Впродовж декількох місяців у фондах Національного музею Історії України йшла жвава робота по створенню нової інструкції з обліку і зберігання. Одним з розділів її мали стати критерії з комплектування колекції.

Над ними працювали всі зберігачі фондів, підсумували досвід попередніх років і світовий досвід подібних музейних установ. Пропозиції були проаналізовані і разом з проектом інструкції подані на затвердження до генерального директора Т.Сосновської. Читала вона їх дуже довго і нарешті ми отримали інструкцію з її правками. Ми багато до чого звикли але, як завжди, вона нас здивувала. Всі пропозиції були відкинуті, і єдиним основним критерієм потрапляння до фондів експоната має бути…. Якщо предмет, або людина з якою він пов’язаний «…Народився, жив, воював в Україні…»???!!!!! Саме в такій послідовності, навіть, якщо просто жив і помер в Україні – не підходить, треба ще щоб воював. Виходить, що якщо нам хтось подарує твір Леонардо да Вінчі, то ми його не приймемо, бо Леонардо не жив не воював і навіть не народився в Україні про, що звісно встиг пожалкувати. Так і до глобусу України недалеко і це не шутка-гумору, а наша реальність.

Попередній досвід спілкування з директором підказував, що сперечатись і щось доказувати не має сенсу. Що ж, якщо «…Народився, жив, воював в Україні…» то хай так і буде… Оскільки вона керівник і голова усіх можливих наукових органів музею – то це її зона відповідальності. І якщо той, хто її призначив на це місце вважає, що людина з таким рівнем інтелекту може визначати напрямки розвитку вітчизняної музейної науки – супер. Доводити, щось інше колектив втомився.
Але і з цим не так все добре.
У 1992 р. з архіву СБУ на тимчасове зберігання і експонування музей отримав печатку організації українських націоналістів (ОУН) та два кліше виготовлені Нілом Хасевичем. У 2012 р. печатку було помилково записано до основного фонду. Декілька місяців тому до Т.Сосновської прийшов зберігач архіву СБУ і розповів, що зараз у них іде звіряння і цих предметів не було виявлено на місці. Він припустив, що скоріш за все, вони у музеї і не помилився. Він щасливий, що предмети не втрачені і запропонував директору написати листа до керівництва СБУ з проханням передати предмети до фондів НМІУ. Він вважає, що питання передачі буде вирішено позитивно, адже ці предмети для архіву не профільні. Але….
Замість такого простого рішення, яке задовольняє всіх, «креативний» директор, як зазвичай, вибирає найгірше для музею, колективу, а відтак і фондової колекції. Це ж реальна шанс створити черговий скандал, сенс якого навіть, найближча прислуга не розуміє, і пороздавати догани всім-всім і навіть тим, хто у музеї не працює. І закипіла шалена робота – накази, розпорядження, службове розслідування, безкінечні засідання комісії. З результатами розслідування мали ознайомити всіх співробітників фондів без виключення. Зібрали загальні збори, на яких виступила Сосновська (комсомольське минуле привчило тільки до публічного екзорцизму), і «заклеймила позором» усіх винних з її точки зору – кого встигла згадати або кого побачила. Але перед нею були музейні працівники, які розуміють важливість отримання для нашої колекції таких надзвичайно рідкісних предметів і які навідріз відмовлялись розуміти чому з цього скоєна проблема. Збори одностайно голосують те, щоб звернутись з листом до керівництва СБУ і щоб ті, як за звичай, з радістю віддадуть на постійне зберігання річ, яку немає де зберігати.

Це, судячи з усього, у плани директорки не входило: якщо вона щось вирішила то як бульдозер, в якому не має гальмів, буде перти до кінця, навіть, якщо це суперечить здоровому глузду. Терміново, за Наказом (?!) директора збирається фондово-закупівельна комісія. ФЗК, чимсь оброблена і перетворена на біомасу, за винятком декількох членів, на які ці бацили не діють, голосує за «…вилучення печатки з фондів музею і передачі її до архіву СБУ». Бо математик за фахом, який за три роки керівництва ще жодного разу не подбав, щоб поповнити фондову колекцію, вважає, що подібна печатка не потрібна.
Коментарі зайві… А як же «…Народився, жив, воював в Україні…» ? Напевне це з правильної сторони воювали …
PS. Міністерство Культури! Ми сподіваємось, що ваш освітній рівень і державницьке розуміння ролі головної музейної установи країни, переможе партійні договорняки і ще щось, і ви подолаєте це надприродне явище. Зрозумійте, нарешті, ви не плюєте нам в душу, ви плюєте у вічність…

Необхідний коментар:

Музейних журналістів буквально завалили матеріалами про неподобства в Національному музеї історії України, Національному музеї народної архітектури і побуту України! Нині пішли документи про бездіяльність нового керівництва Нацзаповідника у Лаврі…

Ми знаємо, що всі ті факти, у ще більшому обсязі, є в розпорядженні доблесного керівництва Міністерства культури України.

