Чому козаче спочивеєш,

Пісень веселих не співаєш,

Чи кров козача захолола,

Чи сила вражая зборола.

Чи може ниють старі рани,

Що їх задіяли бурани,

Пройшовних воєн по землі,

Від них дісталося тобі.

Чи знов захтілося побачить,

Красу дівочу, чи заплаче,

Вона, згадавши козака

Недовга вірність молода.

Чи пригадалась тобі мати,

Вже не чекає коло хати,

Давно вже десь подівся син,

У полум'ї буремних війн.

Чому ж козаче спочиваєш,

Пісень веселих не співаєш.

Чому козаче спочивеєш,

Пісень веселих не співаєш,

Чи кров козача захолола,

Чи сила вражая зборола.

Чи може ниють старі рани,

Що їх задіяли бурани,

Пройшовних воєн по землі,

Від них дісталося тобі.

Чи знов захтілося побачить,

Красу дівочу, чи заплаче,

Вона, згадавши козака

Недовга вірність молода.

Чи пригадалась тобі мати,

Вже не чекає коло хати,

Давно вже десь подівся син,

У полум'ї буремних війн.

Чому ж козаче спочиваєш,

Пісень веселих не співаєш.

Я розлюбив і згасли очі, І з них упали кайдани, І в серці щось мені шепоче, Ти переможець у війні. Кінець безсонню й апетит, Вже повернувся. На місцях, Усе в квартирі вже лежить, І щезли блискавки в очах. Благославетная самотність, Прийшла. Нарешті розлюбив Але покликавши відвертість, Одужав? Ні, я захворів!

Я розлюбив і згасли очі,
І з них упали кайдани,
І в серці щось мені шепоче,
Ти переможець у війні.

Кінець безсонню й апетит,
Вже повернувся. На місцях,
Усе в квартирі вже лежить,
І щезли блискавки в очах.

Благославетная самотність,
Прийшла. Нарешті розлюбив
Але покликавши відвертість,
Одужав? Ні, я захворів!

Мені так сумно. я не знаю,
Чим ще наповнити свій день.
Я позіхаю, як читаю,
Мене вже верне від пісень.


На всіх сторінках все знайоме,
Я кожну ноту вже десь чув,
Кохання не таке приємне,
Ну а про дружбу вже забув.


В душі іржа і павутиння,
Покрила очі і летять,
Думки без ґрунту і коріння,
Думки без жаги пізнавань.


Мені так сумно, я не знаю,
Чи я щось бачу, чи живу,
Чи я щось чую, чи кохаю,
Чи просто в течії пливу.

Мені так сумно, я не знаю,
Чи я живу, чи помираю,
Мов та краплиночка на склі,
Лиш повзаю я по землі,
А сонце вийде то й ростану,
Не залишу по собі рану,
Лиш спогад. Був такий собі,
Прожив життя мов у вісні,
Кохав і мріяв без підстав,
Хоч не тікав він від забав,
Та сумно жив тому і часто,
Пригадував Еклізіаста,
Прийшов, пішов і все по нім,
Розвіялись мара і дим.

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.


Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.


И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;


Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплен...
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ -


Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:


Кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут - зардеется розой


И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов -
Анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,


На Украину шуток не скаль.
Разучите зту мову на знаменах-лексиконах алых,
- Эта мова величава и проста:
"Чуеш, сурмы загралы, час розплаты настав..."


Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного "Слышишь"?!
Я немало слов придумал вам,
Ввзвешивая их, одно хочу лишь, -


Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово "чуешь".
Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.


Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

   

                    

         Вон

        Вона відкрила двері і вийшла у ще прохолодний світанок. Було вже зовсім світло і все навкруги виблискувало чистотою, вимите у росі.Село вже прокинулось і звід усіль лунали звуки ранкових клопотів. Двері до хліва були відкриті і по двору бродили кури. Вона підійшла до хліва і притулившись до одвірку подивилась у напівтемряву. До звичних ароматів хліва домішувався різкий аміачний сморід.Тіло висіло посередині хліва і колихалось - об його ноги, що майже торкались землі, терлась кішка Мурличка, своїми звуками виправдовуючи ім’я

         Легенько вздихнувши вона відвернулась і попрямувада до двору сусідки. Судячи із звуків та поралась у свому хліві. Вона присіла на ганок сусідського будинку і покликала:

        -  Катю!

З хліва миттю вискачила Катерина:          - Хто там? А, це ти, шо сталось?          - Катю, піди позвони, виклич міліцію.          - А шо, обікрали, чи твій знову шось вчверив?          - Вчверив. Повісився. Катериня йокнула, притуливши лодоні до щік:          - Як? Де?          - У хліві.Біжи Катю, звони. Бідібгавши спідницю Катерина кинулась до хати. Там відразу піднявся галас, шум, якесь брянчання. Та вона не прислухалась, лише втомлено оглядала бідний сільський двір, так схожий на її власний.             - Визвала! - вискочила з хати захекана сусідка - Казали шо зараз приїдуть. Я казала шо сама не бачила, шо ти пришла і просила їх визвати.            - Катю, там це, свиням треба дати і Рамону подоїти. Очі Катерини округлились:           - Я туди не піду! Я боюся!           - Та ні. Я сама дам. Тільки мона Рамону в тебе подоїти, бо там якось...           - А, ну канешно! І дітей до мене пришли, хай не бачать, хоч який, а батьком їм був.           - А твій спить?           - Та дрихне! Вчора Колядам згорав то і того. Ой! - Всплеснула руками Катря - То ж він, певно з твоїм пив! Ану піду розштурхаю, розпитаю.           - Та не треба. Хай відійде, потім розпитаєш...

             Вона повернулась до власного двору. Механічно проготувала і дала свині їсти, обережно обходякчи висяче тіло. Відв’язала Рамону (ім’я - данина єдиній радості- мексиканським серіалам) і повела за собою. Рамона, виходячи з хліва, зачепила широким боком тіло і те знов заколихалось. Катьки у дворі вже не було, а як же. така новина! Вона прив’язала Рамону, винесла з катериненого хліва відро для молока, ослінчик і прийнялась доїти. Білі струмені часто задзвеніли у відрі і по мірі того, як воно наповлювалось білим її душа наповнювалась спокоєм і радістю...