком нащадками угро-фінських племен, а є такими, що мають великий домішок чисто азійської крові. Не дуже далекими родичами для українців є болгари. Проте там проживає доволі значна турецька меншина, що безумовно маскує справжню близькість груп крові болгарів і українців. До речі, виокремлення з московитського етносу української складової перевело населення Південної Кореї з категорії неродичів московитів у категорію їх далеких родичів. Цікавим феноменом є Сполучені штати Америки. Там мешкають переважно вихідці з Європи, тобто пересічний американець (білий) – це усереднений європеєць. Так от, такі американці також є нашими далекими родичами і близько не є родичами московитів.

            Ми розглянули два крайні варіанти долі українців у населенні Московії. Проміжний варіант щодо відсотку українців у складі московитів (7%) відповідає і проміжному варіанту щодо відстаней за групами крові, розглянутими вище. В різних джерелах можна інколи зустріти дещо різні значення частот груп крові для деяких народів. В цьому разі ми надавали пріоритет даним досліджень національних науковців.

            Висновки:

1.      Не існує зв’язку між спорідненістю народів за групами крові, і спорідненістю народів за мовою спілкування. Близькі родичі – угорці і українці розмовляють абсолютно різними мовами. Взагалі неродичі болгари і московити розмовляють практично однією мовою, оскольки мова московитів штучна. Вона утворена на основі однієї з мов, якою написана біблія, а саме македонського діалекту староболгарської мови.

2.      Слід домовитись щодо терміну слов’яни. Або вживати його лише як назву сукупності народів, що розмовляють близькими мовами, які умовно можна назвати слов’янськими, або стосовно етнічної спорідненості різних народів. В останньому разі українці, австрійці, греки, серби і угорців – це слов’яни.

3.      За групами крові українці є типовим європейським народом і всі європейські народи, крім французів, є їх близькими, або не дуже далекими родичами.

4.      За групами крові московити не є європейським народом. Етнічні корені цього народу швидше за все слід шукати в глибинах Азії.

5.      Українці і московити і близько не є одним народом, скільки б не волав про один народ президент сусідньої держави.

6.      У другій світовій війні українці воювали переважно проти своїх найближчих родичів по крові: австрійців, угорців, німців, словаків, болгар на боці московитів, які взагалі не є нашими родичами. На 14 мільйонів зменшилось населення України за роки цієї війни. Чи це була наша війна? У чому полягав її сенс для нас? Чи вартим був цей сенс таких втрат?

Повна версія

https://www.ar25.org/article/ukrayinci-i-ta-yih-krovni-rodychi_z-tochky-zoru-matematyka.html