Незалежна профспілка НМІУ фактично кожного дня пікетує Мінкульт, вимагаючи негайної відставки дуже дивної Гендиректорші. Є задокументовані порушення, догани, безліч рішень судів, штрафи, які через недолугість директорші виплачуються з держбюджету. Серія публікацій у пресі. Мінкульт мабуть осліп і оглух? Ніякої реакції!

Лише тупий особистий піар на офіційному сайті вищого органу державного управління “неперевершеного красунчика” Женечкі Нищука! Банальні протокольні зустрічі того упослідженого нещастя і його недовченої корупційної команди, подаються як неймовірні перемоги планетарного рівня, під обурені скандування чисельних пікетувальників-підлеглих.

Чи не час тих менеджерів-невдах просто арештувати, одночасно здійснивши обшуки у їхніх чисельних маєтках, конфіскувавши награбоване з бюджету? Є за що…

Повірте, народ радісно сприйме арешт того жадібно-непрофесійного кодла, що цілеспрямовано і свідомо нищить знакові музеї України! Може варто спробувати очистити і оновити Міністерство культури України?!

Українські музеї час рятувати від такого неадекватного злочинного керівництва!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

У Верховній Раді України зареєстрований проект Закону України  України  «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури», який особисто лобіює нардеп Ірина Подоляк . За її словами, прийняття цього проекту Закону необхідне для вдосконалення конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури.

Проектом Закону пропонується внести такі зміни:

1) до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ», Закону України «Про місцеві державні адміністрації»:

– визначити, що укладення контракту між керівником органу управління та переможцем конкурсу на посаду керівника державного чи комунального закладу культури не потребує додаткового погодження відповідними органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування;

– встановити повноваження відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо організації та проведення конкурсного добору на посаду керівника державного чи комунального закладу культури, а також забезпечення роботи відповідної конкурсної комісії.

2) до Закону України «Про культуру»:

–    визначити, що органом управління державного чи комунального закладу культури може бути центральний орган виконавчої влади, відповідний орган управління культурою місцевого органу виконавчої влади, відповідний орган управління культурою органу місцевого самоврядування;

– скасувати положення частини другої статті 21 щодо можливості суміщувати посаду керівника державного чи комунального закладу культури з посадою художнього керівника державного чи комунального закладу культури у разі, якщо керівник державного чи комунального закладу культури стане переможцем конкурсу на посаду художнього керівника;

– визначити, що професійні громадські об’єднання у сфері культури можуть подавати кандидатури до складу конкурсної комісії лише, якщо вони діють у сфері культури не менше трьох років та діяльність яких у сфері культури є активною (впродовж останніх трьох років організовують періодично, не рідше ніж декілька разів на рік, громадські заходи щодо проблем, які існують у  сфері культури: ініціюють публічні обговорення актуальних питань, публічні дискусії у професійній сфері тощо);

– встановити, що умови праці, відомості про матеріально-технічну базу закладу культури, звіт закладу культури, що містить інформацію про фінансову діяльність за попередній бюджетній рік, а також інформацію про статутну діяльність закладу культури за останній календарний рік має подаватись одночасно з оголошенням конкурсного добору. Додатково передбачити обов’язок органу управління офіційно щорічно оприлюднювати звіт закладу культури про його фінансову та статутну діяльність;

– визначити, що трудова діяльність претендента на посаду керівника державного чи комунального закладу культури має підтверджуватись досвідом роботи;

– визначити, що конкурсна комісія є тимчасовим органом, окремим суб’єктом здійснення владних управлінських функцій, рішення, дії, чи бездіяльність якої можуть бути оскаржені до суду;

– встановити, що членами конкурсної комісії можуть бути фахівці у сфері культури відповідного фахового спрямування, фахівці публічного або бізнес-адміністрування;

– додати до обов’язків конкурсної комісії обов’язок негайно реагувати на будь-які заявлені випадки конфлікту інтересів;

– визначити, що перше та друге засідання конкурсної комісії щодо обрання керівника державного чи комунального закладу культури є відокремленими у часі та не можуть проводитись в один день.

