Прокляття Великої Купюри

Жахливо живеться людині з прокляттям Великої Купюри: гірше лише людині взагалі без грошей. Людина з Великою Купюрою автоматично стає підозрюваним у приховуванні дрібних грошей у потрібних кількостях. Її ненавидять продавці в магазинах, водії маршруток, касири, тобто всі ті, хто мав би радіти людині, яка віддає їм гроші. Така людина може випробувати на собі ввесь жах перспективи голодної смерті, маючи на руках купу грошей… але однією купюрою. Як це не парадоксально, одна з найстрашніших із Великих Купюр – купюра з жіночим обличчям, двісті гривень з портретом Лесі Українки. Прокляття заробити досить просто: достатньо з вечора не потурбуватися про наявність у гаманці папірців номіналом 2, 5 чи, наприклад, 10 гривень. Людина спокійно спить-відпочиває, а підступне прокляття вже розпочало свою чорну справу. Зрештою, всі дороги ведуть до магазину: потенційний вигнанець суспільства – володар Великої Купюри – бадьоро прямує на роботу, заскочивши заразом у крамничку по сигарети. І настає кульмінаційний момент, покупець викладає перед сонною продавщицею апофеоз жадібності – Велику Купюру. Усе! Крихкий настрій хазяйки прилавку зіпсований на весь день. Ледь стримуючи гнів і праведне обурення, вона із роздратованим сумнівом кидає: – У мене немає здачі! Шукайте! Нещасна людина, весь бадьорий ранішній настрій якої як рукою зняло, з безнадією ширше розкриває свій гаманець: однак сиротлива гривня і дві-три монетки аж ніяк не роблять погляд тітоньки-валькірії більш теплішим. «Валькірія» із важким зітханням ховається під прилавком, звідки доноситься: – Між іншим, тут не розмінний пункт! Добре, що в тисячу або в дві гривень не здогадалися гроші друкувати! Покупець несміло киває головою, воліючи не злякати удачу, коли продавщиця починає шелестіти здачею. Тут головне – мовчати і не сперечатися. – До речі, я не зобов’язана… – туманно погрожує відвідувачу і ще комусь тітонька. Людина-володар Купюру, тепер уже майже колишній, десь читав або чув, що згідно із законодавством про торгівлю магазини зобов’язані мати здачу на будь-який випадок життя. Але твердою впевненості у своїх знаннях немає. І покупець благорозумно мовчить, зачаровано спостерігаючи за папірцями-купюрами і майже не вірячи своєму щастю.