Візуалізація душ(і)...
- 29.11.09, 21:24
Всерйоз задумався над проблемою суб'єктивного сприйняття особистості і поведінки в залежності від її екстер'єру.
Жорстоко я суджу, як виявилося. Легковажність, простиму красуням, не допускаю в образі "каченят". Помилки блондинок викликають співчуття, огріх шатенки приречений на осуд. Важко визначити критерії краси і духу, за якими мене приваблює людина більше -- так само важко як вслідкувати за тими змінами мого ставлення у співставленні з тим, що я про людину дізнаюсь. Признаюсь чесно - ви всі починаєте з дуже високої авансованої планки, за милими аватарами уява малює таких же ангелів плоті і душі. Хтось до мене ближчий, хтось залишився майже не поміченим. Життя -- штука полярна. Падіння здаля взагалі сприймається за розважальне шоу. Гірше, коли дорогі люди набивають собі гулі від падінь в/на моїх очах.
Проблема тут ще в тому, що мені, мабуть, байдуже, якими люди є насправді, про це ні я, ні інші не дізнаємося, мене стосується, радує чи болить лиш те, якими люди видаються мені. До речі, мене завжди бісило, коли мені заявляли, що мені повинно бути все-рівно, прикриваючись недостатньою близкістю. Цікаво, ви що, дійсно вважаєте, що знаєте те, як я ставлюсь до вас, чи я до вас не байдужий?
Інша аномалія - от є люди, які мені симпатичні (чи зовнішністю, чи голосом, чи просто єдиним вчинком) і хоч би вони кіл в мене на голові тесали - я буду їх захищати перед оскарженнями морального імперативу. А є курйози і навпаки -- вже совісті доводиться вступатися за тих, проти кого ополчилося моє Я. І я знаю, коли це трапляється -- тоді і тільки тоді, коли руйнується позитивний образ, який так бережно вимальовувало те саме моє его. Воно ж тоді злиться, коли почувається ошуканим.
Питайтеся, може час почути, що я про вас думаю, і починати розбивати мої ілюзії, поки це ще не так боляче? Мені...