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62347

Враховуючи, що затвердження деяких директорів музеїв та заповідників викликало великий шквал обурень та протесту у громадськості, хочу звернути увагу на кілька пунктів, які дадуть можливість міністерству «протягнути» свого «ручного» кандидата:

1.Пропонується, у статті 21-3 частину четверту  доповнити новою частиною такого змісту:

«4-1. Професійні громадські об’єднання у сфері культури (в тому числі творчі спілки), які діють не менше трьох років у сфері культури і діяльність яких є активною (впродовж останніх трьох років організовують періодично, не рідше ніж декілька разів на рік, громадські заходи щодо проблем, які існують у сфері культури: ініціюють публічні обговорення актуальних питань, публічні дискусії у професійній сфері тощо) мають виключне право подавати по три кандидатури до складу конкурсної комісії.».

У проекті не зрозуміло, хто саме і за якими додатковими критеріями буде визначати такі громадські об’єднання, які матимуть виняткове право подавати по три кандидатури до складу конкурсної комісії.

Не секрет, що більшість активних  громадських організацій та творчих спілок так чи інакше пов’язані з місцевим управління культури та з Міністерством культури, тож, до складу конкурсної комісії «зайдуть» тільки представники лояльних громадських організацій/творчих колективів. Таким чином, у комісії від керівного органу та громадськості буде шестеро «договорних» члена комісії , які забезпечуть перемогу «свого»  кандидата.

2.Відбудуться зміни і  у статті 21-3 (частина  п’ята): « Кандидатури до складу конкурсної комісії від трудового колективу обираються на загальних зборах трудового колективу шляхом таємного голосування».

Досвід показує, що у колективі, де працює кілька сотень людей, таємне голосування легко підмінити.

3.Змінились критерії  до кандидата:

статті 21-4,абзац 2 частина:

«Керівником національного закладу культури може бути особа, яка має вищу освіту, досвід роботи у сфері культури не менше трьох років, володіє державною мовою, має досвід роботи на керівних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності не менше трьох років та здатна за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки».

Зверніть увагу: ДОСВІД  РОБОТИ в організаціях усіх форм власності не менше трьох років. Отже, кандидати на посаду директора,  можуть подавати  інформацію або  трудову книжку, або інформацію  про попередні місця роботи  (виписку з  Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про види економічної діяльності у сфері культури), або будь-які докази фактичного здійснення діяльності в цій сфері, чи інший документ, що підтверджує   виконання робіт  та надання послуг у сфері культури впродовж трьох років (грамоти, подяки, нагороди за проведення того чи іншого заходу, сертифікати під час роботи у громадській організації ).

Отже, як бачимо,  тепер директором може стати стандартний «грантожер», приватний підприємець,  який впродовж трьох років  проводив різноманітні заходи (тож,  не викидайте грамоти та подяки, а краще, штампуйте їх пачками).

Міністерство культури настільки спішить з цим законом, що запропонувало  вставити у закон  зміни:  «Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його офіційного опублікування» (пункт 1 розділу IІ «Прикінцеві та перехідні положення»).

Правда, Перший заступник керівника Головного науково-експертного управління ВРУ С. Гудзинський у  “Висновку на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури» пише, що “не можна погодитись із пропонованим порядком набрання чинності проектом Закону – «з дня, наступного за днем його офіційного опублікування» (пункт 1 розділу IІ «Прикінцеві та перехідні положення»), адже реалізація положень проекту потребує комплексного оновлення підзаконної нормативно-правової бази, на яке Кабінету Міністрів України та центральному органу виконавчої влади, що формує державну політику у сферах культури та мистецтв, надається два місяці (пункти 2, 3 розділу IІ проекту), та здійснення низки практичних заходів. У зв’язку із цим, на думку управління, Закон повинен вводитись в дію щонайменше через два місяці після дня його опублікування”.
Але Мінкульту та  депутатам це управління не указ.

20 березня 2018 року цей законопроект включено до порядку денного роботи Верховної ради України (номер реєстрації 6768 від 19.07.2017)  і чекає голосування.

А тепер робимо  висновки, чому так спішить міністр культури Нищук: поки у владі – треба прилаштувати своїх  друзів і знайомих?

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу “Музеї України”

Коли хочете зрозуміти менталітет країни, завітайте до музею просто неба  –   там зберігається душа народу!

Мабуть перед  тим, як розпочати розповідь про етнографічний музей просто неба у Таллінні, я нагадаю історію появи музеїв  під відкритим небом.
Перший музей під відкритим небом виник у  Швеції.

У кінці ХІХ  століття,   на острові Юргоден, що у Стокгольмі, був побудований  фольклорний  культурно-історичний  музей просто неба.  Музей отримав назву «Скансен» (на місці музею стояв маєток, який мав назву «скансен» на честь  невеликої фортеці з окопами, яка знаходилась поруч.  «Скансен»  зі шведської мови – укріплення.  Дуже часто українські музейні  діячі плутають поняття «музей просто неба»  зі  «скансеном», не розуміючи  його істинного перекладу).

