Вилазка на тлінний недобуд

Коротенький огляд сталку. Розшиерна версія буде в ЖЖ і на Дрімі, а тут коротенько.
І ще: вибачайте за водяні знаки на фото. Просто інформації і фотографій з того місця мало, тому убезпечую від копірайтерів.

Незвичайна заброшка

Часто буває, що сама вилазка виявляється набагато цікавішою, ніж сам об'єкт. Хоча і закинута територія з досить цікавою історією.
У 1980х на березі Дніпра збудували водозабір на насосну станцію, яка б мала забезпечити водою Білу Церкву і Умань. Для транспортування води збудували 80 і 120-кілометрові водогони. Насосну станцію і водогін мали здати в експлуатацію, однак після аварії на ЧАЕС, білоцерківці відмовились від дніпровської води. Ось такий епічний і грандіозний проект.
Зараз станція закинута і поступово розбирається на будівельні матеріали. А в 2017му там виявили несанкціоноване сміттєзвалище. Що там в 2018му я не знав, тому їхав у "невідомість".

Хрін доїдеш!

Поїздка видалась складною. Недарма з першої спроби пару років тому так і не доїхали до того недобуду. Дізнався на автостанції, що маршруток до Ржищєва нема (у них кінцева, наскільки я знаю в іншому місці. А чому не заїжджають на автостанцію — фіг знає). Є тільки до Каніва. А в канівську маршрутку, ясне діло, не влізли. Поїхав з подружкою до Українки. Там стали чекати маршрутку до села. Але до ближнього передмістя маршрутки не було, бо обламалась. А на заміну іншої машини не дали. Друга, дальня маршрутка забилася так, що теж не влізли. Тоді пішли пішки, сподіваючись, що по дорозі зустрінемо маршрутку на підміну відміненого рейсу.

Дійшли до краю Українки. На зупинці зібрався народ. І точно, через пару хвилин під'їхали маршрутки.



Нарешті приїхали. Хоча треба було ще пішки пройтися.


Хрін пролізеш!

Прохід виявився перегородженим. Ще йтам парканом, що гримить. Тому пішли шукати інший залаз.


З боку річки ось такий похилий берез. Дуже незручно, але звикаєш.


Нові ворота.


За воротами сторожова будка. Погано...


Сталк по недобуду

Але відступати не хотілось. Не дарма ж витратитли гроші на дорогущі маршрутки і купу часу.
Впертість і неполегливість дали результати — залаз був знайдений.


В будівлях порожнеча. Зрозуміло, що з 1980х обладнання давно вивезли.
Але дерев'яні вікна, і місцями скло, ще стоять.


Такі заброшки і недобуди називають помийками. А тут ще й у прямому значенні смітник.


Один з корпусів насосної станції. Видно, що в процесі зносу.


Всередині стан аварійний.


Насправді, такі місця дуже небезпечні.


Здивувався вцілілим дверям з надписом.


Більша частина території — галявина і дороги. Тому все на виду. А це значить, що туристів можна запросто помітити.


Найбільший корпус. Нажаль не стали досліджувати, щоб не нарватися на сторожа.


Ще один корпус.


Згори виглядає прикольно.
Нажаль, найбільшу (і найцікавішу) будівлю не дослідили.


Поїздка назад була трохи швидшою. Хоча теж прочекали маршрутку і їхали в тисняві.
А якби на машині, то поїздка була б швидшою і зручнішою.
Але таки побував на запланованому абандоні.

Засмага

По дорозі додому помітив, що добряче засмаг. Потім шкіра почервоніла і ледве заснув. Але ж це літо — і від сонця нікуди не дінешся.