Мабуть так народжувалася релігія.

  Як швидко проминає життя...
Начебто ще й не починав жити по-справжньому, а вже шостий десяток
промайнув. Закінчилася трудова діяльність, виросли і порозлітались
по світу діточки, підросли онуки. Все більш відчувається твоя непотрібність.

Діти вже дорослі і живуть своїм життям, у онуків теж починається своє життя,
таке відмінне від твого дитинства, що навіть не завжди його встигаєш
зрозуміти, що воно таке і до чого.

На колишній твоїй роботі, на колишньому твоєму місці вже інша людина,
яка виконує твою колишню роботу не гірше від тебе. Усі заклопотані
своїм життям. Про тебе не згадують, без тебе обходяться, наче тебе
ніколи й не було на цьому світі.

Кожна людина по-своєму переживає цей неминучий період свого життя.
Одні чіпляються за своє місце на роботі, з піною на губах доводячи
свою незамінність і безжалісно розтопчуючи претендентів.

Інші несуть свій застарілий досвід у сім’ї своїх ближніх.

Дехто починає жити для себе, наздоганяючи те, що було неможливо мати
у молоді роки
.
У політиків прокидається жага до влади.

Та все ж таки найбільша категорія людей просто опускають руки і
тихенько доживають свій вік, просиджуючи на ослінчиках біля хати,
перебираючи у пам’яті потьмянілі спогади свого такого швидкоплинного
життя...

Народився... Вчився... Оженився... Дітчок виростив... Праця... Пенсія...
Як скрізь... Як усі... Як завжди... Було... Є... І буде...

І гіркий присмак своєї непотрібності...

І тоді виникає думка:-А що як це ще не кінець?...
Що як попереду ще одне життя?

Прекрасне і щасливе,без щоденної колотнечі і хвороб,без болю,ненависті і зрад...
Без щоденної турботи про шматок хліба... З одвічною любов’ю...
Мабуть так народжувалась релігія...

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.