Шведську ідею    підхопили   інші країни – всі розуміли, що під  активним натиском індустріалізації та урбанізації зникають  народні ремесла, фольклор,  традиційна архітектура та архаїка.  У народів нівелюється національна ідентичність. Для збереження своєї культури, у світі  за сто років   відкрили кілька сотень таких  музеїв (в Україні понад десяток, серед яких чотири мають національний статус).

Урбанізація у більшості країн все ж таки  перемогла, але в  Європі  залишилися кілька  унікальних країн, де старовина зустрічається на кожному кроці, це – країни Балтики.

Подорож до Литви, Латвії, Естонії   –  подорож у  часі: там і досі зустрічаються  дерев’яні садиби,  вітряки  та млини,  на кожному кроці «оживають»  сільські хутори.  Країни- музеї просто неба. Якщо ти хочеш потрапити в реалії  ХІХ- початок ХХ століття – їдь на Балтику.

Моя остання мандрівка  була до Естонського музею під відкритим небом. Завдяки співробітникам музею мені  вдалося потрапити в усі музейні закутки  і відчути робочу атмосферу.

Маючи досвід роботи  у подібному  музеї,  можу сказати –  є з чим порівняти.  Я думаю моя розповідь буде цікава  як для туристів, так і для фахівців. Там є що побачити і чому навчитися.

Інформація для туристів.  Музей має величезну площу – 80 га з надзвичайно мальовничим морським узбережжям (колись на території музею проходила прикордонна  стежка і прикордонники ганяли відвідувачів з берегової лінії). Вся територія – це суцільний ліс , де бігають дикі олені, а на морі  плавають дикі гуси і лебеді (їх  годувати заборонено).  На території розміщено 14 хуторів і сотня  стародавніх автентичних будинків (рига). У музеї є  церква (діюча), корчма(діюча), школа ( діюча), млини та вітряки, пожежний гараж і величезні дерев’яні  будинки, де проводять інтерактивні заняття як в літній, так і в зимовий  період (у хатах печі діючі!).  Один раз на місяць топлять музейну баню ( по-чорному).

До музею легко добратися міським транспортом ( музейний інфо-центр знаходиться у старому місті). Музей відкритий щодня ( у  літній період   з 10-00 до 18-00 години). Квитки  – 9 євро ( дитячий – 6 євро).  На території є діюча корчма з національною кухнею (комплексний обід  коштує 5 євро), яка працює до 20-00.

Тож, будете у Таллінні, завітайте до музею під відкритим небом, і ви зрозумієте національні особливості   естонського народу.  Відвідування музею розраховано на цілий день. Рекомендовано брати  зручне взуття і кофтину ( біля моря  прохолодно).

Ну,  а тепер інформація для фахівців.      

По-перше, в державному музеї нема жодного орендатора! Музей працює тільки на себе, а не на чиїсь кишені. На музейній території знаходиться одна корчма, один музейний кіоск,  один  сільський  магазин, де  працюють лише  музейні працівники (на зарплаті).

На хуторах ( садибах)  живуть свійські тварини і відвідувачі мають до них  доступ ( за ними доглядають теж музейні працівники). По музейним стежкам ходять лише музейні коні ( квиток для  катання купують на касі).

Сувенірний кіоск («пастка для туристів»)  на вхідній групі – і там  працюють штатні працівники. Вхідних квитків нема – є лише  липучка  з датою входу, яка кріпиться на одязі відвідувача ( ми, гості музею, теж ходили  з такими липучками, інакше могли потрапити під «музейну депортацію»). Всі працівники музею ходять з бейджиками!

По-друге. Для відвідувачів є  аудіо – гіди – музей  від штатних екскурсоводів відмовився. Екскурсії проводять або наукові співробітники ( дуже рідко), або зовнішні гіди, які отримали  акредитацію у музеї. Зазвичай,  під час активного туристичного сезону для проведення  екскурсій запрошують  сторонніх  гідів.

По-третє. Бюджет музею складається з  державних коштів ( 1/3 частина) і  2/3  частина – зароблені гроші. Під час проведення етнографічних свят ціна на квиток може змінитися.  Але, заходів  не так вже й багато – цього року в план роботи закладено  8 свят (квітень-вересень).

Доглядачі проводять майстер-класи , показують ремесла і постійно щось або тчуть, або в’яжуть, або плетуть.  Вони  одягнуті  у національний одяг і відрізняються від інших працівників музею.   По суботам на кожному хуторі  проводять  інтерактивні заняття, але й у будні  доглядачі сидять і  майструють біля хат.

