Якою була українська 400 років тому.

Всі літописи, діловодство, листування, викладання велися церковно-слов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова церкви, нав’язана, так званими «просвітителями», Кирилом та Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковно-слов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому ми зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою.Яскравим прикладом є «Граматика» Мелетія Смотрицького видана в 1619 році друкарнею Віденського братства. Ця книга лягла в основу «Російської граматики» Михайла Ломоносова.

А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.

Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво - Могилянської академії (Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського та інших), які на початку18-го сторіччя писали інтермедії українською мовою.

Інтермедії це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять «слогомпростым, деревенским мужицким» («Піитика» М.Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.

На щастя, вдалося знайти в журналі «Кіевская старина» від 1883 року, випуск 12, без перебільшення унікальний і надзвичайно рідкісний твір в своєму роді. Дві інтермедії початку 17-го сторіччя. Вони збереглися в польській транскрипції у відомого польського письменника І. Крашевського. Твір називається: «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого,ем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».

Твір передрукований із журналу «Кіевская старина» мовою оригіналу. Насолоджуйтеся українською мовою, якій 400 років.

Інтермедія після другої дії «Кіт у мішку».

(Климко з горшками, Стецько тримає на спині кота в мішку).

Климко.     Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь?

                     Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?

Стецько.   Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого

                     Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.

Климко.   Та на щотакъ много маешь? – либой на жонку кидаешъ?

Стецько.     На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити,

                     Всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити,

                     Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.

Климко.       Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.

Стецько.     Та що маю? Кл. Та дожитокъ. Ст. Маю тотъ на полю вшитокъ.

                     Суть тамо овцы, бараны, котромы частую паны;

                     Суть волы, та й коровы, - все маю, коли-мъ здоровый.

Климко.       Та и много поля маешь? Стецько. Маю, - та щотакъ питаешь?

Климко.       Бо хочу тобі вікъ служити, зъ тобою вік провадити.

Стецько.     Коли хочешь, гаразд служи, хоть ся и шинкаркомъ длужи.

                     Коли пінізи маемо, - все мы тое поплатимо,

                     Лише хоць вірне служити. Климко. Кажи-жъ, що будешъ варити

                     Для мене. Ст.Хотъ видишь горшковъ мнгого, що-мъ до дому свого

                     Тутъ покупивъ на ярмарку,- купилемъ и тую мірку,

                     Що будемъ собы зъ ней пити, - та питаешь, що варити

                     Буду? Ось в тоімъ борщика, въ тоімъ яглы до молока;

                     Коли рыбы достанемо, въ тоімъ коропы розписто,

                     Въ тоімъ капусту густою, въ тоімъ розпустимо лою,

                     До гороху, оттакъ знаишь, та и пироговъ ся наишь;

                     Въ горщику ихъ поваремо, та и в тимъ шпирокъ насмажемо.

                     Та що бысь хотівъ иншого? Що маемъ, наваримъ много.