Роздуми над прірвою

Анатолій Мозжухін

НАД ПРІРВОЮ

Над прірвою стою, злетіти хочу,

Та щось позаду стримує мене –

Якийсь тягар. Без нього я б охоче

Стрибнув у синь, де облако пливе.

А може, навпаки, униз, як камінь,

Я б полетів, безкрилий мрійовик,

Що марно лету прагнув, наче пламінь,

Та опустився попелом і зник.

Що стримує мене, сім’я чи доля?

Чи може те, що залюбки робив

Усе життя, і то – моя неволя?

Чи тягне погань, що не засудив?

Душа волає: хочу лету, лету!...

І рву я комір, що стиска кадик,

І як належить птаху…, (чи поету?)

Стрибаю вгору, закусивш язик.