І в четверте. Більшість хуторів –  без доглядачів. Там експозиції відкриті для доступу: найцінніші експонати  “закриті” або  мотузкою, або скляними перегородками, які миє окремо закріплена людина.    Всі  музейні об’єкти мають пічне опалення   (по-чорному)  і  заходити до них  досить важко – задихаєшся від чаду. Але всюди є  освітлення ( електрична проводка) та пожежна  сигналізація. На території є відеокамери.  Хутори розташовані далеко один від одного, але  під постійним відео наглядом за будинками і мають окрему музейну охорону ( знову ж свої  співробітники).

А тепер найцікавіше. Зазвичай в українських національних музеях та заповідниках працює від 150 до 400 працівників, як мають у штаті величезну кількість наукових співробітників і доглядачів. В естонському музеї працює всього  100 осіб, з яких: 3 реставратори, 2 фондових працівника ( колекція налічує майже 80000 одиниць зберігання) та  10 наукових співробітників. Всі активно займаються наукою, встигають підготувати та провести  навчальні та освітні програми,  проводять конференції та навчання.  Вміють писати і вигравати гаранти. Беруть участь у міжнародних наукових заходах, випускають наукові книги і журнали, проводять реставрацію і консервацію, активно їздять в експедиції.  В адміністрації  та бухгалтерії працює  лише 5 осіб.

Всі інші – підсобні  працівники , які встигають  прибрати і відремонтувати, зустріти та розважити відвідувачів.   Більшість працівників – сезонні робочі.

В зимовий період, коли  працює  тільки  одна експозиція, школа, церква та шинок,  кількість працівників скорочується.

Стан музею викликає захоплення  – всі дахи цілі, дерево без грибка, без шашелю та інших шкідників, всюди прибрано, насаджено, скошено. Реставратори працюють на сучасному обладнанні у приміщені з новим ремонтом.

Музейники ефективно працюють, хоча у них  звичайна  середньомісячна естонська зарплата (до 1000 євро).  У них нема ні  доплат, ні індексацій, ні зайвих надбавок та коефіцієнтів.  У них є відвідувачі,  друковані книги, реставрація.  Є реальна музейна робота, а  не постановочні кадри для Фейсбука.
А мені згадались реалії київського музею просто неба.

Сумно…

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу “Музеї України”

Напередодні Дня медичного працівника у Дружківці відбувся урочистий захід. Це свято відзначають не тільки лікарі і медсестри, але й усі ті, без чиєї допомоги не обійшлася б медична галузь, хто має відношення до порятунку людських життів та збереження здоров’я. Привітати медиків зі святом прийшло керівництво міста. Міський голова Валерій Гнатенко побажав усім медичним працівникам міцного здоров’я, людського щастя та вдячних пацієнтів  та  ніколи не розчаровуватися в обраному шляху.Кращих  працівників медичної галузі за вагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну, сумлінну,  наполегливу працю було нагороджено почесним знаком «Кращий працівник» та грамотами виконавчого комітету. У цей день на адресу дружківських медиків пролунало чимало добрих слів,  а вокальні та хореографічні колективи Центру дитячої та юнацької творчості подарували приємні емоції всім присутнім. колективи  від гостей.

За останні роки в охороні здоров’я міста багато зроблено. Медичну допомогу населенню міста надають 4 лікувально-профілактичних установ, які знаходяться в підпорядкуванні міського відділу охорони здоров’я. З січня 2016 року у закладах охорони здоров’я міста розпочали роботу клінічні бази 5 кафедр Донецького національного медичного університету ім. М.Горького. У комунальному лікувальному закладі «Центральна міська клінічна лікарня м.Дружківка» почали роботу кафедра хірургії №2 та урології, кафедра хірургії № 1 та дитячої хірургії, і кафедра внутрішніх хвороб №2. У комунальному лікувально-профілактичному закладі «Дружківська міська клінічна лікарня №1» – кафедра офтальмології та ендокринології. Проводяться заняття зі студентами,  консультативний прийом і операції населення області.

Без сумніву, великим кроком вперед стало відкриття після капітального ремонту дитячого інфекційного відділення, проведення капітального ремонту лікарні №1, придбання медичного обладнання, для всіх реєстратур міста придбано мобільні телефони, тепер забезпечена доступність для населення запису на прийом до лікаря, отримання довідок з приводу графіків роботи по мобільному телефону.У 2017 році додатково з місцевого бюджету виділено 380 тис.грн. на придбання медичного обладнання (2 пульсоксиметра, кисневий концентратор, лабораторна центрифуга, термостат, стоматологічна установка) і побутової техніки (3 холодильника, 2 пральні машини та ін.). 1 млн.грн. виділено на твердий і м’який інвентар для лікарень для оснащення відділень новими меблями після ремонтів.На фінансування програми з охорони здоров’я, з місцевого бюджету, в 2017 році виділено 1,6 млн.грн.

У 2018 році на фінансування охорони здоров’я міста виділено 78,9 млн.грн., з яких 18,6 млн.грн. – кошти місцевого бюджету.

Дружківська міська рада, її виконавчий комітет щиро вітає медичних працівників з професійним святом.

Провальная антреприза для музеев. Трагикомедия.

Действие первое: Национальный заповедник Киево-Печерская Лавра. На объекте, внесенном в списки ЮНЕСКО, московские попы строят по своему разумению разные неразрешенные «красоты» – а что, –  они так  делают по всей стране! Но в Заповеднике? Список ЮНЕСКО?!- Один из телеканалов берет интервью у и. о. директора:

– Как это?! – Директор делает несколько выразительных движений лицом, а потом «переводит стрелки»: – А вот у меня есть главный типа архитектор, он объяснит.  – И знаете, что объясняет этот «типа главный»?  – Что все незаконное строительство ведется по выходным дням, когда ни его, ни директора на работе нету(!!!). Приходят – а над объектом уже баня надстроена. А там глядишь – новые воротца Бог послал, никакими планами не предусмотренные. А на свободном месте еще какой-то домишко пристроить. Да и вообще, я тут всего год работаю, еще ничего не знаю. Занавес.

   Министерство культуры решило, очевидно, поприкалываться над музейной отраслью. Генеральным директором Киево-Печерского заповедника поставить исполнять обязанности случайного пассажира, который вместе со своим главным архитектором по понедельникам удивляется: а что это попы здесь новенького понастроили? Ему, как верному прихожанину мос. патриархата, по крайней мере, надо знать, что строить в воскресенье – грех. И врать на камеру не благословляется.

Дальше – больше. Двумя крупнейшими музеями Киева – Историческим (НМИУ) и Национальной архитектуры в Пирогове (НМНАПУ) – поставили поруководить, мягко говоря, стажерок. И если стихийное бедствие в Историческом – наследие предыдущего Министра, то пироговская «мадам» со своей командой «парашютистов» – целиком и полностью на совести нынешнего руководства Минкульта.

Каким ветром туда занесло рекламщицу с трехмесячным стажем музейной работы выяснить довольно трудно. Хотя легко догадаться. Очевидно, мы скоро станем свидетелями какого-нибудь финансирования и «покращення». «Покращення» жизни отдельно взятых работников от культуры. А пока – мелочь по карманам. «Команда», которую притащила с собой и.о. директора О.Повякель – «парашютисты». Так их прозвали работники музея за то, что ни один из них ни малейшего понятия о музейной работе не имеет. Как, впрочем, и их директриса. Жизнь в музее закипает уже на кассах. Полным ходом «химичатся» левые билетики, мутные экскурсии. Я попыталась взять интервью у своих старых знакомых работников музея – они все испуганы, говорить на камеру наотрез отказываются. Такой тяжкой обстановки, говорят они, не было ни при одном директоре. Стукачество, незаслуженные придирки. Первым замом директриса назначила одного из «парашютистов». Этот соответствует своей шефине во всем – полный непрофессионализм и редкостное хамство. Стаж руководящей и музейной работы близок к нулевой отметке. А что рекламщица?

– В Министерстве мне по секрету сообщили, что данный персонаж поставлен, чтобы «утихомирить» коллектив. Ничесиутихомирство! В экскурсбюро зачастила «скорая», забирая работников с гипертоническими кризами. На днях, говорят, там уже рукоприкладством занялись – кто-то укого-то то ли побил, то ли поборол -ждем травматологию и запасаемся попкорном.

Тут мне опять позвонили из Исторического музея – они уже почти четыре года (!) просят Министерство «освободить» их от незаслуженного «счастья» – директрисы Сосновской. Старые работники почему-то считают, что работа Национального музея истории Украины на уровне сельского клуба недопустима. Чудаки! Гендиректор Сосновская считает, что ей можно все – незаконные увольнения, незаслуженные придирки, распоряжаться государственными деньгами, как своими собственными – мой музей, что хочу, то и ворочу! А холуям-дилетантам можно цинично издеваться над профессиональными работниками. В Минкульте такое положение считают, видимо, нормальным. Да и не замечало руководство Министерством почти полгода ежедневных пикетов работников Исторического. Внимательные…

Так в чем тут замысел режиссера? В каждой сцене, если по Станиславскому, то «Не верю!».

Где наш министр-артист набрал такую бездарную труппу исполнителей главных ролей, которые даже в статисты не годятся? Ведь ни один из этих директоров-«парашютистов» не смог бы даже эффективно руководить каким-нибудь отделом в своем музее! В роли руководителя музейного отдела министерства работает бывший милиционер, который ни дня не работал в музее (?!). А ведь в Положении про Министерство написано, что они должны готовить кадровый резерв. Наготовили! Слава Богу, что еще как-то пронесло Софию и Музей второй мировой – видно, руки еще не дошли поставить там кого-нибудь оригинального для прикола.- пишет блог polperex.

Господин Министр! В драме с музеями оваций точно не будет. Будет свист и яйца. Может, и Вы не свою роль играете? Ведь быть Министром культуры в воюющей стране – роль невероятно ответственная и трудная. И то, что при Вас была уничтожена музейная отрасль темным пятном ляжет на Ваше резюме. И деньги, украденные Вашими недобросовестными подчиненными, несмотря на то, что не дойдут до Вас, все-таки будут украдены из без того бедной культуры. Настало время решать – либо менять труппу, либо уходить со сцены. Пока помнят Ваши удачные роли.

P.S. Оказывается, шустрые антрепренеры протаскивают в В.Р. «закончик», который явно написан под вышеперечисленных персонажей. По этому «закончику», чтобы занять кресло гендиректора национального заведения, не обязательно иметь стаж музейной работы. У некоторых нардепов с черным юмором тоже все в порядке. С порядочностью и ответственностью как раз – не очень…

Мария Муха, блогер.

Продовжуємо реалізувати пресову програму «Круїзний журнал» часопису «Музеї України». Цього разу журналісти видання планують проїхати маршрутом Київ-Вільнюс-Рига та побувати в морському круїзі до столиці Швеції — Стокгольму.

Нині тривають перемовини, підготовка, вивчення рекламних та інформаційних матеріалів.

І коротка довідка про можливості судна «Романтика», що стало легендою Балтійського моря, здійснюючи рейси Рига-Стокгольм.

AS Tallink Grupp – ведущая компания в сфере морских пассажирских перевозок на Балтийском море. Tallink предлагает круизные путешествия высшего класса, перевозку пассажиров, а также является стабильным участником рынка грузовых перевозок на Балтике. Компания владеет 14 кораблями, которые курсируют по разным маршрутам, соединяющим Латвию, Швецию, Финляндию и Эстонию. Паромы курсируют под товарными знаками Tallink и Silja Line. Компания управляет также сетью гостиниц Tallink Hotels, в которую входят 4 отеля в Таллинне и 1 отель в Риге. Tallink обеспечивает рабочие места для более чем 7 400 человек. В 2017 году компания обслужила более чем 9.8 миллионов пассажиров.

В апреле 2006 года TALLINK открыл линию Рига — Стокгольм. На линии курсируют корабли Isabelle и Romantika, обеспечивая пассажирские, транспортные и грузовые перевозки между столицами Латвии и Швеции.

Стокгольм удивляет в любое время года. Скандинавские живописные пейзажи не оставят Вас равнодушными. Насладитесь особым настроением в самых популярных музеях и центрах развлечений Стокгольма, прогуляйтесь по Старому городу или же отправляйтесь на шопинг в торговые центры и магазины города.

Стокгольм идеально подходит как для короткого визита, так и для длительного путешествия. Вместе с нами вы можете добраться до столицы Швеции каждый день быстро и удобно — отдохните с удовольствием на наших кораблях и в Стокгольме!

Romantika – особый корабль, с которого началась новая эра пассажирских перевозок на Балтийском море. Корабль, построенный по специальному заказу Tallink, символизирует новый этап в работе компании. Каждое мгновение, которое вы проведете на палубе Romantika, принесет вам незабываемые впечатления и станет приглашением к новому путешествию!

• Romantika отправляется из Риги в Стокгольм через день в 17:30.
• • Внешний вид парома был недавно обновлен.
• • Открыт новый Romantika Lounge.
• • Расслабляйтесь всей семьёй! В дополнение к сауне можно заказать косметические процедуры в салоне красоты Hera.
• • Каждый вечер гостей ждёт развлекательная программа.

Дата постройки: в 2002 году
Длина: 192,9 м
Ширина: 29 м
Мощность: 26 240 kW
Скорость: 22 узла

Ледовый класс: 1 А super
Количество палуб: 12
Максимальное количество пассажиров: 2 500
Количество кают: 727
Количество спальных мест: 2 172
Линейные метры: 1 030 м

Tax Free Market

В широком ассортименте магазина есть сладости и деликатесы, а также различные алкогольные напитки и, табачные изделия. Здесь Вас ждёт настоящий конфетный рай! Самые разные сладости на любой вкус в ярких забавных упаковках – такого магазинах на материке в продаже нет.

Ознакомится с ассортиментом магазинов на борту. Составить список своих покупок можно здесь

Лучшая сеть ресторанов типа «Буфет» на Балтийском море доступна на всех судах компании Tallink! Благодаря тщательному выбору поставщиков продуктов и мастерству поваров гарантировано высокое качество закусок, основных блюд и десертов. Настоящие деликатесы национальной кухни добавляют неповторимые впечатления от широкого ассортимента блюд.

Пресова програма «Круїзний журнал» часопису «Музеї України»

Країна стрімко крокує в Європу! Сотні тисяч українців оформили біометричні паспорти і почали планувати літні відпустки. Пригоди і мандрівки кличуть!

На жаль, залишки туристичної галузі України не змогли адекватно зреагувати на такі кардинальні зміни. Мало інформації, мало нових маршрутів…

Потенційні підкорювачі Європи змушені самостійно продумувати подорожі, роблячі прикрі помилки. Втрачаючи фінансово. Особливо, це стосується молоді, і тих, хто виїздить вперше.

Саме для них журнал «Музеї України», за підтримки нашої групи сайтів і блогів, розпочинає інформаційну пресово-туристичну програму «Круїзний журнал».

Журналісти і наші автори особисто пройдуть кілька маршрутів в басейнах Чорного, Балтійського, Середземного морів, Атлантичного океану…

Зробимо фоторепортажі, поділимося враженнями, досвідом, порадимо перевізників, круїзні компанії, готелі, тур-операторів, музеї…

Нотатки з мандрів — повертаємо колись модний жанр…

Особлива увага до морських круїзів і паромних переправ!

Відповідно, запрошуємо до співпраці зацікавлені структури, які готові відправити, супроводжувати, приймати чисельних українських туристів!

Радо опублікуємо враження від поїздок наших співвітчизників!

Перший рейд — Білорусь-Литва-Латвія-Естонія-Фінляндія вже відбувся!

Можливо, буде Швеція, Данія, Польща, Німеччина…

Інформаційні партнери за підтримки групи блогів:

http://www.ungazeta.info/

http://www.novasich.top/

http://www.surma-ua.info/

http://www.museum-ukraine.info/

http://www.secondusa.top/

http://www.sxdon.info/

http://www.balpress.info/

Отже, не марнуйте літо!

В тури і круїзи!

Європа чекає!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», Почесний працівник туризму України

У Дружківці відбулася передача трамваїв у власність територіальної громади

Визначна подія відбулася у Дружківці – Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації передано територіальній громаді міста 6 пасажирських трамвайних вагонів  Татра Т3 в рамках інвестиційного проекту «Оновлення громадського транспорту».

Захід відвідав губернатор Донецької області Павло Жебрівський, Артем Литвинов, директор департаменту розвитку базових галузей промисловості облдержадміністрації; міський голова Валерій Гнатенко, Олександр Нефьодов, директор комунального підприємства «Дружківка – автоелектротранс», представники громадськості та засобів масової інформації. Завдяки зусиллям місцевої влади та значній підтримці Донецької обласної адміністрації трамвайний рух у Дружківці вдалось не тільки зберегти, а й значно розвинути.

Губернатор Донецької області вручив сертифікат на пасажирські вагони та зазначив, що цьому дуже приємно  сьогодні бачити як Дружківка розвивається, адже протягом останнього часу у Дружківці відкрита опорна школа, центр надання адміністративних послуг, інфекційне відділення лікарні, басейн, молодіжні центри.

«Дружківка одне з двох міст Донецької області, де  збережений цей унікальний вид транспорту. Значним кроком вперед стало надання пасажирам можливості оплатити проїзд, скориставшись мобільним додатком, за допомогою  QR-кода, який розміщено у салоні трамваю. Все це робить його привабливим для сучасної молоді.А ще на свята трамвай стає місцем проведення дитячих пізнавально-розважальних програм. Так юні дружківчани у невимушеній атмосфері, подорожують рідним містом»,  – прокоментував Валерій Гнатенко.

Присутні скористалися можливістю проїхати центральними вулицями Дружківки в нових трамваях, які сьогодні були прикрашені логотипом «Оновлена Донеччина», який з’являється  у тих містах та районах області, які активно оновлюються та щодня стають кращими.